Джон Рональд Руел Толкієн Володар Перснів – Дві Вежі
Джон Роналд Руел Толкін Володар Перснів – Дві Вежі Частина третя Розділ 1 ПРОЩАННЯ З БОРОМИРОМ У гобітів легка хода, і навіть Слідопитові важко відшукати їхні сліди; однак неподалік від вершини пагорба стежку перетинав струмок, і на вогкій землі Арагорн нарешті вгледів те, що шукав.
“Я вірно збагнув, – подумав він. – Фродо піднявся на верхівку. Хотілося б мені знати, що саме він звідти побачив? А потім тією ж дорогою спустився…” Арагорн завагався: часу він мав обмаль, але варто було оглянути місцевість. І він пішов по вищербленій
Арагорн озирнувся на всі чотири боки виднокругу й не побачив нічого, крім віддалених гір, та десь далеко виписував повільно у повітрі широкі кола величезний птах, схожий на орла. Якийсь заколот зчинився на західному березі Ріки. Гучно засурмив ріг, і його поклик, підхоплений гірською луною, полинув по ущелинах, здолавши навіть грім водоспадів. Арагорн насторожився: він із жахом впізнав хрипке ревіння орків. – Ріг Боромира!
Він кличе
Дикий лемент орків перейшов у пронизливе верещання. Голос рога з кожною миттю слабшав, задихався. – Еленділ! – вигукнув Арагорн, вихоплюючи меча, і кинувся до лісу. Але крики вже відступали, віддалялись, згасали… [5] На широкій галявині, десь за милю до Причальної Бухти, Арагорн знайшов Боромира.
Лицар Гондору напівлежав піц розложистим деревом, неначе відпочивав; у його широкі груди вп’ялися чорні стріли. Він усе ще стискав свій меч, але клинок був переламаний, а розбитий навпіл ріг впав на землю. Навколо були розкидані тіла порубаних орків.
Арагорн став на коліна, торкнувся руки Боромира. Поранений трохи розплющив очі та промовив пошепки, з останніх сил долаючи слабкість: – Ганьба мені… Я хотів відібрати. Персня у Фродо… Тепер мій борг сплачено…
Боромир подивився на трупи ворогів: щонайменше дві дюжини повбивав він своєю рукою. – їх зв’язали, повели… Гобіти в полоні.
Живі, але в полоні… Він знесилено опустив обважнілі повіки. – Прощавай, Арагорне. Йди до Мінас-Тіріта, врятуй мою землю. Я програв…
– Ні! – сказав Арагорн. – Ти переміг, Боромире. Не кожному судилося одержати таку перемогу. Мінас-Тіріт не загине! Він нахилився й поцілував чоло друга, що вже холонуло. Боромир ледь посміхнувся.
– Тепер скажи, куди пішли орки? Кого вони схопили? Але Боромир уже нічого не міг йому відповісти.
Леголас та Гімлі безшумно спускалися з західного схилу Амон-Ведара, ховаючись поза стовбурами дерев. Гімлі тримав напоготові сокиру, Леголас – гострий стилет: стріл у сагайдаку в нього вже бракувало. З галявини лунав голос Арагорна, що дивно змінився. – Горе, горе!
Навіщо Гандальф довірив мені загін! Що ж робити, що робити? Боромирові обіцяв я йти до Мінас-Тіріта, та й душа моя рветься туди. А що буде з Перснем, що – з його Хранителем? Друзі обережно розсунули гілля ліщини, вийшли на галявину і застигли, вражені: сльози текли по обличчю Арагорна; сам цього не помічаючи, він все міцніше стискав нерухому руку Боромира.
– Горе нам! – тихо сказав Леголас, наблизившись до Арагорна. – Ми розігнали погань і немало їх поклали, але бачу, що тут ми були потрібніші. На заклик рога одразу [6] ж повернули назад, але все ж таки запізнились… Ти поранений, Арагорне? – Цілий.
