Еріх Марія Ремарк На Західному Фронті без змін
Еріх-Марія Ремарк На Західному Фронті без змін Перекладач: Катерина Главацька
Книга ця – ані звинувачення, ані сповідь. Це тільки спроба розповісти про покоління людей, що їх занапастила війна, навіть як хто з них і не попав під снаряди. I Ми стоїмо за дев’ять кілометрів від передової.
Вчора нас змінили; тепер наші шлунки напхані квасолею з м’ясом, ми наїдені і вдоволені. Навіть на вечерю можна набрати повний казанок, а ще нам дали подвійну пайку ковбаси й хліба: їж – не хочу. Такого вже давно не бувало; наш куховар із червоною,
Тьяден робить це з ненажерливості, Мюллер – з обачності, Де дівається те, що з’їдає Тьяден,- для всіх загадка. Він худющий, як суха вобла. Але найголовніше, що нам видають також подвійну пайку курива. Кожному по десять сигар, двадцять цигарок і дві плитки жувального тютюну, цілком пристойно.
За тютюн я виміняв у Качинського
На тій ділянці фронту було досить спокійно, тож на день; коли ми мали повернутися сюди, каптенармус одержав звичайну норму харчів – на повну роту в сто п’ятдесят чоловік. Але в останній день англійці зненацька сипонули по нашій позиції “скринями” з великих гармат. Вони сипали їх так довго, що ми зазнали великих втрат і з нашої роти вернулося назад тільки вісімдесят душ.
Приїхали ми вночі й миттю полягали, щоб нарешті як слід виспатися; адже Качинський правду каже: на війні було б не так і кепсько, якби давали хоч трохи більше спати, На передовій ніколи не поспиш, і два тижні тягнуться щоразу страшенно довго. Була вже обідня пора, коли перші з нас повилазили з бараків. За півгодини всі позбиралися з казанками біля “кашомету”, від якого йшов дух чогось жирного, смачного. Поперед усіх, звісно, найголодніші: малий Альберт Кроп, що з нас усіх мав найяснішу голову і тому, мабуть, тільки недавно став єфрейтором; Мюллер П’ятий, який тягає з собою шкільні підручники і мріє скласти екзамени екстерном – навіть під шквальним вогнем вік товче закони фізики; далі – Леєр, бородань, що спить і бачить дівчат з офіцерського борделю; він божиться, що за наказом по армії ці дівчата зобов’язані носити шовкові сорочки, а перед тим, як приймати гостей у чині капітана й вище, неодмінно брати ванну; четвертий – це я, Пауль Боймер.
Усім чотирьом по дев’ятнадцять років, усі четверо пішли воювати з одного класу. Відразу за нами стоять наші друзі: худющий Тьяден, наш одноліток, слюсар, найбільший ненажера в роті. Сідає до столу тоненький, а підводиться пузатий, немов насмоктана блощиця; Гайє Вестгуз, теж наш одноліток, торфокоп, він може запросто взяти в руку пайкову хлібину й спитати: “Ану здогадайтеся, що у мене в кулаці?” Ще Детерінг, селянин, який думає тільки про свою господу й про дружину; і нарешті Станіслаус Качинський, душа нашого гурту, розумний, чіпкий, пронозливий чолов’яга сорока років; він має землисте обличчя, блакитні очі, похилі плечі й дивовижний нюх на те, коли почнеться обстріл, де можна наїстися і де переховатися в затишку. Наш гурт очолював довгу чергу перед польовою кухнею. Вже нам уривався терпець, бо куховар, ще нічого не знаючи, стояв і чекав.
Нарешті Качинський гукнув йому: – Генріху, відчиняй-но свою корчму! Квасоля вже напевне доварилася. Той мляво похитав головою: – Спершу нехай усі зберуться. – Та ми всі тут! – вишкірився Тьяден. Унтер-офіцер іще нічого не розумів.
– Вам тільки давай! А де ж решта? – Сьогодні ти вже їх не нагодуєш. Хто в лазареті, хто в братській могилі. Ці слова приголомшили куховара.
Він аж стенувся. – А я ж наварив на сто п’ятдесят душ! Кроп стусонув його під ребра: – О, нарешті ми наїмося! Починай-но! Раптом Тьядекові сяйнула якась думка.
