Еріх Марія Ремарк Три товариші
Еріх-Марія Ремарк Три товариші I Небо ще було латунно-жовте й чисте, не закурене димом. За дахами фабричних корпусів воно аж сяяло.
Сонце от-от мало зійти. Я глянув на годинник. Ще не було восьми.
Лишалося чверть години. Я розчинив браму й наготовив бензиновий насос. Під цей час завше проїздили машини, яким треба було заправитись. Раптом позаду почулося якесь хрипке вищання; здавалося, ніби десь поблизу під землею накручували іржаву гайку.
Я, прислухаючись, зупинився. Потім пройшов через двір до майстерні й потихеньку відхилив двері.
На якусь мить я спинився, дивлячись на неї. Вона з грацією бегемота топталася поміж радіаторами автомашин і глухим голосом наспівувала пісню про вірного гусара. На столі біля вікна стояло дві пляшки з коньяком. Одна з них – майже зовсім порожня. А звечора ж була повнісінька.
Я забув сховати її під замок. – Але ж, фрау Штос… – вимовив я. Спів обірвався. Мітла впала на долівку.
Блаженна посмішка
Ну як, сподобалось? – Воно-то так… Але ж мені дуже ніяково… – Вона витерла губи. – Я просто розгубилася… – Ну, це вже перебільшення. Ви просто здорово набралися.
Набралися, як конопляний сніп – води. Вона ледве трималася на ногах. Її вусики здригались, а повіки кліпали, як у старої сови. Та поступово у неї в голові трохи прояснилося. Вона рішуче зробила крок уперед.
– Пане Локамп… Людина – це ж тільки людина, та й годі… Спершу я тільки понюхала з пляшки… потім ковтнула трошечки, бо ж мене завжди чомусь нудить… а потім… потім біс мене, мабуть, попутав…
А до того ж не слід бідну жінку на гріх наводити та пляшок тут наставляти… Це вже не вперше я заставав її отакою. Матільда щоранку приходила на годину-дві прибирати в майстерні, і можна було лишити на столі скільки завгодно грошей – вона й не доторкнеться до них, – але на горілку кидалася, як кіт на сало.
Я підняв пляшку. – Той, що для клієнтів, ви, звичайно, не зачіпали, але оцей добрячий коньячок пана Кестера висмоктали мало не до дна. На підстаркуватому обличчі Матільди промайнула посмішка. – Що правда, то правда, адже я розуміюся на цьому зіллі. Та хіба ви зрадите мене, пане Локамп?
Мене, беззахисну вдову? Я похитав головою: – Сьогодні – ні! Вона обсмикнула підтикану спідницю.
– Тоді мені краще втекти звідси. Бо ж коли пан Кестер прийде… тоді хай бог милує! Я підійшов до шафи й відімкнув її. – Матільдо!.. Вона перехильцем поспішила до мене.
Я підняв коричньову чотиригранну пляшку. Матільда на знак протесту звела руки: – Це вже не я! Слово честі! Того я не чіпала! – Знаю, – сказав я і налив повну стопку. – А чи знаєте ви, що це таке?
– Ще б пак! – вона облизнула губи. – Ром! Багатолітній ямайський ром! – Добре. То випийте ж стопочку!
– Я?! – Матільда відсахнулась. – Пане Локамп, це вже забагато буде! Це ж на мою голову – як розжарене вугілля. Стара Штосиха потай випиває ваш коньяк, а ви потім ще частуєте її ромом. Та ви-свята людина, їй-бо, свята!
Краще померти, ніж пережити таке!.. – Та невже? – сказав я, удаючи, ніби збираюся взяти стопку назад. – Ну, та вже нехай… – Вона похапцем узяла стопку. – Від доброго гріх відмовлятися, навіть коли не знаєш, що воно і звідки взялося… За ваше здоров’я!