Мене тут не було. Боромир загинув, захищаючи гобітів, а я був далеко… – Захищаючи гобітів? – здивувався Гімлі. – Де ж вони, в такому разі?
Де Фродо? – Не знаю, – стомлено відгукнувся Арагорн. – Боромир встиг сказати, що гобітів повели орки. Я доручив Боромирові наглядати за Меррі та Піном, а про Фродо й Сема не знаю.
Спершу я не здогадався спитати, а потім було запізно. Все, за що б я нині не брався, погано закінчується… Як нам тепер бути? – Перш за все поховати полеглого в бою, – сказав Леголас. – Не личить залишати героя серед падла. – Тільки швидше, – додав Гімлі, – Боромир сам не схотів би нас затримувати.
Як є ще надія, що гобіти живі, треба їх рятувати! – Таж ми не знаємо, чи з ними Хранитель Персня, – сказав Арагорн. – Отже, кинути його? Чи навпаки – йти за ним?
– Спочатку віддамо останню шану, – не поступався Леголас. – Глибоку могилу нам немає чим викопати. Але можна скласти курган. Назносимо каміння…
– Тривала й важка праця, – заперечив Гімлі. – Каміння довелося б носити з берега ріки. – Віддамо Боромира хвилям Андуїну, – вирішив Арагорн. – Так хоча б кістки його знайдуть спокій… Поспіхом обшукали орків, покидали до купи шаблі, шоломи та щити, що зім’ялись та подекуди луснули. – Дивіться, що я знайшов! – вигукнув Арагорн.
З-під зброї вбивць він витяг двійко ножів у вигляді Вузьких листків з червоно-золотим візерунком; тут же знайшлися й піхви, оздоблені дрібними самоцвітами. – Орки такими не користуються. Це кинджали гобітів. Вороги їх відібрали, але не насмілилися привласнити: клинки ж бо нуменорської роботи, на них вирізано за-кляття проти Мордору.
Отже, якщо малюки ще живі, то лишилися неозброєними. Це маємо забрати з собою. Може, доведеться ще й повернути власникам…
– А я зберу якнайбільше стріл, – сказав Леголас. – Мій сагайдак порожній.[7] Уся галявина була вкрита розсипом стріл, звичайних коротких і довших. Доки Леголас збирав їх, Арагорн оглядав убитих. – Ось ці з Мордору, ці – з півночі. А цієї породи не знаю, і спорядження в них інше.
Дійсно, серед убитих лежали четверо здоровезних гоб-лінів, косооких, з міцними ногами та товстими лапами. За зброю їм правили не криві шаблі, а широкі короткі ятагани й луки з тису, за розміром не менші, ніж людські; щита були оздоблені незвичними позначками: біла доло-ня на чорному тлі, а на залізних шоломах – кована з білого металу рунічна літера “С”. – Цей знак мені ще не зустрічався, – сказав Арагорн, – Що він може означати? – Неважко здогадатися, – відповів Гімлі. – “С” – це Саурон. – Ні, – заперечив Леголас, – Саурон не користується рунами ельфів.
– Він приховує своє справжнє ім’я й забороняє не тільки записувати, але навіть промовляти його, – підтвердив Арагорн. – І потім білий – не його колір. Орки Барад-Дура носять знак “Криваве Око”. Скоріше “С” – це Саруман. Справджуються Гандальфові побоювання: зрадник довідався про нашу мандрівку.
Про загибель Гандальфа йому теж, напевне, доповіли: ті, що чигали на нас у Морії, могли обійти сторожові пости Лоріену. До того ж у Сарумана є й інші інформатори. Пам’ятаєте, як шпигували за нами птахи? – Нема часу зараз про це гадати, – махнув рукою Гімлі. – Як не зараз, то пізніше доведеться знайти розгадку, щоб обрати вірний шлях.
– Хтозна, – спохмурнів Гімлі, – чи є взагалі для нас вірний шлях… Гном зрубав кілька дубових гілок. Гілки перев’язали тятивою від луків, поверх розстелили плащі.