Його гостре, наче мишачий писок, обличчя аж засвітилось, очі хитро примружилися, вилиці випнулись, і він присунувся ближче: – Голубчику, то ти й хліба одержав сьогодні на сто п’ятдесят душ, еге? Спантеличений унтер-офіцер очманіло кивнув головою. Тьяден схопив його за лацкан: – I ковбаси теж? Куховар знову кивнув своїм червоним “помідором”. У Тьядена затремтіла шелепа.
– I курива? – Аякже, геть усього. Тьяден озирнувся, обличчя в нього сяяло. – Сто чортів, оце-то пощастило!
Все тепер наше! І кожен дістане – стривайте!- справді, кожен дістане майже подвійну пайку. Однак Помідор нарешті отямився і заперечив: – Цього не буде! Але й ми вже зовсім отямились і підійшли ближче. – А чому не буде, морквино ти нещасна? – спитав Качинський. – Те, що одержано на сто п’ятдесят чоловік, не можна віддати вісімдесятьом.
– А ми тобі зараз покажемо, як це робиться,- пробурчав Мюллер. – Та про мене, обід їжте, а хліб і ковбасу я можу видати тільки на вісімдесятьох,- затявся Помідор. Качинський розлютився: – Тобі, видно, вже пора на передову.
Ти одержав харчі не на вісімдесятьох, а на другу роту, втямив? I ти повинен їх нам віддати! Друга рота – це ми. Ми напосілися на куховара гуртом.
Його всі не любили, вже не раз з його вини їжа попадала до нас у траншеї з великим запізненням і холодна, бо навіть при легенькому обстрілі він не важився близько під’їздити із своєю кухнею, і нашим хлопцям, що мали підносити бачки, доводилось добиватися далі, ніж солдатам із інших рот. От Бульке, куховар першої роти, був куди кращий хлопець. Правда, гладкий, як хом’як узимку, та коли треба, тягне свої казани аж до самісінької передової. Судячи з нашого настрою, без бійки тут не обійшлося б, та нараз з’явився командир роти.
Дізнавшись, про що сварка, він тільки сказав: – Так, учора ми зазнали великих втрат. Тоді він зазирнув у казан: – Здається, квасоля непогана. Помідор кивнув головою: – Із смальцем і м’ясом. Лейтенант глянув на нас. Він розумів, що в усіх на думці.
Взагалі він добре нас розумів, бо сам колись був такий, як ми, а в роту прийшов унтер-офіцером. Він іще раз підняв покришку на казані й понюхав. А йдучи. сказав: – Принесіть і мені повну тарілку.
А пайки роздати на всіх. Це дозволяється. Помідор отетеріло закліпав очима. А Тьяден витанцьовував круг нього: – Нічого з тобою не станеться. Ти що, головний інтендант?
Ну, насипай, торбохвате, та гляди не скупись! – Бий тебе лихо! – просичав Помідор. Він мало не луснув з люті, таке не вкладалося йому в голові. Що це робиться в світі!
Та щоб показати, ніби йому байдуже, сам роздав кожному ще й по півфунта штучного меду. А день сьогодні таки гаряий. Навіть пошта прийшла, кожен дістав по кілька листів і газет.
Не поспішаючи, ми йдемо за бараки, на луку. Кроп несе під пахвою круглу покришку від діжечки з-під маргарину. З правого краю луки поставлено для солдатів постійну вбиральню – чималу, криту дахом, споруду. Але нею користуються хіба що новобранці, вони ще не навчилися мати з усього якусь користь.
А ми шукаємо чогось ліпшого, То там, то там на луці стоять невеликі, на одну особу, кабінки для тієї ж мети. Це чотирикутні дощані ящики, закриті зусібіч, чистенькі, з чудовим, вигідним сидінням. По боках у них є ручки, тож кабіни можна переносити. Ми зсовуємо три кабіни і влаштовуємось якнайзручніше. Звідси ми вийдемо хіба що за дві години.
