Екзаменаційний твір по поемі Пушкіна “Борис Годунов”

Звертання Пушкіна до жанру трагедії було знаменним. Жанр цей був давно відомий у літературі. Його широко використовували не тільки классицисты, але й романтики. Пушкіна, прекрасно російську і європейську літературу, був переконаний у необхідності створення трагедії реалістичної – тим більше, що досвід створення реалістичної комедії вже був: саме в Михайлівськім він познайомився з добутком А. С. Грибоєдова “Горі й розуму”.

Міркуючи про реалістичні принципи створення людських характерів у драматургії, Пушкін орієнтувався насамперед

на творчий досвід великого Шекспіра. На відміну від Мольера, у якого особи представляли лише “типи такий-те страсті, такого-те пороку”, герої Шекспіра, відзначав Пушкіна, істоти живі, виконаних багатьох страстей, багатьох пороків. Романтична Драма, представлена у Творчості Байрона, Пушкіна не задовольняла: “Ця одноманітність, цей підкреслений лаконізм, ця безперервна лють – чи природно це?” Як видно, Пушкін на перший план висуває вимогу природності, правди життя, зображення багатогранних і складних характерів.

Саме так він створював свою трагедію. Її головний герой – Борис Годунов – зовсім

не є звичайним лиходієм. У ньому відчуваються трагічні риси, він і деспот, і ніжний батько, і мудрий правитель. Настільки ж неоднозначно зображений у Пушкіна й Дмитро Самозванець, що є в ряді випадків героєм високого плану.

Два різних жіночих характери, уперше намічені Пушкіним в “Бахчисарайському фонтані”, продовжують розроблятися й в “Борисі Годунове”. Але в романтичній поемі розходження пояснювалося й проявлялося лише в плані психологічної несумісності Марії й Зареми, а тут дочка Годунова Ксенія й дочка польського воєводи Марина Мнишек прямо протипоставлені як представниці двох різних культур: росіянці й західної. Протиставлення цих же двох культур намічено в образах краківського продажного поета й літописця Пимона. Пимонові властив свідомість сили ідейної могутності як письменника, не зв’язаного необхідністю догоджати сильним миру. Автор7жс латинських віршів, як проникливо помітив Г. А. Гуковский, підлесливий і залежимо, його мистецтво принижене лакейством: Відзвуки пушкінських ідей і настроїв можна знайти в мовленнях багатьох діючих осіб, не крім Бориса Годунова й навіть Дмитра Самозванця, але найбільш близький авторові Пимон.

За справедливим спостереженням Е. И. Маймина, Пимон – своєрідний “двійник” Пушкіна. Коли Пушкін пише “Бориса Годунова”, він зовсім так само, як Пимон, Почуває в собі вищу волю й незалежність, незрівнянна своя могутність – могутність поета, літописця, історика. Пимон виступає в трагедії як виразник народної оцінки, як суддя, що судить про всім і про усіх з позицій народних подань про істину й справедливість.

Пушкін сміло зобразив народ як провідну, основну силу історії, як головна діюча особа своєї трагедії. Поки народ підтримує Самозванця, той здобуває перемоги над Годуновым. Однак подальша доля Григорія Отрепьева вже визначена в багатозначній сцені, який закінчується трагедія.

Замість привітальних лементів на честь нового царя “парод мовчить”. Заключна авторська ремарка наповнена великим змістом. Серед діючих осіб трагедії є далекий предок самого поета – теж Пушкін, і саме йому автор вкладає у вуста слова про думку народному як про вирішальну силу.

Трагедія, заснована на історичному матеріалі, виявилася надзвичайно актуальної для сучасності. До повстання декабристів і їхньої поразки залишалося кілька тижнів (Пушкін закінчила “Бориса Годунова” 5 листопада 1825 р.). Важливо було не тільки ю, що Пушкін затверджував вирішальне значення “думки народного”, що, як відомо, декабристи, що були “страшно далекі від парода”, не враховували. У трагедії відзначалися також непослідовність, стихійність народного протесту – і це також був важливий висновок поета, що свідчить про глибину його історичного мислення


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Екзаменаційний твір по поемі Пушкіна “Борис Годунов”