На цих простих ношах перенесли на берег Ріки тіло загиблого в бою й зброю – трофеї його останньої битви. Арагорн залишився біля нош, а Гімлі й Леголас помчали бігцем на стоянку, де більше нікого не було. Від Причальної Бухти їх відділяло півтори милі, і тому немало часу збігло, доки вони повернулись на двох човнах, через обережність пересуваючись у тіні берега. [8] – Ми знайшли тільки два човни, – повідомив Леголас. – Третій пропав, наче розчинився! – Гадаєш, орки побували й там? – запитав Арагорн.
– На перший погляд, не схоже, – сказав Гімлі. – Вони б геть усе пограбували, а то й сплюндрували вщент. – Коли повернемось, я сам подивлюся. Вони опустили Боромира на дно човна, Йід голову підстелили сірий ельфійський плащ, розправили по плечах довге чорне волосся. При боці його поклали розбитий ріг, руків’я й уламки меча – на грудях, ворожу зброю – в ногах.
Потім сіли в другий човен, прив’язали погребний до корми й заходилися веслувати. У цілковитому мовчанні випливли на стрижень Ріки. Боромир лежав безтурботний, наче заколисаний гойданням хвиль. Холодно блищав срібний пояс – дарунок Лоріену, Урвища Тол-Бран-діру пашіли жаром: сонце вже повернуло на вечірній пруг.
Прямо попереду вирував, іскрився золотою піною водоспад Раурос. Повітря здригалося від грізного ревіння води. Надійшов час рубати останню прив’язь.
Сильна течія підхопила човен Боромира, а його друзі залишились на місці, вигрібаючи проти течії веслами. Ось він проплив повз них, його відносить все далі й далі, ось уже тільки рисочка темніє серед райдужних іскор – і зовсім зникає з виду… Водоспади гуркотіли так само невблаганно й грізно.





Related posts:
- Джон Рональд Руел Толкієн Володар Перснів – Хранителі Персня Джон Роналд Руел Толкін Володар Перснів – Хранителі Персня Пролог Три – королям ельфійським під небом світлим. Сім же – владикам гномів у печерах світу. Дев’ять – людям землі, що їм смертна доля. І Один – Володарю Тьми на чорнім престолі, В Мордорі, де лиховісна тінь. Перстень єдиний – усіх поєднати І темною волею міцно […]...
- Джон Рональд Руел Толкієн Володар Перснів – Повернення Короля Джон Роналд Руел Толкін Володар Перснів – Повернення Короля Частина п’ята Розділ 1 МІНАС-ТІРІТ Пін виглянув з-під Гандальфового плаща, не розуміючи, чи прокинувся він, чи сон все ще морочить його. Вітер гудів у вухах, земля зникала в темряві; нічого не було видно, тільки зірки та піднебесні гори на півдні, на самому небокраї – і зірки, […]...
- Джон Рональд Руел Толкієн Повість про Арагорна й Арвен Джон Роналд Руел Толкін Повість про Арагорна й Арвен Повість про Арагорна й Арвен Арадор був дідом Короля. Син Арадора, Араторн, прагнув руки Гільраени Прекрасної, доньки Діраела, який також був нащадком Аранарта. Діраел не давав згоди на цей шлюб, бо ж Гілраена була надто молодою і ще не доросла до того віку, коли Дунаданці віддавали […]...
- Джон Рональд Руел Толкієн Листок, виконаний Бавунцьом Жив собі колись чоловічок на ім’я Бавунцьо, на якого чекала довга подорож. Він не хотів проте нікуди вирушати, направду вся ідея подорожі була йому неприємна; але він не міг уникнути її. Він знав що рано чи пізно йому доведеться вирушити, але він не спішився зі своїми рихтуваннями. Бавунцьо був маляром. Не дуже успішним, частково тому, […]...