Я й досі пам’ятаю, як ми, ще новобранцями, попервах соромилися ходити до загальної вбиральні. Дверей там немає, двадцять чоловік сидять поруч, наче у вагоні. Усіх можна відразу охопити оком,- адже солдат має бути завжди під наглядом. Відтоді ми навчилися не тільки змагати свою соромливість, а й багато чого іншого.
З часом ми позвикали ще й не до такого. Тут, на свіжому повітрі, це діло дає нам щиру насолоду. Не знати чого ми досі соромились випорожнятися, це ж так само природно, як їсти й пити. Може, не варто було б про це розводитись, якби воно не грало такої великої ролі в нашому житті і якби ця природність не була для нас відкриттям, саме для нас, бо іншим це вже здавалося звичайнісіньким ділом. Для солдата його шлунок і травлення куди важливіші, ніж для всіх інших людей.
Три чверті слів, що їх вживає солдат, пов’язані з ними, зокрема, вислови найбільшої радості чи найглибшого обурення, Неможливо в якийсь інший спосіб висловитися так стисло і яскраво. Коли ми повернемося додому, наші рідні й учителі страшенно здивуються, але тут до цієї мови вдаються всі. Ці функції тіла знову набули для нас невинного характеру, бо ми були змушені їх не приховувати.
Тепер вони навіть видаються нам такими природними, що виконання їх у затишному куточку розцінюється так само високо, як гарно і впевнено розіграна пулька.





Related posts:
- На західному фронті без змін (скорочено) Розпал першої світової війни. Німеччина вже воює проти Франції, Росії, Англії та Америки, Пауль Боймер, від імені якого ведеться розповідь, представляє своїх однополчан. Тут зібралися школярі, селяни, рибалки, ремісники різних віків. Рота втратила майже половину складу і в дев’яти кілометрах від передової відпочиває після зустрічі з англійськими знаряддями – “м’ясорубками”. Через втрат при обстрілі їм […]...
- Прости мене, товариш або “На західному фронті без змін” Із глибокої внутрішньої потреби розповісти про те, що його потрясло й жахнуло, що перевернуло його подання про добро й зло, народився його перший роман “На західному фронті без змін” (1929), що приніс йому успіх. В епіграфі до роману він пише: “Ця книга не є ні обвинуваченням, ні сповіддю, це тільки спроба розповісти про покоління, що […]...
- Еріх Марія Ремарк Три товариші Еріх-Марія Ремарк Три товариші I Небо ще було латунно-жовте й чисте, не закурене димом. За дахами фабричних корпусів воно аж сяяло. Сонце от-от мало зійти. Я глянув на годинник. Ще не було восьми. Лишалося чверть години. Я розчинив браму й наготовив бензиновий насос. Під цей час завше проїздили машини, яким треба було заправитись. Раптом позаду […]...
- РЕМАРК, Еріх Марія (1898 – 1970) РЕМАРК, Еріх Марія (Remarque (Remark), Erich Maria – 22.06.1898, Оснабрюк, Вестфалія – 25.09.1970, Локарно, Швейцарія) – німецький письменник. Народився в сім’ї палітурника, власника невеличкої книгарні. У 1915 р. вступив у католицьку вчительську семінарію, оскільки батьки мріяли, щоби син уникнув долі простого робітника. Проте закінчити її йому не вдалося: у 1916 р. з […]...
- ЕРІХ МАРІЯ РЕМАРК ЕРІХ МАРІЯ РЕМАРК (1898-1970) Пишу про час, який пройшов по людях, наче по рейках. Еріх Марія Ремарк Еріху Марії Ремарку було тоді років тридцять. З фотокарток на вас дивиться худорлявий чоловік з гостро окресленим обличчям, густими бровами, мужнім ротом, зібраний і добрий. Із спогадів сучасника ЛИЦАР ЧЕСТІ І ПЕРА. Ремарк – один з найпопулярніших письменників […]...
- Утрачене покоління – що це – за романом Е. Ремарка “Три товариші” ЕРІХ МАРІЯ РЕМАРК 11 клас ТВОРИ З ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ЕРІХ МАРІЯ РЕМАРК Утрачене покоління – що це? (за романом Е. Ремарка “Три товариші”) Важко перелічити війни ХХстоліття: крім Першої та Другої світових війн було безліч так званих “малих війн”, які своєю жорстокістю та запеклістю майже нічим не відрізнялись від війн “великих”. Скільки поламаних доль, перекручених життів, химерних думок! […]...