Може, сьогодні ваш день народження? – Авжеж, Матільдо. Вгадали. – Та що ви кажете! – Схопивши мого руку, вона трясла її: – Вітаю сердечно! Побільше вам грошенят, пане Локампі – Вона витерла губи. – Я така зворушена…
За це треба б ще одну проковтнути. Адже я вас люблю, як рідного сина… – Гаразд.
Я налив їй ще стопку. Вона одним духом осушила її і, нахваляючи мене, попрямувала, похитуючись, з майстерні. Сховавши пляшку, я сів до столу. Бліде сонячне проміння падало крізь вікно мені на руки. Якесь дивне почуття викликає отакий день народження, навіть коли ти цілком байдуже сприймаєш його.
Тридцять років! А був час, коли мені думалося, що й до двадцяти не доживу – таким це видавалось недосяжним. А потім… Я витяг з шухляди аркуш поштового паперу й почав підраховувати. Дитинство, школа… цей етап життя здавався далеким-далеким – тепер уже майже неймовірним.
Справжнє життя почалось лише в 1916 р. Тоді саме я став новобранцем – худорлявим, дозгов’язим юнаком вісімнадцяти років, по команді вусатого унтер-офіцера вчився лягати і вставати на полі за казармою. Одного вечора, ще на початку служби, прийшла до казарми мати; вона хотіла мене одвідати, але їй довелося чекати понад годину. Я запакував свій ранець не за уставом і за те мусив у вільний час чистити вбиральню. Мати хотіла мені допомогти, але їй не дозволили.
Вона плакала, а я так стомився, що заснув у неї на очах, ще до кінця побачення. 1917 рік. Фландрія. Ми з Міддендорфом купили в солдатській лавці пляшку червоного вина. Хотіли попразнувати.
Та не вийшло. На світанку англійці почали інтенсивний обстріл. Опівдні поранило Кестера, надвечір убито Майєра і Детерса. А ввечері, коли ми вже думали, що настав перепочинок, і відкрили пляшку, почалась газова атака, і газ просочився в бліндаж. Ми, правда, вчасно наділи маски, але у Міддендорфа вона виявилася несправною.
Коли він це помітив, було вже запізно. Поки її зірвали і знайшли нову, він уже вдихнув забагато газу і блював кров’ю. Наступного ранку помер.
Обличчя його було чорнозелене, вся шия геть подряпана – це він намагався роздерти її нігтями, щоб дихнути свіжим повітрям. 1918 рік. Лазарет. За кілька днів до того прибув новий ешелон. Бинти з паперу.
Тяжкопоранені. Цілий день сновигали туди й сюди пласкі операційні коляски. Часом вони поверталися порожні. Біля мене лежав Йозеф Штоль. Ніг у нього вже не було, але він ще про це не знав.
Він не бачив свого горя, бо під ковдрою лежав дротяний кошик. Та він би й не повірив цьому, бо відчував біль у ногах. Уночі в нашій палаті померло двоє. Один умирав повільно й тяжко.
1919 рік. Знову вдома. Революція. Голод.
На вулицях не вщухає грізне плювання кулеметів. Солдати проти солдатів. Товариші проти товаришів. 1920 рік.
Путч. Карла Брегера розстріляли. Кестера й Ленца заарештували.
Мати моя в лікарні. Рак, остання стадія. 1921 рік… Я задумався. Не пригадав нічого.
Цього року наче й не було. В 1922 році працював на залізниці в Тюрінгії, в 1923 – завідував відділом реклами на фабриці гумових виробів. Це було під час інфляції. Заробляв двісті мільярдів марок на місяць.
Двічі на день сплачували гроші, а потім щоразу відпускали на півгодини, щоб можна було побігти до крамниць та дещо купити, поки не оголошено новий курс долара, бо ж тоді гроші вже знецінювалися вдвоє. А потім? Дальші роки? Я поклав олівець. Не варто все це й згадувати.
Та й забулося вже, як воно там було. Багато дечого довелось пережити. Останнього разу я відсвяткував свій день народження в кафе “Інтернаціональ”. До того працював там цілий рік тапером.
