Епігон

Епігон (грецьк. epigonos – нащадок) – зневажливо-іронічна назва письменника, який не виробив власного творчого “обличчя”, не набув творчої самостійності, а наслідує, копіює індивідуальний стиль, форму, повторює ідеї, художні прийоми своїх попередників. Епігонство викликається до життя або віховими творами літератури, або ж яскравими оригінальними манерами письма. Тому не випадково найбільшими жертвами епігонського наслідування стали такі рубіжні в українській літературі явища, як “Енеїда” І. Котляревського (т. зв. “котляревщина”, про що писав М. Зеров) і “Кобзар” Т. Шевченка. Е. перетворює традицію (творче освоєння здобутків попередників) на стандарт, позбавляє її життєвості.

Епігонство відрізняється від літературного наслідування, коли автор свідомо намагається писати свої твори за уже відомими літературними зразками, наслідуючи жанр і стиль (стилізація), мотиви та образи (ремінісценція) видатних митців та їх твори, наприклад: поезії А. Кримського, стилізовані під східні зразки; рубаї Д. Павличка; хоку М. Вінграновського.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Епігон