“Енсперимент над людиною” професора Хіггінса (за п’єсою Б. Шоу “Пігмаліон”)

Однією із найпопулярніших п’єс Бернарда Шоу є його драма “Пігмаліон”. Сю­жет її навіяний автору давньогрецьким міфом про скульптора Пігмаліона, який закохався у своє створіння – статую прекрасної Галатеї і силою свого кохання оживив її. У п’єсі Б. Шоу історія дещо інша.

Зовсім випадково відомий учений – лінгвіст Генрі Хіггінс зустрічається із молодою дівчиною Елізою, яка продавала на вулиці квіти, й, заклавшись із полковником у відставці Пікерінгом, який теж займався мовознавством, береться перетворили цю вуличну квіткарку

на світську герцогиню. Полковник Пікерінг обіцяє Хіггінсу сплатити все, скільки буде ко­штувати цей експеримент, ще й до того обіцяє визнати професора найталанови – гішим педагогом у світі.

Починається незвичайний експеримент. Професор Хіггінс активно береться за справу. Але й завдання в нього не з легких: вулична квіткарка з явно визначе­ним мессонгрівським діалектом, яка і уявлення не має про світські манери пове­дінки, має за досить-таки короткий відрізок часу опанувати не лише літературну мову, а й набути навичок поведінки, які властиві дамі з вищого світу.

Власне ка­жучи, професорові потрібно

створити нову людину, нову особистість. Генрі Хіг­гінс ретельно береться за свої обов’язки вчителя: старанно й наполегливо навчає дівчину, як правильно вимовляти слова, будувати речення, працює над збільшен­ням її словникового запасу, слідкує за тим, щоб у мові дівчини не було нічого притаманного її колишньому оточенню. Ллє йому довелося не лише працювати з Елізою над правилами фонетики й орфоепії.

Не менше важило й те, як дівчина вміла поводитися в суспільстві. Хіггінс водив Елізу на концерти класичної музи­ки, в оперу, на художні виставки, навчав, як поводитися в тій чи іншій ситуації, прищеплював гарні манери.

“Але якби ви знали, як це цікаво – узяти людину й навчити її говорити інак­ше, ніж вона говорила до цього часу, зробити з неї зовсім іншу, нову істоту. Адже це означає – знищити провалля, яке відділяє клас від класу, душу від душі”, – каже Хіггінс.

Проте й учениця була дуже здібна: вона мала тонкий слух, неабиякі лінгвіс­тичні здібності, відзначалася старанністю й дуже швидко просувалася у навчанні, підвищувала свою загальну культуру. Та, на свою біду, Еліза закохалася не лише у навчання, а й у свого вчителя. А він, цей експериментатор, зовсім не думав і не цікавився, що у дівчини є душа, людська гідність, що їй властиві якісь високі по­мисли й почуття.

Ного цікавив лише експеримент і його результат, а не його маленьке “піддо­слідне кроленятко”, на яке він зовсім не звертав уваги й не визнавав за рівну йому людину. Еліза була лише об’єктом його дослідження і застосування його методів.

Нарешті настав час іспиту. На пікніку, званому обіді, в опері Еліза поводила­ся як справжня герцогиня, чаруючи всіх присутніх не лише своєю незвичайною вродою, а й вишуканими манерами й бездоганною літературною мовою. Хіггінс радіє. Честолюбство його потішено.

Парі виграно.

“Все-таки це була значна подія. Ми здобули блискучу перемогу”, – каже пол­ковник Пікерінг.

Експеримент закінчився вдало. І стомлений Хіггінс заявляє полковнику: “Більше я “виробництвом герцогинь не займаюся”, і ніхто з них – ані професор Хіггінс, ані полковник Пікерінг – не замислюються над тим, що буде далі з дів­чиною. Що вона – не діаманти, які на деякий час взяли під заставу, а коли вони вже непотрібні, їх можна віднести назад. Світ, із якого вона вийшла, Еліза вже давно переросла й не може й не хоче повертатися до минулого. Але й майбутнє її досить туманне. Її почуттів Хіггінс не поділяє.

Як складеться її доля?

“На що я придатна, до чого ви мене пристосували?” – каже вона своєму вчи­телеві. Але ці питання професора Хіггінса зовсім не хвилюють. Більше того, на­вчивши дівчину правильно й красиво говорити, гарних манер, сам він у її при­сутності дозволяє собі нечемно поводитись із нею, навіть вживати негарні слова.

Дивиться на Елізу, як на якесь бездушне створіння.

“Я сам зробив це єство із пучка гнилої моркви ковентгарденського ринку”, – виголошує Генрі Хіггінс. І це заявляє професор лінгвістики! Чи не час зайнятися вихованням його самого й завдяки якомусь експерименту розбудити його черству, егоїстичну душу.

А як шкода, шо Елізі – гарній, розумній, талановитій дівчині – немає гід­ного місця в тогочасній буржуазній Англії. Слід лише сподіватися, що все ж цей експеримент професора Хіггінса дасть можливість Елізі не розгубитися в цьому жорстокому світі, знайти пристосування своїм набутим знанням, зберегти свою людську гідність.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

“Енсперимент над людиною” професора Хіггінса (за п’єсою Б. Шоу “Пігмаліон”)