Тоді ж зустрівся знову з Кестером і Ленцом. І от опинився в автореммайстерні – авторемонтній майстерні Кестера і К°. К° – це були ми з Ленцом, але майстерня належала, власне, одному Кестерові. Колись ми разом училися в школі, потім він був нашим командиром роти, пізніше-командиром літака, потому деякий час був студентом, тоді автогонщиком і, нарешті, купив оцю халабуду. Спершу до нього приєднався Ленц, що деякий час перед тим тинявся десь у Південній Америці, а потім і я. Я витяг з кишені сигарету. Зрештою, чого мені було журитись?
Жилося мені непогано, робота в мене була, була й сила, і здоров’я було, як кажуть люди… Міг довго працювати без утоми. Але краще про це не думати так багато.
Особливо на самоті. Та й увечері теж. Бо тоді часом насувалось щось із минулого і дивилося на тебе мертвими очима. Та від цього рятувала горілка.
Надворі рипнула брама. Я порвав записку з датами мого життя і кинув у кошик. Двері розчинилися навстіж.
На порозі стояв Готфрід Ленц – довготелесий, худорлявий, солом’янобіла грива на голові, а ніс – наче з чужого обличчя.
Related posts:
- Утрачене покоління – що це – за романом Е. Ремарка “Три товариші” ЕРІХ МАРІЯ РЕМАРК 11 клас ТВОРИ З ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ЕРІХ МАРІЯ РЕМАРК Утрачене покоління – що це? (за романом Е. Ремарка “Три товариші”) Важко перелічити війни ХХстоліття: крім Першої та Другої світових війн було безліч так званих “малих війн”, які своєю жорстокістю та запеклістю майже нічим не відрізнялись від війн “великих”. Скільки поламаних доль, перекручених життів, химерних думок! […]...
- РЕМАРК, Еріх Марія (1898 – 1970) РЕМАРК, Еріх Марія (Remarque (Remark), Erich Maria – 22.06.1898, Оснабрюк, Вестфалія – 25.09.1970, Локарно, Швейцарія) – німецький письменник. Народився в сім’ї палітурника, власника невеличкої книгарні. У 1915 р. вступив у католицьку вчительську семінарію, оскільки батьки мріяли, щоби син уникнув долі простого робітника. Проте закінчити її йому не вдалося: у 1916 р. з […]...
- ЕРІХ МАРІЯ РЕМАРК ЕРІХ МАРІЯ РЕМАРК (1898-1970) Пишу про час, який пройшов по людях, наче по рейках. Еріх Марія Ремарк Еріху Марії Ремарку було тоді років тридцять. З фотокарток на вас дивиться худорлявий чоловік з гостро окресленим обличчям, густими бровами, мужнім ротом, зібраний і добрий. Із спогадів сучасника ЛИЦАР ЧЕСТІ І ПЕРА. Ремарк – один з найпопулярніших письменників […]...
- Эрих Марія Ремарк (1898-1970) Німецький письменник. Романи “На Західному фронті без змін” (1927-1929), “Повернення” (1931), “Чорний обеліск” (1956), “Час жити й час умирати” (1956) і ін. НА ЗАХІДНОМУ ФРОНТІ БЕЗ ЗМІН Роман (1927-1929) Пауль Боймлер – головний персонаж роману; дев’ятнадцятирічний школяр разом зі своїми однокласниками добровольцем пішов на війну (1914-1918), піддавшись загальному патріотичному пориву й мілітаристській пропаганді. Але вже […]...
- Мої шкільні товариші. Твір-міркування Когось із них я знаю з дитячого садка, з кимсь познайомилася вже в школі. Всі ми дуже різні, а поєднує нас школа, іноді – спільні нтереси. Я знаю, що коли ми закінчимо школу, то всі розбіжимося в різні сторони, будемо рідко зустрічатися, наші погляди на життя зміняться, будуть нові проблеми, нові друзі й недруги, але […]...
