Духовна і образна сила поезії Рільке


Іноді стає важко зрозуміти, здавалося б, прості слова, неначебто їх сенс сягає за межі досяжного. І не треба навіть напружувати свій мозок, намагаючись второпати, яке призначення вони несуть у собі чи спробувати відкрити для себе щось нове зі сказаного. І саме в тому й полягає безмежна сила цих слів, бо вони назавжди залишатимуться вічними.

Вже, познайомившись з поезією Райнер Марією Рільке, було б, мабуть, трохи дивно, якби з такою міцною й глибокою вірою у вічні поняття його вірші не мали б філософського спрямування:

До всьому – це.

І це кінець надходить.

Та я повинен і осліпши йти.

Чому мене примушуєш доводить,

Що Ти єси, хоч зник для мене Ти?

В його поезії вражає сприйняття ліриком життя, яке настає після смерті, неначе смерть не є реальним кінцем, не є фіналом. Ця думка простежується майже в кожному його вірші. Отже, беручи до уваги його ставлення до людського буття, можна з впевненістю стверджувати, що поетична тематика Рільке доволі насичена питаннями про місце, роль та долю людини в цьому жорстокому світі, де “пітьма горує над усім”. Завдяки саме такому гострому світосприйняттю поет у змозі відчути та зрозуміти цей світ екзистенційно:

Ах,

чи хто-небудь

Ще нам потрібен?..

… почуваєм себе ми не зовсім, як вдома,

В усвідомленім світі…

Цим і доводиться той факт, що дуже багато уваги приділяється внутрішньому буттю людини, її душевним переживанням та онтологічним проблемам, проблемам життя й смерті. І на перший план висувається фатальна, не здатна щезнути самотність кожної окремої людини в цьому абсурдному світі:

Бездомному вже дому не знайти,

Самотній – самоти вже не здолає,

Не спатиме, читатиме, листи

Писатиме чи вийде в парк брести

Алеями, де листя опадає.

Не раптово автора привабили саме такі, на перший погляд, дещо незвичні образи в його ліриці. І далеко не кожен спроможний такими простими та повсякденними словами відобразити на папері те, що вимальовувалося в його уявленні, спробувати розкрити сенс питань, недосяжних і віддалених для людини, яка жодного разу не цікавилася ними, змусити людину тріпотіти й хвилюватися через те, що ми не маємо ні сили, ні будь-якої можливості, щоб розпоряджатися своєю долею, не маємо змоги її змінити. І тут можна навіть провести паралелі, вказати на зв’язок між деякими головними і часто вжитими термінами в поезії Рільке. Слово та Бог. Надаючи слову таку владу й силу над людським станом, коли воно може як підвищити його моральну та духовну красу, так і змусити людину боятися тих слів, що можуть образити, принизити і навіть вбити:

Слова убогі і щоденно вжиті,-

Я їх люблю, непишні ці слова.

Або:

Я так боюсь всіляких людських слів.

На все у них є ясний рішенець.

Іноді сум за Слова, бо втрачають вони цінність для багатьох:

Давно зужиті всі слова.

Так і влада Бога над людськими долями то лагідна, то жорстоко караюча, повна “страшної” справедливості:

Волай, волай!

Можливо, крик долине й приведе

Спасителя сюди…

О Господи, дай кожному його єдину смерть.

Вмирання з кожного життя іде,

Тут він кохав, творив і горя мав ущерть.

Так само поняття життя та смерті, які в жодному разі не відокремлюються одне від одного, а навпаки, наповнюють і немов продовжують одне іншого.

Важко точно визначити, що саме приваблює в поезії Рільке. Мабуть, і цінуємо ми його за те, за що раніше таких поетів знищував тоталітарний режим: за “їхню вищість, обраність, духовну аристократичність” та вселюдськість. Такі митці завжди були самотніми в цьому світі, вони найкраще розуміли й космічну самотність коленого з нас.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Духовна і образна сила поезії Рільке