- Эрих Марія Ремарк (1898-1970) Німецький письменник. Романи “На Західному фронті без змін” (1927-1929), “Повернення” (1931), “Чорний обеліск” (1956), “Час жити й час умирати” (1956) і ін. НА ЗАХІДНОМУ ФРОНТІ БЕЗ ЗМІН Роман (1927-1929) Пауль Боймлер – головний персонаж роману; дев’ятнадцятирічний школяр разом зі своїми однокласниками добровольцем пішов на війну (1914-1918), піддавшись загальному патріотичному пориву й мілітаристській пропаганді. Але вже […]...
- Аналіз змін у духовному світі рядової людини в романі “Розгром” Майже всі майстри слова початку 20-х рр. присвячували свої добутки актуальній темі громадянської війни. Головним героєм у цих утворах виступає народ. Провідним конфліктом служила класова боротьба двох мирів: білих і червоних. Романи Д. Фурманова Чапаєв (1926 р.) про людей відомої 25-й Чапаевской дивізії й про легендарного героя революції Василие Івановичеві Чапаєві; А. Серафімовича Залізний потік […]...
- Події на фінському фронті і їхній вплив на творчість Твардовского Місяці суворої зими на фінському фронті якоюсь мірою випередили враження Великої Вітчизняної війни. Там же в снігах Фінляндії народився образ героя, що пройшов пізніше всю Вітчизняну, що стали як би другим “я” поета, – Василя Теркина. У наш час майже неможливо зустріти людини, що не читав або не чув по радіо “Василя Теркина”. Але деяким, […]...
- Передчуття прийдешніх змін. Особиста й планетарна революція Зараз у наш час неоднозначно оцінюється як і сама революція 1917 р.. так і її підсумки. Старше покоління вважає позитивними її заслуги. Люди середнього віку ставляться до цієї події по-різному. А ми, молоді, часом не знаємо чому вірити, а чому немає. Як же письменник більше близький того часу оцінював ці події? Борис Пастернак почасти відбив […]...
- Три товарища (краткое содержание) – Ремарк Германия после первой мировой войны. Экономический кризис. Искалеченные судьбы людей и их души. Как говорит один из героев романа, “мы живем в эпоху отчаяния”. Три школьных, а потом и фронтовых товарища – Роберт Локман, Готтфрид Ленц, Отто Кестер – работают в мастерской по ремонту автомобилей. Роберту исполнилось тридцать. В день рождения всегда немного грустно и […]...
- Е. Г. Ремарк яскравий представник критичного реалізму Е. Г. Ремарк належить до кращих представників критичного реалізму 20 вік. Він народився 22 червня 1898 р. Він виріс у маленькому вестфаль-ському місті в сім’ї небагатих буржуа. Ремарк випробував багато професій перш ніж став добровільним письменником. Свою першу книжку він видав в 1920 році. Але тільки в 1928-1929 гг., коли з’явився його роман “На західному […]...
- Рудольф Еріх Распе Біографія РУДОЛЬФ ЕРІХ РАСПЕ (1737 – 1794) Німецький вчений, літератор Распе вивчав у Геттінгені й Лейпцігу природничі дисципліни та філософію. У 1767 році став професором у Каролінумі й доглядачем монетного кабінету, а також бібліотекарем в Касселі. Йому належать деякі праці з літератури, мінералогії, геології, а також рецензії. Завдяки цьому він отримав доступ до Геттінгензького і Лондонського […]...
- РАСПЕ, Рудольф Еріх (1737 – 1794) РАСПЕ, Рудольф Еріх (Raspe, Rudolf Erich – 1737, Ганновер – 1794, Макрос, Ірландія) – німецький письменник. Распе студіював у Геттінгені та Лейпцигу природничі науки та філологію. З 1762 р. працював писарем у Ганновері, згодом влаштувався на посаду секретаря міської бібліотеки. З 1767 р. Распе став професором у Каролінумі і водночас – доглядачем […]...