- Засудження війни і її наслідків у романі Еріха Марії Ремарка “Три товариші” За все, що сталося, я відчуваю в якійсь мірі й особливу відповідальність. Еріх Марія Ремарк. Людство стоїть на порозі XXI століття. Ось-ось наше століття стане історією. Якою саме? Які віхи воно вписало в літопис? Що закарбувалося в нашій пам’яті, в пам’яті наших батьків, дідів і прадідів? Жовтневий переворот і розпад Російської імперії. Політ людини в […]...
- ПРИГОДИ БАРОНА МЮНХАУЗЕНА – РУДОЛЬФ ЕРІХ РАСПЕ РУДОЛЬФ ЕРІХ РАСПЕ ПРИГОДИ БАРОНА МЮНХАУЗЕНА Маленький дідок із довгим носом сидить біля каміна й розказує про свої пригоди. Його слухачі сміються йому просто в очі: – Ох і Мюнхаузен! Оце барон! Він собі спокійно веде далі: як він літав на Місяць, як він жив серед триногих людей, як його проковтнула велетенська рибина, як у […]...
- Марія Стюарт – героїня трагедії Ф. Шіллера “Марія Стюарт” Марія Стюарт – героїня трагедії Ф. Шіллера “Марія Стюарт” (1800). Історичний прототип – Марія Стюарт (1542-1587), шотландська королева, що претендувала на англійський престол. Замішана в декількох змовах, вона за наказом королеви Єлизавети I була поміщена у в’язницю, засуджена й страчена. М. С. в трагедії далека від історичного прототипу. Шиллер підкреслював, що їй має бути 25 […]...
- Біографія Рудольф Еріх Распе Німецький вчений, літератор Распе вивчав у Геттінгені й Лейпцігу природничі дисципліни та філософію. У 1767 році став професором у Каролінумі й доглядачем монетного кабінету, а також бібліотекарем в Касселі. Йому належать деякі праці з літератури, мінералогії, геології, а також рецензії. Завдяки цьому він отримав доступ до Геттінгензького і Лондонського наукового товариств. У 1773 році він […]...
- Утрачене покоління – що це? (за романом Е. Ремарка “Три товариші”) Важко перелічити війни ХХстоліття: крім Першої та Другої світових війн було безліч так званих “малих війн”, які своєю жорстокістю та запеклістю майже нічим не відрізнялись від війн “великих”. Скільки поламаних доль, перекручених життів, химерних думок! Шкода, що війна як засіб вирішення проблем з легкістю увійшла за людством до третього тисячоліття. Але ті, хто завжди виступав […]...
- Засудження війни та її наслідків у романі “Три товариші” Однією з найбільших трагедій є війна. Якою б не була вона за кількістю жертв чи масштабами руйнувань, війна завжди відлунюється тяжким болем у людських душах. Саме про біль втрат, про відчай людей розповідав читачам письменник-антнфашист Еріх Марія Ремарк. Декілька разів поранений на фронті, з опаленою душею повернувся він додому. Його уранатріотичні настрої розбились об скелю […]...
- Рудольф Еріх Распе Біографія РУДОЛЬФ ЕРІХ РАСПЕ (1737 – 1794) Німецький вчений, літератор Распе вивчав у Геттінгені й Лейпцігу природничі дисципліни та філософію. У 1767 році став професором у Каролінумі й доглядачем монетного кабінету, а також бібліотекарем в Касселі. Йому належать деякі праці з літератури, мінералогії, геології, а також рецензії. Завдяки цьому він отримав доступ до Геттінгензького і Лондонського […]...
