ДУША
ДУША – за вченням давньоукраїнських волхвів – жива духовна плоть людини, що визначає її вдачу, поведінку, діяльність, взагалі – долю. Міститься в єстві людини. Волхви вважали, що бувають душі світлі й темні. Після смерті людини світла Д. – по сорока днях прощання з світом та фізичною плоттю своєю – лине у Вирій, де має постійне місце вічного райського проживання.
Темна Д. провалюється в підземне чорне царство (пройшовши 12 мученицьких сфер пекла) і стає слугою Чорнобога.
Волхви твердили, що є люди, котрі несуть у собі дві душі
За уявою давніх українців, більшість душ недовго перебуває у Вирії чи Підземеллі – це стосується душ діяльних (“невсипущих”), тих, які “рвуться на землю”, до справи. Таким Род і Чорнобог дозволяють повертатися і втілюватися в новонароджених, не повертаючи, однак, свого попереднього фізичного образу.
Відродженню і перевтіленню Д. волхви надавали великого значення. За їхнім вченням, душі померлих відроджуються
Зате на будівництво житла волхви заохочували використовувати дуб. Хата, збудована з дубової деревини, на думку волхвів, містить у своїх стінах душі колишніх воїнів та орачів. Тож у такій хаті, твердили волхви, і виростатимуть добрі воїни та працьовиті орії.
Всі ті світлі душі померлих, що містилися в будівлі, підпорядковувалися ДОМОВИКУ.
Відроджуватися і перевтілюватися Д. могла, на думку волхвів, обмежену кількість разів (три, чотири, сім, вісім, дев’ять і дванадцять разів – у залежності від своєї “потужності”). Далі Д. “втомлювалася” і летіла до Вирію на вічне проживання.
Давні українці всіляко намагалися не допустити відродження темних душ (наприклад, обкладали місце, де могла народитися дитина, рушниками та ряднами з вишитими та витканими стрілами Перуна, зображеннями Берегині і Мокоші тощо).
З Д. пов’язували загадкові явища в житті. Якщо, казали волхви, за тобою десь по дорозі унадився собака – не жени його геть, а приведи додому і нагодуй – то Д. твого померлого родича чи ближнього тужить по тобі, хоче бути біля тебе… Коли до тебе під вікно прилетіла пташка та ще й стукнула дзьобиком у шибку – мерщій роздай милостиню старцям чи понеси що-небудь у дар сусідові, ближньому своєму, бо то Д. померлого принесла тобі якусь звістку й нагадала про себе.
Роздавати милостиню чи робити якесь добро – то, на думку волхвів, поминати передусім душі померлих, нести їм радість і втіху тощо.
У вченні волхвів про Д. відбилися первісні гуманістичні основи української народної моралі, філософії, міфології, космогонії.
Вчення волхвів про Д. було втрачене після 988 року.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)