- Біографія Рудольф Еріх Распе Німецький вчений, літератор Распе вивчав у Геттінгені й Лейпцігу природничі дисципліни та філософію. У 1767 році став професором у Каролінумі й доглядачем монетного кабінету, а також бібліотекарем в Касселі. Йому належать деякі праці з літератури, мінералогії, геології, а також рецензії. Завдяки цьому він отримав доступ до Геттінгензького і Лондонського наукового товариств. У 1773 році він […]...
- РУДОЛЬФ ЕРІХ РАСПЕ РУДОЛЬФ ЕРІХ РАСПЕ (1737-1794) Німецький письменник Рудольф Еріх Распе менш відомий людям, ніж його герой – барон Мюнхаузен. Коли кого-небудь називають бароном Мюнхаузеном, мають його за великого фантазера або брехуна. Річ у тім, що Распе, знавець старожитностей та хранитель колекції монет у німецькому містечку Кассель, опублікував без підпису переклад англійською мовою неймовірних пригод Мюнхаузена, оповідача-брехуна, […]...
- Твір на тему: Людина в добу великих змін: труднощі в розумі чи в дійсності Ми живемо в добу великих змін та приголомшуючих відкриттів. Варто лише придивитися уважніше, і ви побачите, що з кожним днем людина вдосконалює свої знання в різноманітних сферах діяльності, успішно використовує їх у повсякденному побуті, тим самим полегшуючи, прикрашаючи своє життя і життя оточуючих. Учені, історики одноголосно називають дану добу найкращим періодом за все існування людства: […]...
- Марія Стюарт – героїня трагедії Ф. Шіллера “Марія Стюарт” Марія Стюарт – героїня трагедії Ф. Шіллера “Марія Стюарт” (1800). Історичний прототип – Марія Стюарт (1542-1587), шотландська королева, що претендувала на англійський престол. Замішана в декількох змовах, вона за наказом королеви Єлизавети I була поміщена у в’язницю, засуджена й страчена. М. С. в трагедії далека від історичного прототипу. Шиллер підкреслював, що їй має бути 25 […]...
- ПРИГОДИ БАРОНА МЮНХАУЗЕНА – РУДОЛЬФ ЕРІХ РАСПЕ РУДОЛЬФ ЕРІХ РАСПЕ ПРИГОДИ БАРОНА МЮНХАУЗЕНА Маленький дідок із довгим носом сидить біля каміна й розказує про свої пригоди. Його слухачі сміються йому просто в очі: – Ох і Мюнхаузен! Оце барон! Він собі спокійно веде далі: як він літав на Місяць, як він жив серед триногих людей, як його проковтнула велетенська рибина, як у […]...
- МАРІЯ ХОРОСНИЦЬКА – Марія Василівна Сваричевська Марія Хоросницька народилася в селі Хоросні на Львівщині. Від назви села й узяла собі літературний псевдонім. Після закінчення школи навчалася у Львівському педагогічному інституті. Рідний галицький край наділив її веселою вдачею. Коли вона стала письменницею, біля неї завжди юрмилися подруги, чулися дотепи, сміх, вигуки, звучали вірші. На долю Марії Василівни випали нелегкі роки заслання, про […]...
- Під диктовку серця (за романом “Марія”) Улас Самчук – один з найвизначніших письменників сучасності. Його називають українським Гомером XX ст. Усе життя цього маловідомого, але дуже цікавого письменника сповнене пригод та подорожей по Україні, Польщі, Німеччині, Чехословаччині. Багатий життєвий досвід Уласа Самчука знайшов відображення на сторінках прозових творів. Свій прихід у літературу майстер слова пояснював так: “Я не тому письменник українського […]...
- Козиренко Марія Бюро загублених думок БЮРО ЗАГУБЛЕНИХ ДУМОК (думка № 1) (Усі назви вулиць є реальними). “Люди не дивляться вгору”, – ця думка раптово прийшла в гості до мого мозку. Мозок мертво в неї вчепився і почав ганяти між звивинами в надії знайти для гості вільне місце і зручно там прилаштувати, щоб згодом заявити про себе, як про автора, що […]...
