“Енеїда” – енциклопедія українознавства
Іванові Котляревському, як і Тарасу Шевченку, відводять особливе місце в розвитку української літератури; Вони стояли біля її першоджерел. І якщо в поезії великого Кобзаря зазвучала душа українського народу, то справжньою енциклопедією українознавства стала поема Котляревського “Енеїда”.
На перший погляд, таке детальне, різнобічне змалювання побуту українського народу, яке ми зустрічаємо в поемі, здається дещо надмірним. Але що далі, то все з більшим інтересом читаєш розповіді письменника про те, як пригощають Енея в Дідони, Турна,
Зазначають, що в “Енеїді” згадано більше страв, ніж у спеціальних працях тих часів. На троянських, латинських, карфагенських столах стоять українські страви, горілка, слив’янка, наливка, сирівець.
Бринчить бандура, витинає сопілка, грає дудка. У веселому танку кружляють дівчата, та зовсім не карфагенські і латинські, а українські в дрібушках, чоботах, свитках… Мабуть, немає такої деталі українського одягу, такого
Про життя і смерть, пекло і рай, війну і мирні радощі, бої козаків на суші та на морі – про все це ми дізнаємося, читаючи твір.
Описи українського народу такі правдиві, що забуваєш про те, що герої поеми – представники зовсім інших культур. Ось чуємо голосіння матері Евріала над тілом свого сина:
О, сину! Світ моїх очей!
Чи я ж тебе на то тебе родила,
Щоб згинув ти від злих людей?
Тепер до кого прихилюся,
Хто злую долю облегчить?
Звісно, це плач матері-українки. Отже, перед нами не тільки енциклопедія побуту, а й енциклопедія духу українського. Адже найголовніші, найсуттєвіші особливості українського національного характеру втілені Котляревським в образах поеми.
Також цей твір можна вважати енциклопедією соціальних відносин тієї пори. Тут є писарі та судді-хапуги, що по правді не судили, пани, які продавали селян, штатські і воєнні, мужики і міщани. Зустрічаємо згадки про освіту, про сімейні стосунки між чоловіком та дружиною, виховання дітей, ставлення до батьків. ї оцінка всіх вчинків – це оцінка з позицій народної моралі.
Образи казок, легенд, популярних у XVIII столітті,- теж повноправні герої цієї диво-поеми. Автор дає географію України тих часів: Опішня, Полтава, Решетилівка, Пушкарівка, Мильці і т. д.
Звичайно, нелегко повірити, що такі широкі і глибокі знання може мати одна людина. Та геній Котляревського був спроможний охопити історію і сьогодення, культуру і життя, часи і простори, віки земні і Олімп небесний.
Варіант 2.
Іван Петрович Котляревський належить до тих довгожителів планети, які разом із витворами свого духу впевнено переступають грані століть, далеко ідуть за межі їм відміряного часу. А його славетний твір “Енеїда” – це голос особистості письменника.
Дослідники “Енеїди” звернули увагу на широке відтворення в поемі побуту, звичаїв, свят, ігор, танців, костюмів, страв українців. Цей твір – своєрідна енциклопедія української етнографії.
Герої Котляревського показані в типових умовах української дійсності XVIII сторіччя. Перед нами проходять соковиті картини з життя козаків, селян, поміщиків, чиновників, що в своїй сукупності знайомлять нас із побутом і звичаями українського народу.
Його герої – українці, і тому не дивно, що в поемі ми постійно зустрічаємо українські імена, назви різних міст і сіл України, зокрема Полтавщини. Також український колорит досягається навіть простим переліком імен троянців. Так, Еней у пеклі побачив:
Педька, Терешка, Шеліфона, Панька, Охріма й Харка. Леська, Олешка І Сізона, Отецька, Ониська, Опанаса.
Українські імена виразно вказують на троянців як на рядових козаків – вихідців із селянської маси Побутові традиції та звички, весела безжурність та колюча дотепність, військова доблесть – все це риси українського козацтва. Ось троянці пливуть на своїх човнах, яких тільки пісень вони співають! Про Сагайдачного співали, Либонь співали і про Січ, Як в пекінери набирали, Як мандрував козак всю ніч,..
Змальовуючи троянців, показуючи їх під час відпочинку у різних місцях, Котляревський мав можливість докладно відтворити саме етнографічні прояви сільського життя. Наприклад, епізоди гостювання троянців у Дідони дозволили йому перерахувати ті страви і напої, які подавалися у поміщицьких домах:
…Свинячу голову до хріну І покишку на переміну…
Тут, як і в інших місцях твору, знаходимо згадки про тодішню музику (“Бандура горлиці бринчала, сопілка зуба затинала, а дудка грала по бояках”) та народні ігри. Котляревський не тільки перераховує ті чи інші народні забави, але в окремих випадках навіть подає їх деталізований опис.
Глибоке знання народного побуту й широка обізнаність поета з українським фольклором виявились і в правдивому описі народних звичаїв та повір’їв. Також Котляревський докладно описує процес ворожіння, широко розповсюджений на селі. Характерно, що при цьому він не випускає жодної деталі.
В поемі знаходимо описи похоронного обряду з народними голосіннями та надгробним словом якогось “філозопа” і яскраві картини народних поминок по вмерлому.
Переселені в умови української дійсності XVIII століття, олімпійські боги та герої теж зазнали докорінних змін. Вони не тільки носять українське вбрання, їдять українські страви, перейняли українські звичаї і обряди, але навіть наділені національними рисами характеру, способом висловлювати свої думки і почуття.
Етнографічно-побутові картини в багатьох випадках переросли в жанрові сцени з життя українського народу. В цьому полягає новаторство українського поета, нев’януча свіжість його “Енеіди”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)