ЕЛІПСИС

Related posts:

1. Стилістична фігура Стилістична фігура (лат. stilus – грифель для писання та figura – образ, зовнішній вигляд) – незвичні синтаксичні звороти, що порушують мовні норми, вживаються задля оздоби мовлення. С. ф. досить поширені в поезії, покликані не лише індивідуалізувати мовлення автора, а й збагатити його емоційними нюансами, увиразнити художнє зображення. С. ф., яка ще називається фігурою поетичного мовлення […]...
2. ПОЛІСИНДЕТОН Полісиндетон (грец. &;#960;&;#959;&;#955;&;#965;&;#963;&;#973;&;#957;&;#948;ε&;#964;&;#959;&;#957;, від &;#960;&;#959;&;#955;&;#973;&;#950; – численний і &;#963;&;#973;&;#957;&;#948;ε&;#964;&;#959;&;#957; – зв’язок), або Багатосполучниковість, – це стилістична фігура, яка полягає в накопиченні сполучників, що зв’язують окремі слова та частини фрази. Наприклад: “Над ялицями лютилась буря, і трясла ними, і гнула їх, і робила їх тим кріпшими” (О. Ко-билянська); “…й на личку змарнів, і волю стратив, і […]...
3. ЕПАНАФОРА Епанафорою (від грец. &;#941;&;#960;&;#945;&;#957;&;#945;&;#966;&;#959;&;#961;&;#942;), або Анадиплосисом (від грец. &;#940;&;#957;&;#945;- &;#948;&;#943;&;#960;&;#955;ω&;#963;Ι&;#950; – удвоєння), або Стиком, називається стилістична фігура, яка зв’язує повтором окремого слова або словосполучення кінець попередньої мовної одиниці з початком наступної. Наприклад: Чому стилетом був мій стилос. І стилосом бував стилет. (Є. Маланюк) Крім стику, тут ще й кільце. Стик можна розглядати як подвоєння епіфори […]...
4. СИНТАКСИЧНІ ЗАСОБИ УВИРАЗНЕННЯ Синтаксичні засоби увиразнення мовлення складає група так званих Стилістичних фігур мовлення, тобто своєрідних відмітних форм синтаксичного впорядкування фрази: “стилістичні фігури – це особливі побудови, що відхиляються від звичайного синтаксичного типу й дають оригінальну форму для образного вираження думок і почувань людини”. Термін “фігура” (лат. figura – обрис, зовнішній вигляд) уперше з’явився в античній риториці, куди […]...
5. Синтаксичні засоби увиразнення мовлення (стилістичні фігури) РОЗДІЛ ІІІ. ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ 6. ЗОВНІШНЯ ФОРМА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ 6.2.Художньо-мовленнєва організація літературного твору 6.2.4. Синтаксичні засоби увиразнення мовлення (стилістичні фігури) Синтаксичні засоби увиразнення мовлення складає група так званих стилістичних фігур мовлення, тобто своєрідних відмітних форм синтаксичного впорядкування фрази: “стилістичні фігури – це особливі побудови, що відхиляються від звичайного синтаксичного типу й дають оригінальну форму для […]...
6. АНЕПІФОРА Анепіфорою (грец. &;#940;&;#957;ε&;#960;Ι&;#966;&;#959;&;#961;&;#940; ), або Просаподосісом (грец. &;#960;&;#961;&;#959;&;#963;&;#945;&;#960;&;#959;&;#948;&;#959;-&;#963;Ι&;#950; – буквально надлишок), або Кільцем, називається стилістична фігура, яка зв’язує повтором окремих слів чи словосполучень початок і кінець суміжних мовних одиниць (абзац, строфа) або й однієї одиниці (речення чи віршовий рядок). Пояснюючи назву цієї фігури, В. Домбровський, зокрема, писав: “Повторення початкового слова або фрази на кінці того […]...
7. Невласне-пряма мова Невласне-пряма мова – своєрідний тип мови, проміжний між прямою і непрямою мовою. Н.-п. м. зближує з прямою те, що в ній зберігаються лексичні й синтаксичні риси чужого висловлювання, манера мовлення і настрій персонажа, але Н.-п. м. подається ніби від імені автора, в мову якого вплітається мова дійової особи. Відтак створюється двоплановість висловлювання: передається “внутрішнє мовлення” […]...
