Два брати – два характери, дві долі (за драмою Шіллера Розбійники)

Творчість німецького письменника Фрідріха Шіллера в концентрованій формі відобразило протест всієї передової молоді того часу проти духовного гніту і політичної тиранії. Першим і одним з найбільш яскравих його творів стала драма Розбійники, в якій автор покинув рішучий виклик тиранії. Ця думка підкреслена вже в епіграфі, який в перекладі з латинської означає: Проти тиранів.

При створенні свого твору письменник спирався як на відомі балади про Робін Гуда, так і на джерела, в яких описувався реальний факт існування в часи Шіллера розбійницьких

банд, які були, на глибоке переконання їх членів, високої мети викорінення підлих і нікчемних представників суспільства.

В основу драми покладено досить поширений сюжет – протиставлення двох братів, один з яких зовні добропорядна, але лицемірний і підлий насправді, інший – легковажний, зухвалий, але з благородним і чесним серцем. Образ останнього і знайшов відображення у благородній розбійника Карл Моор.

Карл Моор не сприймає фальш, егоїзм, лицемірство і користь, що існують у навколишньому світі, тому бере відчайдушний рішення: стати отаманом банди розбійників, що складається з таких же, як він

сам, молодих людей, які втратили надію зайняти гідне місце в житті. Остаточним поштовхом до такого кроку стало лист брата, в якому той повідомляє Карлу про прокляття батька. Герой твердо впевнений у своїх силах: Поставте мене на чолі війська таких молодців, як я, і Німеччина стане республікою, перед якою Рим і Спарта здадуться жіночими монастирями. Розбійники щиро сподіваються відновити порядок у суспільстві, і цим прагненням вони готові виправдати будь-які засоби. Карл Моор нещадний до тих, в кому бачить джерело сваволі і гноблення: до князівського фавориту, домігся привілеїв завдяки лестощів і інтриг; до радника, торгуєш чинами і посадами; до попа, публічно скорботної про занепад інквізиції.

Однак Моор, на відміну від своїх товаришів, не опускається до грабежу і розділу видобутку. І всю свою частку віддає бідним. Але з часом він починає розуміти, що його друзі все більше озлоблюються, перетворюючись у звичайних розбійників, які отримують задоволення від насильства і жорстоких розправ. До того ж, наділений гострим розумом, він усвідомлює, що неможливо викорінити зло і тиранію, продовжуючи постійно проливати кров численних жертв. О, я дурень, який мріяв виправити світло злодійствами і дотримуватися законів беззаконням!, – У розпачі вигукує він.

Подібні протиріччя призводять Моора до того, що він вирішує сам здатися владі, виносячи таким чином вирок самому собі.

Повною протилежністю Карлу виступає у творі його брат Франц, який відчуває чорну заздрість до свого брата, спадкоємцю титулу і володінь, до того ж щасливому супернику, якого любить Амалія. Для нього нічого не означають такі поняття, як чесне ім’я, совість, узи кровної спорідненості. Він не зупиняється перед низькими інтригами, щоб усунути зі свого шляху Карла, а потім холоднокровно прискорює смерть старого батька. Але в кінці драми він починає усвідомлювати неминучість небесної кари за свої злочини. Крім того, Карл знаходиться в страху перед наступом відплатою в особі розбійників, готових вдертися в замок.

Всі ці думки і страх доводять його майже до божевілля. У своєму передсмертному божевіллі він розуміє, що його грішну душу належить горіти в пеклі, і відчайдушно намагається змусити інших вимолити для нього порятунок. Він і сам хоче молитися, але не може: Тут, тут (б’є себе в груди і в лоб) все порожньо…

Всі випалено! – Зізнається він. У результаті цього він кінчає життя самогубством.

Як ми бачимо, смерть обох братів добровільна, але в кожному з цих двох випадків укладено різний зміст. Карл гине, зрозумівши помилковість шляху, обраного ним для боротьби зі свавіллям і тиранією. Самогубство ж Франца обумовлено лише страхом перед жорстокою розправою.

Воно, за великим рахунком, зумовлене всій його нікчемною життям, підлістю, обманом, дріб’язковими устремліннями і жалюгідними пристрастями.

Гине Франц – і в цьому можна побачити провіщення неминучої загибелі всього хілому століттю, з його вульгарністю, ницістю, заздрісність і злістю; всім цим брехливим, підступним єхидна, чиї сльози – вода, серця – залізо. Але загибель Карла, навпаки, не є свідченням краху його ідеалів і устремлінь. Вона підкреслює тільки неможливість і безперспективність одиночної боротьби, нездатність невеликої групи людей змінити весь несправедливий і зіпсований світ.

Карл Моор вмирає з доброї волі, але він вмирає в ім’я правди – такий безсумнівний висновок, який можна зробити з драми великого письменника.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Два брати – два характери, дві долі (за драмою Шіллера Розбійники)