- РАСПЕ, Рудольф Еріх (1737 – 1794) РАСПЕ, Рудольф Еріх (Raspe, Rudolf Erich – 1737, Ганновер – 1794, Макрос, Ірландія) – німецький письменник. Распе студіював у Геттінгені та Лейпцигу природничі науки та філологію. З 1762 р. працював писарем у Ганновері, згодом влаштувався на посаду секретаря міської бібліотеки. З 1767 р. Распе став професором у Каролінумі і водночас – доглядачем […]...
- Три товарища (краткое содержание) – Ремарк Германия после первой мировой войны. Экономический кризис. Искалеченные судьбы людей и их души. Как говорит один из героев романа, “мы живем в эпоху отчаяния”. Три школьных, а потом и фронтовых товарища – Роберт Локман, Готтфрид Ленц, Отто Кестер – работают в мастерской по ремонту автомобилей. Роберту исполнилось тридцать. В день рождения всегда немного грустно и […]...
- РУДОЛЬФ ЕРІХ РАСПЕ РУДОЛЬФ ЕРІХ РАСПЕ (1737-1794) Німецький письменник Рудольф Еріх Распе менш відомий людям, ніж його герой – барон Мюнхаузен. Коли кого-небудь називають бароном Мюнхаузеном, мають його за великого фантазера або брехуна. Річ у тім, що Распе, знавець старожитностей та хранитель колекції монет у німецькому містечку Кассель, опублікував без підпису переклад англійською мовою неймовірних пригод Мюнхаузена, оповідача-брехуна, […]...
- МАРІЯ ХОРОСНИЦЬКА – Марія Василівна Сваричевська Марія Хоросницька народилася в селі Хоросні на Львівщині. Від назви села й узяла собі літературний псевдонім. Після закінчення школи навчалася у Львівському педагогічному інституті. Рідний галицький край наділив її веселою вдачею. Коли вона стала письменницею, біля неї завжди юрмилися подруги, чулися дотепи, сміх, вигуки, звучали вірші. На долю Марії Василівни випали нелегкі роки заслання, про […]...
- Козиренко Марія Епістолярна практика ЕПІСТОЛЯРНА ПРАКТИКА (за настроєм Емми Андієвської) …ніколи не писала листів з адресами – це був найвірніший спосіб відправити їх саме тій людині, якій вони призначалися. Писала листи собі. На кожен отриманий лист не барилася писати відповідь і згодом відсилала за тією ж ненаписаною адресою. Листи доходили не завжди, тому іноді доводилося писати відповіді по пам’яті, […]...
- Філософське осмислення життя у творі У. Самчука “Марія” Роман Уласа Самчука “Марія” являє собою розгорнуту картину життя українського села на початку двадцятого століття. Написаний він високим стилем хроніки життя жінки-селянки, образ якої піднесений автором до своєрідного символу України. Помираючи голодною смертю, Марія пропускає крізь просвітлену стражданням свідомість всю радість і горе свого життя. Епічності й масштабності надають твору навмисне точні дати й цифри, […]...
- Марія – це вічне добро (за однойменним романом У. Самчука) Марія – звичайне слов’янське ім’я. Мою бабусю теж звали Марією, вона була селянською жінкою, мала п’ятьох дітей, яких виховувала та “виводила” в люди сама. Мій дідусь не повернувся з війни, пропав безвісти. Кожного літа я приїздила до бабусі в село, бачила, як вона поралася на городі, дуже любила доглядати городину, а яка у неї була […]...
- Життєвий подвиг матері (за новелою Василя Стефаника “Марія”) Життєвий подвиг матері (за новелою Василя Стефаника “Марія”) Новела “Марія”, написана В. Стефаником у 1916 році – один з найкращих творів не лише з-поміж новелістики письменника, а й з усієї малої прози вітчизняної літератури початку ХХ століття. Вона присвячена пам’яті Івана Франка і являє собою художню історію пізнання головною героїнею людей, світу і себе в […]...