- Джон Рональд Руел Толкієн Коваль із Великого Вутона Було якось певне село, не дуже давно для того хто має довгу пам’ять, і не дуже далеко для того хто має довгі ноги. Вутон Великий звалося воно бо було більшим від Вутона Малого, яке знаходилося кілька миль углиб лісу; але не було воно дуже великим, хоча на той час процвітало, і добряча кількість людей мешкала […]...
- ТОЛКІЄН (Толкін), Джон Роналд Руел (1892 – 1973) ТОЛКІЄН (Толкін), Джон Роналд Руел (Tolkien, John Ronald Reuel – 3.01.1892, Блумфонтейн – 2.09.1973, Борнмут) – англійський письменник. Толкієн народився в столиці південноафриканської Оранжевої республіки в родині керуючого банком.. У 1895 р. мати забрала Толкієна і його молодшого брата в Англію. Після смерті батька (1896) сім’я оселилася у передмісті Бірмінгема. Першим педагогом […]...
- Повість про Арагорна й Арвен – Джон Роналд Руел Толкєін Джон Роналд Руел Толкін Повість про Арагорна й Арвен Арадор був дідом Короля. Син Арадора, Араторн, прагнув руки Гільраени Прекрасної, доньки Діраела, який також був нащадком Аранарта. Діраел не давав згоди на цей шлюб, бо ж Гілраена була надто молодою і ще не доросла до того віку, коли Дунаданці віддавали доньок заміж. – І нехай […]...
- ДЖОН РОНАЛЬД ТОЛКІН ДЖОН РОНАЛЬД ТОЛКІН (1892-1973) Професор одного з найпрестижніших в Англії та й у всьому світі вузів – Оксфордського університету – Джон Рональд Руел Толкін вивчав добу Середньовіччя, добре знав тогочасні легенди, міфи, народні повір’я, що, мабуть, допомагало йому писати власні казки. Свою першу казку “Гобіт, або туди й назад” (1937) Толкін написав для дітей. Письменницька […]...
- Олесь Гончар – Блакитні Вежі Яновського (Скорочено) Пам’ятаєте ту першу вражаючу фразу “Вершників”, той могутній, сповнений епічної сили заспів? Як лютували шаблі під Компапіївкою, де зчепились бортами степові пірати, і коні бігали без вершників, і небо “округ здіймалося вгору блакитними вежами”?.. Давно помічено, що степові люди мають вроджений потяг до моря, з дивною силою воно зваблює степовика, заполонює своїм простором, морською далеччю. […]...
- Гончар Олесь Терентійович Блакитні вежі Яновського Пригадуєте ту першу вражаючу фразу “Вершників”, той могутній, сповнений епічної сили заспів? Як лютували шаблі під Компаніївкою, де зчепились бортами степові пірати, і коні бігали без вершників, і небо “округ здіймалося вгору блакитними вежами”? Коли вийшли “Вершники” в нашому студентському середовищі, поміж закоханих в літературу юних ентузіастів точились дискусії навіть з приводу цих блакитних веж: […]...
- Сюжет роману Барчестерские вежі Ентони Троллоп по визначенню сучасних англійських літературознавців, “останній викторианский класик”, що вписав примітну сторінку в історію реалістичного роману середини XIX в. Троллопу, що отличались рідкісною плідністю, належить 47 романів, кілька збірників оповідань, книги шляхових нарисів, біографії великих людей Не всі добутки Троллопа написані з однаковою силою. Але в кращі з них письменникові вдалося створити виразну […]...
- Володар наших дум (за творчістю Дж. Г. Байрона) Визначаючи роль поета у світовій літературі, В. Г. Бєлінський писав: Кожен великий поет тому велика, що коріння його страждання і блаженства глибоко вросли в грунт громадськості та історії, що він, отже, є орган та представник суспільства, часу, людства. Все це в найбільшій мірі відноситься до англійського поета Джорджа Гордона Байрона, якого великий критик називав Прометеєм […]...
