Душевна краса Хариті за однойменним оповіданням Коцюбинського

Оповідання “Харитя” було написане Михайлом Коцюбинським під час вчителювання в селі Лопатинці. З любов’ю змальовує портрет головної героїні оповідання письменник: “Великі сині очі з-під чорних вій дивилися пильно й розумно. Смугляве личенько розчервонілося”.

Харитя була дуже працьовитою, вставала раненько, з сонечком.

Хутенько зваривши їжу, годувала хвору матусю і поралась по господарству. Письменник підкреслював, що вона була вправною у будь-якій роботі. Аж ось поспіло вдовине жито, сиплеться стигле зерно на землю,

а бідна Харитина мати лежить недужа. І тут у голівоньці дівчинки промайнула думка, що вона сама допоможе матусі.

В її уяві вже постала вижата нива, на якій стоять полукіпки, блищать на сонці, як золото.

Раненько вийшла дівчинка в поле і побачила чудову картину: “гарячою зеленою барвою” горів на сонці ячмінь, широко стелився за ним килим ясно-зеленого вівса. Лячно було їй одній серед широкого поля, але треба було працювати. Дівчинка була ще малою і, звичайно ж, не могла сама вижати ділянки.

Вона із завзяттям взялася за серп, але робота йшла якось недобре. Сльози бринять на її очах, бо таке було щире бажання порадувати

любу матусю.

Селяни не покинули напризволяще вдову з Харитею, допомогли, не дали померти голодною смертю. Коцюбинський підкреслює, що не так важливо, чи скосила б дівчинка свою латочку.

Велике значення має душевний порух допомогти матері. Протягом усього оповідання письменник звертає увагу, що то була ласкава і любляча донечка. До матусі вона зверталась із словами: “матінко”, “матусю кохана”, до хрещеного батька – “тату мій любий та милий”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Душевна краса Хариті за однойменним оповіданням Коцюбинського