Духовний мир людини. Обережи моєї душі

Духовний мир людини. Він глибокий, багатогранний, не пізнаний до кінця. Чим він більше багатий, тим цікавіше людина, тим содержательнее й прекрасніше його життя. На стражі нашої духовності, нашої щиросердечної чистоти коштують вічні обережи, про які народ говорить: це загальнолюдські цінності.

Мамина колискова, молитва Богові, батьківське благословення – це далеко не повний перелік тих скарбів, які очищають і облагороджують нашу душу, оберігають її від скверни й прагматизму, користолюбства, невірності… “Тільки сім’я – як вічне

зерно на безсмертному полі життя” – так співав незабутній Назарий Яремчук. Дійсно, все найважливіше в житті пов’язане із сім’єю. Відчуття захищеності, щиросердечного комфорту, упевненості, спокою – все це дає нам сім’я

Пригадується роман И. Багряного “Тигролови”, у якому так чудово зображена сім’я українців, які зі століття в століття жили за законами своєї національної етики, високо цінували заповіді своїх предків. У цій сім’ї панував культ любові до ближнього. Між родителями й дітьми існувала повна гармонія у взаєминах і поглядах на життя. Герой роману Григорій Багатогрішний, котрий

силоміць обставин потрапив у те благословенне українське Село на далекосхідній землі, відчув себе сином Сирка й Сирчихи й братом їхніх дітей – Григорія й Наталки

Ця сім’я вилікувала змученим, стомленим, роздертим жорстоким тоталітарним режимом душу Григорія Багатогрішного, повернула йому віру в людей, у добро, у справедливість, у щасливе Майбутнє… Оберегом нашої духовності є й материнська любов. Як зворушливо розповів про неї поет-пісняр А. Малишко у своїй безсмертній “Пісні про рушнике”, що сьогодні називають народною.

Ненька, рідна ненька. Її любов, її благословення оберігає душу дитини від скверни, застерігає від необдуманих учинків, учить творити добро на землі, щоб воно верталося до кожного любов’ю людей і життєвим благополуччям. У романі Олеся Гончара “Собор” є прекрасні слова, сказані мудрим учителем: “Собори душ своїх бережіть. Собори душ!..”.

Цей заклик примушує кожного з нас задуматися над питанням: “Моя душа – це храм або купа цегли?”. Роман “Собор” відкриває нам глибоку життєву мудрість: всі вчинки (і більш і незначні) народжуються в душеи, благословляються в її соборі. Треба керуватися у всіх діях і вчинках вічним покажчиком – святинями собору своєї душі, що повинна поклонятися споконвічним людським цінностям – духовним оберегам.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Духовний мир людини. Обережи моєї душі