8. АНАКОЛУФ >Анаколуф (від грец. &;#940;&;#957;&;#945;&;#954;ό&;#955;&;#959;&;#965;θ&;#959;&;#957; – неправильність, непослідовність) – це стилістична фігура, побудована з порушенням граматичної узгодженості між словами, членами речення. Наприклад: “На сто колін, перед стома богами // Я падаю: прийди мені, прийди!” (І. Драч) – замість: Прийди до мене. Анаколуф підкреслює відтінки емоцій того, хто говорить, свідчить про його внутрішній стан (найчастіше – схвильованості), […]...
9. Інтер’єр Інтер’єр (фр. inte’rieur – внутрішній) – у літературі – вид опису, змалювання внутрішніх приміщень та предметів, які в них знаходяться і безпосередньо оточують персонажів твору. І. конкретизує місце подій, допомагає окреслити соціальне становище персонажа, його духовні запити, смаки, професію, вдачу, психологічний стан тощо. І. сприяє глибшій характеристиці персонажів, часто має важливе ідейно-композиційне значення. Наприклад: “Я […]...
10. Антитеза Антитеза (грецьк. antithesis – суперечність) – стилістична фігура в художній літературі та в ораторському мистецтві, що полягає у драматичному запереченні певної тези чи у вмотивованому контрастуванні смислових значень бінарних образів: Випала ж зима! – Що тепер всім воля, Врізала вам поля, В головах тополя, А голів нема! (П-Тичина). Антитетичний принцип світосприймання притаманний багатьом фольклорним жанрам, […]...
11. Риторика Риторика (грецьк. rhetorike – ораторське мистецтво) – наука красномовства. Як ораторське мистецтво виникла в Елладі, звідки поширилася на Стародавній Рим та новочасну Європу. У братських школах барокової доби була обов’язковою дисципліною. До її складу входила поетика, що викладалася у вигляді обов’язкового навчального предмета “семи вільних мистецтв”. Студенти Києво-Могилянської академії спонукалися до написання та проголошення “орацій”, […]...
12. ОКСЮМОРОН Оксюморон, або Оксиморон (грец. &;#959;&;#958;ό&;#956;ω&;#961;&;#959;&;#957; – нісенітниця), – це стилістична фігура, що полягає у зведенні слів або словосполучень, значення яких взаємовиключає одне одного, створюючи ефект смислового парадоксу. Наприклад: “На нашій – не своїй землі” (Т. Шевченко); “довго тягтиметься мить” (Є. Плужник); “холодний окріп нарзану” (М. Лєрмонтов). Оксюморон дуже виразний стилістичний прийом: використовуючи мінімум мовленнєвих засобів, […]...
13. Апосіопеза Апосіопеза (грецьк. aposiopesis – умовчання) – стилістична фігура, незавершене, раптово обірване речення, в якому думка висловлена не повністю. А. підкреслює неможливість сформувати всю глибину думки, почуття або небажання про все говорити, оскільки співбесідник спроможний зрозуміти й без слів. Наприклад: “- Ха-ха-ха!… всіх… викоренити… ха-ха-ха!… щоб і на насіння… всіх!… а-ха-ха… – вона аж хлипала” (М. […]...
14. Южно-русский сборник “Южно-русский сборник” – український альманах, виданий 1848 А. Метлинським у Харкові. Після передмови і статті про український правопис подано твори А. Метлинського – “Бандура”, “Козачі поминки”, “Сирітка” та “Козацька смерть” (за Ф. Челаковським); М. Петренка – “Думи мої, думи мої, де ви подівались…”, “Дивлюсь я на небо…”, “Весна”, “Слов’янськ”, “Тебе не стане в сих містах…”, […]...
15. Тристан і Ізольда характеристика образа Марка Марко, король – персонаж сюжету про Тристане й Ізольду, дядько Тристана (брат його матері) і чоловік Ізольди Білявої. М. – правитель Корнуельса (іноді його столицею називається Тинтажель, іноді – Лондон). У Тинтажеле протікає дія ряду лицарських романів. Один раз до берегів королівства, де править Марко, пристає корабель норвезьких купців. Вони висаджують на берег юнака, що […]...