- Роман-трилогія “Володар Кілець” Твір про письменника, Чий життєвий праця – грандіозна за розмахом і багатозначності філософська казкова епопея, роман-Трилогія “Володар Кілець” (1954-1956)-справедливо вважається значним досягненням англійської літератури XX століття. Цей письменник – Джон Роналд Рейел Толкін (1892-1973), вчений-філолог, знавець західноєвропейського фольклору та середньовічної літератури. Спочатку він склав для дітей чудову повість-Казку “Хоббіт, або Туди і назад” (1937), яка, […]...
- Скорочено “У подножья Вавилонської вежі” Хеля Здавалося, їм, переможцям, що пройшли сувору школу підпілля, відтепер усе по плечу. Отчого ж тепер, десять років через, так неспокійно в них на душі, звідки узялося почуття незадоволеності, куди зник колишній оптимізм, невже вони – нове “загублене покоління”? Клаус Танген упевнений, що їхня доля ще безпросвітніше, ніж у попереднього покоління, – ті, хто повернулися після […]...
- Блакитні вежі Яновського Олесь Гончар Олесь Гончар БЛАКИТНІ ВЕЖІ ЯНОВСЬКОГО Пригадуєте ту першу вражаючу фразу “Вершників”, той могутній, сповнений епічної сили заспів? Як лютували шаблі під Компаніївкою, де зчепились бортами степові пірати, і коні бігали без вершників, і небо “округ здіймалося вгору блакитними вежами”? Коли вийшли “Вершники”, в нашому студентському середовищі, поміж закоханих в літературу юних ентузіастів точились дискусії навіть […]...
- Володар мух характеристика образа Ральфа Ральф – центральний персонаж роману. Англійські школярі в результаті авіакатастрофи виявляються на незаселеному острові. Захват, викликаний знаходженням несподіваної волі від дорослих, нетривалий. Проведена розвідка дає можливість переконатися в тім, що острів дійсно ненаселений. Обставини змушують хлопчиків думати про виживання й порятунок. Світловолос, високий і небагатослівний Р. різко відрізняється від толстячка й очкарика Хрюши, що виховується […]...
- Твір-казка “Мудрий володар” Колись давно у величезному царстві мови жив володар Алфавіт. Він був дуже мудрий і мав багато синів і дочок – букв. Сусідами царя Алфавіта були князі Архаїзм та Неологізм. І кожен з князів хотів довести свою перевагу перед іншим. Через деякий час князі оголосили один одному війну. Почув про це цар Алфавіт і вирішив примирити […]...
- Джон Шівер Ферма тварин Джон Шівер Ангел на Мосту Ви, напевне, бачили мою матінку на ковзанці в Рокфеллерцентрі, де вона весело кружляє на льоду, незважаючи на свої сімдесят вісім років. Вона ще на диво моторна, як на свій вік. З червоною стрічкою в сивому волоссі, в коротенькій оксамитовій спідничці – теж яскраво червоній, в окулярах і в штанцях кольору […]...
- Джон Кітс Вірші Джон Кітс Вірші Перекладач: Василь Мисик Джерело: З книги: Захід і Схід: Переклади/ К.:Дніпро,1990 Присвята Лі Гантові Краса і слава залишили світ. Під нашим поглядом у ранню пору Не в’ється фіміам вінками вгору, Туди, де радісно сміється схід. Ніжноголосі німфи серед віт Своїми грищами не тішать зору I не кладуть на гроб, що криє Флору, […]...
- Голдинг “Володар мух” Найвідоміший роман Голдинга “Володар мух” не укладається в рамки подань про традиційний роман. По жанрі він близький антиутопії Мир охоплений війною. Літак, на борті кот. перебуває група англ. школярів, збитий ворожим винищувачем, і хлопчики попадають на необ. Острів, вироджується до стану примітивної дикості У книзі явно відчувається романтична лінія, що виходить із традиції романів Стивенсона. […]...