Душевна краса трудящої людини у п’єсі І. Котляревського “Наталка Полтавка”

” Наталка Полтавка ” – перший драматичний Твір нової укр. літ., сила і чарівна краса якого, за словами І. Карпенка – Карого, “В простоті, в правді і, найголовніше – в любові автора до слова народу”. І дійсно, створюючи цю п’єсу, письменник йшов від реального життя, від народного побуту, що дало йому змогу, звільнившись від традицій бурлескного жанру, якийще панував в “Єнеїді”, об’єктивно і глибоко розкрити народні характери, подати правдиве зображення сучасної йому дійсності. Можна сказати, що краса внутрішнього світу

простої трудящої людини є в п’єсі головним героєм, а постаті ворожих народу панів тільки надають цій “головній дійовій особі” більшої життєвої правди.

У “Наталці Полтавці” висвітлено тему життя простого народу, його високі моральні якості. Симпатії автора безпосередньо подаються в п’єсі через характерне змалювання і протиставлення образів представників трудового народу і панівних класів. Письменник наголошує на тому, що соціальна нерівність між людьми призводить до страждань і поневірень. Особливу увагу автора привертає сільська дівчина Наталка, якій він щиро співчуває і силою характеру

якої захоплюється.

Розлука з Петром, який перебуває на заробітках, залицяння шлюбого возового, за якого мати, доведена бідністю до краю, радить Наталці вийти заміж, – все це приносить багато переживань дівчині. Письменник яскраво змальовує боротьбу між такими соціальними умовами, що майже примусили Наталку вийти за Тетерваковського, і світлими почуттями закоханих, які врешті перемагають. Душевна краса простої людини, майстерно відтворена Котляревським у багатьох народних піснях, які органічно входять у текст п’єси, підкреслюючи щирість переживань її героїв. У цих піснях підноситься справжнє глибоке почуття, яке не може примиритися з холодним грошовим розрахунком:

Нащо мені багатства, нащо мені гроші,

Ти мені, милий, і без них хороший.

Наталка не може зрадити Петра, її зовсім не приваблюють такі “весьма пристойні”, на думку возного, женихи, як дяк чи підканцелярист Скоробреха. Більше того, вона із зневагою говорить про багатство, вбачаючи в ньому ворожу її коханню силу, яка здатна забрати дорогу людину:

“Ти був вірним, любив мене і за те потерпів, і мусив мене оставити… Вернися ж до мого серця!..” Тому й не дивно, що дівчина відкидає залицяння возного з почуттям власної гідності. Наталка змальована письменником не тільки як красива, працьовита, шаноблива дівчина, але як людина, що здатна постояти за себе. Добре усвідомлюючи соціальну нерівність між людьми, вона на залицяння возного досить різко відповідає: “Знайся кінь з конем, а віл з волом…

Шукайте собі, добродію, в городі панночки”, характерно, що письменник при цьому підкреслює душевну міць простої сільської дівчини, яка не вважає за честь для себе сватання чиновника.

Почуття власної гіності, рішучість і наполеглевість у боротьбі за своє щастя перемагають ницість і марнословство “грошових мішків”. Котляревський наголошує, що кращі риси характеру розкриваються тільки в натурах творчих, а з духовними та соціальними паразитами, якими є у п’єсі возний, виборний, дяк та ін., простій людині лише страждання: “У пана така жінка буде гірше наймички, буде кріпачкою”. Автор яскраво змальовує щирість почуттів Наталки до своєї матері, її любов і увагу до старої жінки. Саме через це дівчинка дає обіцянку вийти заміж за першого ж жениха.

У її серці любов до Петра поєднується з повагою до старої матері, яка натерпілася горя і хоче видати дочку за багатого. Проте навіть це глибоке і вічне почуття не може протистати щирості Наталки у боротьбі за особисте щастя. Дівчина здатна порвати вікові традиції: “Рушники нічого не значать”, – рішуче заявляє вона і відмовляється виходити за возного.

Багатьма подібними рисами наділений і коханий Наталки Петро, що ппроявляє себе як людина, гідна її великого Кохання. Бідний парубок відзначається чесністю, прямотою, йому притаманне почуття самовідданої любові, заради якої він нехтує власним добробутом, йдучи в далекі краї на заробітки. Письменник підкреслює душевне благородство Петра: коли він не знає, чи любить ще його Наталка після довгої розлуки, хлопець звертається до свого друга Миколи з такими словами: “Як вона свободна, то скажи за мене, а коли заручена, то не говори.

Нехай один буду я горювати і сохнути з печалі”. Як бачимо, інколи благородство Петра переростає в нерішучість, а надмірна чутливість і готовність до самопожертви стають його слабким місцем. Така поезія позитивного персонажа в п’єсі обумовлена як кращими рисами його характеру, так і тяжкими умовами його життя. Автор розповідає, що Петро наживав “кровавим потом копійки” що він шукає “роботи по всіх усюдах”.

Але звичайний наймит проявляє цікавість до культури, його судження про мистецтво більш гармонійні ніж думки про театр возного чи Макогоненка, що тільки вдають з себе культурних людей.

На відміну від Петра Микола, “сирота без роду, без імені, без талану і без приюту”, мріє не про сімейний затишок, а збирається йти на Кубань в пошуках вільного життя. Його широкій вдачі у п’єсі відповідає пісня “Гомін, гомін по діброві”. Почуття власної гідності дозволяє Миколі не лише триматися незалежно, але й давати сатиричні характеристики панам. Цьому героєві притаманний далекий романтизм художнього зображення. Пісні, які співає Микола, – про героїчні події минулого України, і в них виявляється волелюбна душа заробітчанина – бурлаки.

Так, у пісні “Ворксло, річка невеличка”. Перед читачем постають картини боротьби народу за свою волю, що є ідеалом життя і для Миколи. Реалізм зображення персонажа в п’єсі ще більше допомагає виявити кращі риси простого бурлаки, якими доповнюється колективний портрет трудового народу у твор. Котляревського.

Він виступає до певної міри виразником поглядів самого автора, його устами письменник висловлює свої патріотичні міркування, своє ставлення до зображувальних подій.

Образом селян, які виступають у п’єсі носіями високих моральних цінностей, автор протиставив образи виробного і возного, наділеного владою багатія і завзятого хапуна – юриста. Вони змальовані у яскравих, гумаристично – сатиричних барвах, тонко і з життєвою вірогідністю. Їхне кредо, чітко сформульоване письменником у пісні “Всякому городу…”, оригінально перероблений з відомої сатири Григорія Сковороди. Котляревський при створенні своїх героїв зумів подолати схематизм і певну штучність зображення традиційних образів здирників.

“Наталка Полтавка” – перша класична укр. п’єса, яка своїми творчими засадами відкрила широкі можливості для художнього зростання укр. драматургії. Всі позитивні герої п’єси відображають ті характерні риси трудового селянства, які відрізняли його від маси різних панів і паночків, які жили за його рахунок. Автор показав, що тільки той, хто працює сам, може бути дійсно красивим внутрішньо, мати свій незалежний гармонійний світогляд.

Реалізм п’єси, її глибока народна спрямованість лише підкреслюють головну ідею твору, що став, за висловом Карпенка – Карого, “проматір’ю укр. народного театру”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Душевна краса трудящої людини у п’єсі І. Котляревського “Наталка Полтавка”