- “Марія” Уласа Самчука – роман-документ про геноцид українського народу (3 варіант) Мабуть, немає більше жодної країни, в історії якої було б стільки “білих” плям, що лякають своєю жахливою чорнотою, скільки маємо їх в історії України. Одним з таких невідомих фактів нашої історії був голодомор 1932-33 років. Радянська історія старанно приховувала, а потім заперечувала факт голодомору – історичного страждання української нації, що був відомий всьому світові. Тому […]...
- Трагічна доля Марії (за романом Уласа Самчука “Марія”) … І перед нею помолюся Мов перед образом святим Тієї матері святої… Т. Шевченко Видатний український письменник Улас Самчук назвав свій роман ім’ям головної героїні – Марії. Образ героїні став образом-символом, втілюючи в собі страждання всіх матерів України. Недарма твір має красномовну присвяту: “Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932-1933”. Здається, Марія […]...
- Під диктовку серця (за романом “Марія”) Улас Самчук – один з найвизначніших письменників сучасності. Його називають українським Гомером XX ст. Усе життя цього маловідомого, але дуже цікавого письменника сповнене пригод та подорожей по Україні, Польщі, Німеччині, Чехословаччині. Багатий життєвий досвід Уласа Самчука знайшов відображення на сторінках прозових творів. Свій прихід у літературу майстер слова пояснював так: “Я не тому письменник українського […]...
- Проблема добра і зла за романом У. Самчука “Марія” 1. Проблема добра і зла – центральна в романі (уже на перших сторінках роману автор зазначає: “… У неї чоло, а за ним хорониться брунька розуму, яка от-от розів’ється, розцвіте і пізнає добро і зло”). 2. Добро для українського селянина – праця, земля (любити землю і працю на землі – заповіді Господні, і герої шанують […]...
- Голодомор 1932-33 рр. у романі “Марія” Уласа Самчука Голодомор 1932-33 рр. у романі “Марія” Уласа Самчука 1933 року світову громадськість приголомшило нечуване в історії лихоліття, яке спало на голову українського народу – організований сталінсько-більшовицькою системою СРСР голодомор, що призвів до зменшення українців на одну п’яту, – сучасні дослідники обчислюють кількість жертв порядком 7,5-8 мільйонів. Психічні відхилення мертвих канули в небуття разом з їхніми […]...
- Показ зростання національної свідомості (за новелою В. Стефаника “Марія”) У 1916 році Василь Стефаник написав новелу “Марія”, яка була присвячена світлій пам’яті Івана Франка. В ній знайшли художнє втілення роздуми письменника про долю народу, про його складні шляхи до визволення з-під колоніального гніту. Під враженням подій Першої світової війни, яка впродовж кількох років несла смерть і мирному населенню Галичини, слово Стефаника знову ожило (після […]...
- Розкриття духовної краси селянки-трудівниці у романі У. Самчука “Марія” Центральним образом роману-хроніки є жінка на ім’я Марія. Звичайна селянка, якій випала така ж доля, як мільйонам жінок-матерів, жінок-трудівниць, що пережили нелегкі часи. Це образ звичайної жінки, що чесно працювала, кохала, робила помилки у житті і спокутувала їх стократ своєю долею. В її образі підкреслені визначальні риси українського менталітету: суттєвість, важливість мистецьких переживань і водночас […]...
- “… Україні потрібні її діти… ” (за новелою В. Стефаника “Марія”) Свої життя і творчість В. Стефаник присвятив Україні. На власні очі він бачив, як найкращі сини рідної землі поклали голови за незалежність і державність своєї Батьківщини. Та чому ж молоді галичани з піднесенням і заповзяттям вступали добровільно до лав УСС? Василь Стефаник описує це в новелі “Марія”: “В місті зійшлося сила їх – паничі і […]...
- МАРІЯ ПОЗНАНСЬКА Народилася майбутня письменниця 1917 року в с. Петрашівка на Київщині. Як і багато інших селянських дітей, Марію з раннього віку привчали до роботи. Закінчивши школу, дівчинка спочатку працювала в польовій бригаді, а потім рахівником правління. Ще тоді вона навчилася любити і розуміти землю, поважати працю хлібороба. З дитинства Марійка писала вірші, складала пісні. Добираючи мелодії, […]...