16. СИНТАКСИЧНИЙ ПАРАЛЕЛІЗМ Паралелізм (грец. &;#960;&;#945;&;#961;&;#940;&;#955;&;#955;&;#951;&;#955;&;#959;&;#950; – той, що йде поруч) Синтаксичний – це стилістична фігура, яка грунтується на однотипній синтаксичній побудові двох або більше суміжних мовних одиниць, переважно рядків поетичного тексту, що породжує відчуття їхньої симетрії. Наприклад: Зашуміла дібровонька, листом зашуміла, Затужила дівчинонька, серцем затужила. (М. Шашкевич) Найчастіше паралелізм, симетрія в синтаксичній побудові суміжних поетичних рядків супроводжується […]...
17. Епаналепсис Епаналепсис (грецьк. epanalepsis – повторення) – інтонаційно-звукова та лексико-композиційна фігура поетичної мови, що утворюється повторенням у наступному віршовому рядку, переважно на його початку, слів, фраз або їх частин, якими закінчувався попередній рядок. Різновид градації. У такий спосіб наступний рядок вірша ніби підхоплює зміст і звучання попереднього, інтонаційно стикується з ним, що й формує відповідно ритмо-мелодійну […]...
18. Кільце Кільце – композиційна фігура у віршованому творі, що полягає у повторенні звуків, лексем, строф тощо, коли немовби змика-ються анафора та епіфора (див.: ). Надзвичайно багата на цей прийом лірика П. Тичини, в якій спостерігається звукове К. (“Здаля сміялась струнка тополя”), лексичне (“Ой не крийся, природо, не крийся”), строфічне (“Закучерявилися хмари”). Подеколи стилістичну фігуру, в якій […]...
19. Скільки видів повтору має в своєму арсеналі письменник? Повторення слів або словосполучень у тексті з метою звернути на них увагу читача прийнято називати повтором. Його використання підсилює виразність твору, емоційність, підкреслює найважливіші думки. Умовно повтори поділяються на закріплені і не закріплені за певним місцем у тексті. Вони зустрічаються в епічних творах, але найчастіше – в ліричних. У Г. Чупринки читаємо: Блиском, блиском. Миготінням, […]...
20. Термін Термін (лат. terminus – кордон, межа, кінець) – слово чи словосполучення, яке точно позначає спеціальне поняття і його співвідношення з іншими поняттями певної галузі (наприклад, у літературознавстві – метафора, метонімія, троп; інверсія, анафора, фігура). Т. повинен бути стилістично нейтральним, однозначним (тема, ямб, рима). Але трапляється, що Т. надають різного значення: так, текстом називають і письмово […]...
21. Ономатопея Ономатопея (грецък. onomatopoeia – звуконаслідування) – імітація засобами мови різних позамовних звукових явищ (дзижчати, гавкати, кудкудакати, туркотіти тощо). Прямий вияв 0. як зв’язку звучання і його змісту спостерігається в казках, загадках, скоромовках, наприклад: “Кум-кума, бузька нема, а ми тому раді-раді…” В художньому тексті 0. як евфонічна фігура вживається рідко: Хлип… хлип… Дайте мені на хліб! […]...
22. Антиципація Антиципація (лат. anticipatio; ante – перед і сареге – брати) – випередження, здогад. У логіці А. називають теоретичне передбачення явищ або дій на основі попереднього досвіду. У системі І. Канта А. сприйняття називається твердження, в якому висловлюється все, що можна осягнути наперед, до пізнання через конкретні відчуття. В риториці А. – фігура, що виражає передбачення […]...
23. Іллітерат Іллітерат (лат. illitera – не буква, не літера) – запис певних звуків української мови, для яких не існує відповідних графічних знаків (“гм”, “тпру”, “угу” “хр-р-р” та ін.) або які силоміць вилучені із мовного обігу, як-от “г”: Ввійшла фігура. “Як зветесь ви?” – “Франко”. “Гм, Станко?” – “Франко!” – “Станко, запишіть. Давно тут?” – “Місяць”. – […]...
24. Внутрішній монолог Внутрішній монолог – різновид монологу, в якому передаються внутрішні переживання персонажа замість опису зовнішніх реальних подій, ситуацій, що викликають ці переживання. Стилістично В. м. оформлюється як внутрішня мова дійової особи з відповідною часовою послідовністю думок, характерними синтаксичними конструкціями, способом вислову тощо. В. м. набирає все більшої ваги у творах українських письменників кінця XIX – початку […]...
