Дволика правда героїв п’єси М. Горького “На дні”
У п’єсі “На дні” Горький показує людей зломлених життям, відкинутих суспільством. П’єса “На дні” – це добуток, що позбавлений дії, у ньому немає зав’язки, основного конфлікту і розв’язки. Це як би набір одкровень різних людей, тих, що зібралися у нічліжці.
Герої, їхній внутрішній світ, розкриваються не із вчинків, а з розмов. Кожний герой несе якусь свою філософію, свою ідею. Спробуємо розібратися, яку ж філософію несуть у собі герої п’єси “На дні”. Перше, що впадає в око, – це брутальність у розмовах героїв.
Навіть Кліщ не може сказати ласкавого слова вмираючій дружині. Вважається, що головне слово в п’єсі – “правда”. Це слово лейтмотивом проходить через всю п’єсу.
Але правда героїв неоднозначна.
Вона перебуває як би у двох вимірах. З одного боку – правда їх буденного повсякденного життя, правда “дна”, і з іншого боку – правда, що вони хотіли б бачити. Це правда “вигадана”. І із самого початку ми бачимо конфлікт цих двох правд. Ніхто з героїв не хоче визнаватися собі у своєму незначному положенні, тобто у реальній
Своєї кульмінації конфлікт реальної і вигаданої правди, що зав’язався із самого початку п’єси, досягає у третій дії у суперечці про правду Бубнова, Кліща і Луки. Кліщ оголює правду реальну. “Кліщ. Яка – правда! Де – правда?
От – правда! Роботи немає… сили немає! От – правда!
Пристановища… пристановища немає! Помирати треба… от вона, правда! Диявол! На… на що мені вона – правда?
Дай зітхнути… зітхнути дай! Чим я винуватий?.. За що мені – правду? Жити – диявол – жити не можна… от вона правда!..
Говорите отут – правда! Ти, старий, утішаєш всіх… Я тобі скажу… ненавиджу я усіх! І цю правду… будь вона, окаянна, проклята! Зрозумів?
Зрозумій! Будь вона проклята!”. Конфлікт правд – це конфлікт реального теперішнього і гіпотетичного майбутнього.
Але реальне сьогодення протиставляється також і минулому, тобто герої хочуть повернути своє минуле. Адже у п’єсі ми не бачимо, якими шляхами вони прийшли у нічліжку. З діалогів персонажів ми представляємо, якими вони були раніше і що з ними стало.
Звідси у п’єсі постійне звертання до минулого.
Тема правди у п’єсі перегукується з темою віри. Носієм філософії віри є Лука. Для нього правда людини та, у яку він вірить. “Лука. Підемо, мила!
Нічого… не гнівайся! Я – знаю… Я – вірю!
Твоя правда, а не їхня… Коли ти віриш, була в тебе теперішня любов… значить – була вона! Була!”.
Суть філософії Луки полягає в тім, що віра може замінити реальну правду, тому що віра допомагає піти людині від страшної реальності у світ прекрасних ілюзій. Таким чином, у п’єсі два філософських погляди взаємозалежні. Є таке висловлення Горького: “Правда – бог вільної людини”. Але якщо говорити про героїв п’єси “На дні”, те про них не можна сказати, що вони вільні люди і що у них взагалі є якась правда. Ці люди не вільні, хоча вони і босяки.
А для Горького герой – босяк, циган і тому подібний – герой вільний. Але персонажі п’єси “На дні” не хочуть волі. Їм не потрібна ця правда “вільної людини”.
Багато хто вважав, що п’єса “На дні” – це “буревісник революції”. У п’єсі немає жодного явного гасла, але в ній усе з початку й до кінця підводить до того, що у такому світі не можна жити. Мені здається, що цю п’єсу не можна однозначно трактувати.
У ній скоріше ставляться питання, чим даються відповіді.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)