- Проблема добра і зла за романом У. Самчука “Марія” 1. Проблема добра і зла – центральна в романі (уже на перших сторінках роману автор зазначає: “… У неї чоло, а за ним хорониться брунька розуму, яка от-от розів’ється, розцвіте і пізнає добро і зло”). 2. Добро для українського селянина – праця, земля (любити землю і працю на землі – заповіді Господні, і герої шанують […]...
- Козиренко Марія Епістолярна практика ЕПІСТОЛЯРНА ПРАКТИКА (за настроєм Емми Андієвської) …ніколи не писала листів з адресами – це був найвірніший спосіб відправити їх саме тій людині, якій вони призначалися. Писала листи собі. На кожен отриманий лист не барилася писати відповідь і згодом відсилала за тією ж ненаписаною адресою. Листи доходили не завжди, тому іноді доводилося писати відповіді по пам’яті, […]...
- Образ Марії з роману У. Самчука “Марія” 1. Роман Уласа Самчука “Марія” – розповідь про трагедію України в умовах тоталітарної радянської системи: А) “Марія” – це історія боротьби зла з добром і добра зі злом, історія кохання; Б) “добро” для українського селянина (це насамперед – праця, земля). 2. Марія – центральний образ роману: А) тяжка доля жінки-матері на зламі двох століть; Б) […]...
- Драматична поема Шиллера “Марія Стюарт” Дія відбувається в Англії, наприкінці 1586 – початку 1587 р. У замку Фотрингей заточена за наказом англійської королеви Єлизавети її зведена сестра Марія Стюарт, що претендує на англійський престол. З нею її годувальниця Ганна Кеннеді. Незважаючи на строгості утримання під вартою й багато позбавлень, Марія продовжує залишатися непохитної. Їй не раз уже вдавалося підкуповувати охорону […]...
- Раинер Марія Рільке (1875-1926) Рільке народився 4 грудня 1875 року в Празі, він був єдиною дитиною подружжя, яке не мало великого щастя у своєму шлюбі. За шість днів до Різдва хлопчика охрестили і нарекли Рене Карлом Вільгельмом Йоганном Йозефом Марія. Його батько, Йозеф Рільке, був скромним службовцем у залізничній компанії. Мати, Софія чи Фіа Рільке, жінка претензійна, з нелегким […]...
- Філософське осмислення життя у творі У. Самчука “Марія” Роман Уласа Самчука “Марія” являє собою розгорнуту картину життя українського села на початку двадцятого століття. Написаний він високим стилем хроніки життя жінки-селянки, образ якої піднесений автором до своєрідного символу України. Помираючи голодною смертю, Марія пропускає крізь просвітлену стражданням свідомість всю радість і горе свого життя. Епічності й масштабності надають твору навмисне точні дати й цифри, […]...
- Боротьба добра і зла на сторінках роману У. Самчука “Марія” Боротьба добра і зла на сторінках роману У. Самчука “Марія” З давніх-давен боротьба добра і зла займала найважливіше місце в житті усіх народів і часів. Традиційним закінченням кожної казки була перемога добрих і відважних героїв над злими і підступними. Крізь призму століть пролетіла ця боротьба, знайшовши відбиток в усіх жанрах літератури, і досягла ХХ століття. […]...
- Образ жінки-трудівниці в романі У. Самчука “Марія” Матерям, що загинули голодною смертю в Україні в 1932-1933 роках, присвячено цей твір. Центральним образом роману-хроніки У. Самчука “Марія” є жінка, яку за силою духу можна порівняти з Марусею Богуславкою чи Роксоланою. Лише доля випала їй буденна, звичайна і Складна. З моменту появи Марії на світ відчувається якась тривога. Маленька дівчинка носить доросле ім’я, її […]...
- Роман У. Самчука “Марія”: хроніка одного життя Роман Уласа Самчука “Марія” має підзаголовок “Хроніка одного життя”. Уважно прочитавши роман, читач одразу розуміє, що мав на увазі автор, коли давав назву своєму творові. По-перше, твір має певну схожість з так званою агіографічною літературою, тобто з “Житіями святих”. У таких творах оповідається про увесь життєвий шлях святого, так і в романі автор зображує все […]...