25. Орієнтовний план характеристики художнього образу-персонажа Вступ. Місце персонажа в системі образів твору. Основна частина. Характеристика персонажа як певного соціального типу. 1. Соціальне і матеріальне становище. 2. Зовнішній вигляд. 3. Своєрідність світосприймання і світогляду, коло розумових інтересів, схильностей і звичок: А) характер діяльності і основних життєвих поривань; Б) вплив на оточуючих (основна сфера, види і типи дії). 4. Область відчуттів: А) […]...
26. ПЛЕОНАЗМ Плеоназм (грец. &;#960;&;#955;ε&;#959;&;#957;&;#945;&;#963;&;#956;ό&;#950; – надмірність) – це стилістична фігура, що грунтується на синонімічному повторі попереднього слова: ждати – чекати, пам’ятай, не забувай, тишком-нишком і т. д. Плеонастичний повтор не мотивований логічно і вживається як засіб стилістичного увиразнення мовлення. Найчастіше вживаний у народнопоетичній творчості: “Під ним кониченько, // Під ним вороненький // Сильно дужий” (народна пісня). […]...
27. СИНЕКДОХА Синекдохою (грец. &;#963;&;#965;&;#957;ε&;#954;&;#948;&;#959;&;#967;&;#942;, від &;#963;&;#973;&;#957; – разом і ε&;#954;&;#948;&;#959;&;#967;&;#942; – переймання) називається різновид метонімії, в якій відбувається перенесення значення з цілого на його окрему частку. Наприклад: “З баталії в ліс не ховався. // В татарина коней в полях віднімав” (Л. Боровиковський), де слово “татарин” вжито в значенні “татари”. Синекдоху відносять до різновиду кількісної метонімії. Якщо […]...
28. Риторичне запитання Риторичне запитання, Риторичне питання – риторична фігура, яка полягає у використанні запитання, що містить у собі ствердну відповідь. Це питання, яке ставиться не з метою отримання відповіді, а з метою афористичного узагальнення загальновідомої або очевидної думки, наприклад: “Кати знущаються над нами, А правда наша п’яна спить. Коли вона прокинеться? Коли одпочити Ляжеш, боже, утомлений?” (Т. […]...
29. Емфаза Емфаза (грецьк. emphasis – виразність) – одна з риторичних фігур, що полягає в інтонаційному окресленні певного вислову, окремого складника поетичного мовлення, надаючи їм особливої експресії та увиразнення. Це досягається за допомогою різних стилістичних засобів (апасіопези, анафори, інверсії, паралелізмів, епіфори, звертань, вигуків тощо): Греби, весляре, на верхів’я! Король-весляре, на верхів’я! В люстерці гроз В люстерці снів […]...
30. Чисельність населення нашої планети Чисельність населення нашої планети за даними на 2010 рік становить 7055млн. чоловік. Найбільш високими темпами населення Землі збільшилося за останні два сторіччя. Такий різкий стрибок чисельності населення одержав назву “демографічний вибух”. Динаміку чисельності населення відбиває процес відтворення населення. Відтворення населення це співвідношення народжуваності й смертності, що забезпечує безперервне поновлення й зміну людських поколінь. Народжуваність і […]...
31. Постійні епітети Постійним називається епітет, який традиційно супроводжує означення предмета, закріплюючись за ним постійно, в межах певного художнього стилю. Наприклад, у фольклорній поезії, якщо згадується степ, то він майже завжди – широкий, море – синє, вітер – буйний, гай – зелений, орел – сизокрилий і т. д. Постійний епітет відрізняється тим, що виділяє характерну рису не даного, […]...
32. Даніель Дефо і його “Робінзон Крузо” В основу сюжету книги Д. Дефо покладено історію шотландського матроса Олександра Селькірха, який прожив на безлюдному острові Ма-а-Тьєрра у повній самотності 4 роки і 4 місяці. О. Селькірх – прототип Р. Крузо. Прототип – це реально існуюча особа, яка стала авторові прообразом для створення літературного персонажа. Роман Д. Дефо “Робінзон Крузо” насичено незвичайними подіями і […]...
33. Твір на тему: Недобре слово вбиває Я підтримую думку про те, що недобре слово вбиває. Адже слово несе не тільки смислове, але й емоційне навантаження, отож слово по-різному впливає на людину, а недобре слово може і вбити. На підтвердження цього досить згадати, як ми реагуємо на тон, яким може бути сказане одне й те саме слово. Наприклад, “красно дякую” може звучати […]...
34. ТЕРМІНОЛОГІЗМИ Термінологізмом (лат. Terminus – Термінологізми у давньоримській міфології божество меж і кордонів), або Терміном, за визначенням І. Білодіда, “називається слово або словосполучення, що вживається для точного вираження поняття з якої-небудь галузі знання – науки, техніки, суспільно-політичного життя, мистецтва тощо. Наприклад: молекула, електрон, протон, синус, вітамін, рецептор, блюмінг, віза, монізм, фонема, графема, кліше, література, сульфідін, квінтет, […]...
35. Плеоназм Плеоназм (грецьк. pleonаsmos – надмірність, надлишок) – стилістична фігура, де повторюються однорідні слова та. звороти, подеколи немовби зайві за змістом, але необхідні за вимогами художньої композиції. П., як один з проявів ретардації, широко вживається у фольклорі, приміром, у “думі про козака Голоту”: “Поле килиїмське хвалить-вихваляє”. У поезії П. зумовлюється ритмо-інтонаційними, градаційними, смисловими та іншими чинниками: […]...
36. Апострофа Апострофа (грецьк. apostrophe – особисте звертання) – стилістична фігура, звертання до відсутньої особи, як до присутньої, до персоніфікованих явищ природи; приміром, звертання Ярославни до Сонця, Вітру та дніпра-Славутича (“Слово Про Ігорів похід”). А. притаманна народній свідомості, зумовлена традицією гармонійного життя з довкіллям, зафіксована у міфологічних сюжетах, у різних жанрах фольклору (легенди, казки, замовляння, молитви тощо). […]...
37. АНТОНОМАЗІЯ Антономазією (грец. &;#940;&;#957;&;#964;&;#959;&;#957;&;#959;&;#956;&;#945;&;#963;&;#943;&;#945;, від &;#940;&;#957;&;#964;&;#959;&;#957;&;#959;&;#956;&;#940;&;#958;ω – називаю по-іншому) називається різновид метонімії, побудованої на вживанні власного імені замість загального. Сутність антономазії грунтується на тому, що “власне ім’я, найчастіше ім’я особи, що вирізняється якоюсь характерною ознакою або сталою належністю до певного явища, стає прикметою цієї ознаки або цього явища. Багато міфо-логізмів, літературних персонажів, історичних діячів стали традиційними: […]...
38. Ізоколон Ізоколон (від грецьк. isos – рівний та kolon – частина речення, складник періоду) – стилістична фігура, кількаразове повторення на невеликому відтинку віршової площі одних і тих самих слів чи словосполучень (колонів) задля витворення синтаксичного паралелізму з анафоричними та епіфоричними компонентами, задля інтонаційної та смислової увиразненості поетичного мовлення: На горі гора, А на тій горі Піч […]...
39. Оповідання Оповідання – невеликий прозовий твір, сюжет якого заснований на певному (рідко кількох) епізоді з життя одного (іноді кількох) персонажа. Невеликі розміри О. вимагають нерозгалуженого, як правило, однолінійного, чіткого за побудовою сюжету. Характери показані здебільшого у сформованому вигляді. Описів мало, вони стислі, лаконічні. Важливу роль відіграє художня деталь (деталь побуту, психологічна деталь та ін.). 0. дуже […]...
40. ТАВТОЛОГІЯ Тавтологія (від грец. &;#964;&;#945;&;#973;&;#964;ό – те саме і &;#955;ό&;#947;&;#959;&;#950; – слово) – це стилістична фігура, що грунтується на однокореневому повторі попереднього слова: диво дивне, темниця темна, тьма-тьмуща і т. д. Як і плеоназм, тавтологія немотивована логічно і вводиться в текст зі стилістичних міркувань. Найтиповішим уживання цієї фігури є для народнопоетичної творчості, проте досить часто вона […]...