- Біблійні мотиви та образи у повісті У. Самчука “Марія” Повість Уласа Самчука “Марія” – унікальне явище в українській літературі. Це один з небагатьох творів, що розповідає про період, протягом якого в Україні голодною смертю загинули мільйони людей. У двадцятому столітті. В самому центрі Європи. На території з багатими чорноземами і споконвічними господарями. Що це, якщо не Апокаліптичний жах. Проте унікальність повісті не лише у […]...
- Марія – це вічне добро (за однойменним романом У. Самчука) Марія – звичайне слов’янське ім’я. Мою бабусю теж звали Марією, вона була селянською жінкою, мала п’ятьох дітей, яких виховувала та “виводила” в люди сама. Мій дідусь не повернувся з війни, пропав безвісти. Кожного літа я приїздила до бабусі в село, бачила, як вона поралася на городі, дуже любила доглядати городину, а яка у неї була […]...
- Голодомор 1932-33 рр. у романі “Марія” Уласа Самчука Голодомор 1932-33 рр. у романі “Марія” Уласа Самчука 1933 року світову громадськість приголомшило нечуване в історії лихоліття, яке спало на голову українського народу – організований сталінсько-більшовицькою системою СРСР голодомор, що призвів до зменшення українців на одну п’яту, – сучасні дослідники обчислюють кількість жертв порядком 7,5-8 мільйонів. Психічні відхилення мертвих канули в небуття разом з їхніми […]...
- “… Україні потрібні її діти… ” (за новелою В. Стефаника “Марія”) Свої життя і творчість В. Стефаник присвятив Україні. На власні очі він бачив, як найкращі сини рідної землі поклали голови за незалежність і державність своєї Батьківщини. Та чому ж молоді галичани з піднесенням і заповзяттям вступали добровільно до лав УСС? Василь Стефаник описує це в новелі “Марія”: “В місті зійшлося сила їх – паничі і […]...
- Життєва правда про Голодомор у повісті У. Самчука “Марія” (1 варіант) Страшна історична подія, голодомор 1932-1933 років, – одна з тем, якої торкалися у своїх творах письменники української діаспори. Та це й не дивно, бо хіба могли тоді відкрито торкнутися тем репресій радянської влади митці слова, які жили й творили в Україні? Тільки захищені чужою землею, небайдужі до долі рідної держави патріоти писали всю правду про […]...
- Показ зростання національної свідомості (за новелою В. Стефаника “Марія”) У 1916 році Василь Стефаник написав новелу “Марія”, яка була присвячена світлій пам’яті Івана Франка. В ній знайшли художнє втілення роздуми письменника про долю народу, про його складні шляхи до визволення з-під колоніального гніту. Під враженням подій Першої світової війни, яка впродовж кількох років несла смерть і мирному населенню Галичини, слово Стефаника знову ожило (після […]...
- Тема колективізації та голодомору у романі-хроніці У. Самчука “Марія” Роман “Марія” – перший в українській літературі твір про голодомор і насильницьку колективізацію – закінчується страшно і трагічно. Старий, знесилений голодом Корній жорстоко розправляється з сином-запроданцем і йде у невідомість, щоб померти. Дочка і онука гинуть із голоду, а самотня Марія, простившись із Гнатом, перебуває в агонії перед смертю, страшною смертю з голоду. Але не […]...
- Життєвий подвиг матері (за новелою Василя Стефаника “Марія”) Життєвий подвиг матері (за новелою Василя Стефаника “Марія”) Новела “Марія”, написана В. Стефаником у 1916 році – один з найкращих творів не лише з-поміж новелістики письменника, а й з усієї малої прози вітчизняної літератури початку ХХ століття. Вона присвячена пам’яті Івана Франка і являє собою художню історію пізнання головною героїнею людей, світу і себе в […]...
- “Марія” – перший в українській літературі твір про насильницьку колективізацію 1917 рік приніс величезні зміни у віковий уклад життя всього суспільства. Грандіозні плани швидкої побудови соціалізму стримувало тільки селянство, яке і усіх сил трималося за своє хазяйство, за землю і нізащо не хотіло віддавати н загальне користування горбом нажите добро. Але влада розуміла, що колективні господарства найбільш прийнятна форма, яка дозволить викачати ресурси села и […]...