- Гімн світлому образу Матері (за романом Уласа Самчука “Марія”) Все упованіє моє На тебе, мати, возлагаю, Пренепорочная, благая! Т. Шевченко “Але пригадай, сестро, ту Марію, ту Святу Матір, що родила світові Бога живого… І пригадай велику Матір, яка день і ніч стояла під хрестом розп’ятого Сина. Пригадай Її велику мужність, попроси у Неї сили пережити твоє горе і видержати так само, як це видержала […]...
- “Гомер української прози XX століття” (Улас Самчук і його повість “Марія”) Його життя пройшло “у вічному вигнанні”: Німеччина, Польща, Канада. Та де б не був, думки були на Україні. Його увагу привертала Східна Україна (У. Самчук – виходець з багатої волинської родини), Україна, як він говорив, Скрипника та Хвильового. “Мене,- згадує письменник,- тягнуло туди багато магнітів, а головне – моє нестерпне, безупинне бажання писати”. Улас Самчук […]...
- Познанська Марія – Біографія Марі́я Аваку́мівна Познанська (народилася 15 липня 1917 в селі Петрашівка, нині – село Гайворон Володарського району на Київщині, померла в 1995) – українська поетеса. Народилася в селянській родині. Марію з раннього віку привчали до роботи. Закінчивши школу, дівчинка спочатку працювала в польовій бригаді, а потім рахівником правління. Ще тоді вона навчилася любити і розуміти землю, […]...
- Життєва правда про Голодомор у повісті У. Самчука “Марія” (1 варіант) Страшна історична подія, голодомор 1932-1933 років, – одна з тем, якої торкалися у своїх творах письменники української діаспори. Та це й не дивно, бо хіба могли тоді відкрито торкнутися тем репресій радянської влади митці слова, які жили й творили в Україні? Тільки захищені чужою землею, небайдужі до долі рідної держави патріоти писали всю правду про […]...
- Біблійні мотиви та образи у повісті У. Самчука “Марія” Повість Уласа Самчука “Марія” – унікальне явище в українській літературі. Це один з небагатьох творів, що розповідає про період, протягом якого в Україні голодною смертю загинули мільйони людей. У двадцятому столітті. В самому центрі Європи. На території з багатими чорноземами і споконвічними господарями. Що це, якщо не Апокаліптичний жах. Проте унікальність повісті не лише у […]...
- Оливовий сад – Райнер Марія Рільке Оливовий сад Під сірим віттям вгору йшов помалу Він, сірий і самітний, між олив І голову, пилюкою припалу, В пил рук гарячих глибоко втопив. По всьому – це. І це кінець надходить. Та я повинен, і осліпши, йти. Чому мене примушуєш доводить, Що Ти еси, хоч зник для мене Ти? Тебе не можу більше я […]...
- Конкретно-історичне та загальнолюдське в образі Марії(за романом У. Самчука “Марія”) Ім’я одного з найвидатніших українських прозаїків Уласа Самчука (1905-1987) стало відоме широкому читацькому загалові лише в останні кілька років. Причина такого тривалого замовчування – і в складних перипетіях життєвого шляху письменника, і в різкому неприйнятті ним радянської дійсності, і в ідейно-тематичному змісті його творів, що правдиво відтворюють трагічну історію українського народу, знищуваного сталінським режимом. Улас […]...
- Образ Марії з роману У. Самчука “Марія” 1. Роман Уласа Самчука “Марія” – розповідь про трагедію України в умовах тоталітарної радянської системи: А) “Марія” – це історія боротьби зла з добром і добра зі злом, історія кохання; Б) “добро” для українського селянина (це насамперед – праця, земля). 2. Марія – центральний образ роману: А) тяжка доля жінки-матері на зламі двох століть; Б) […]...
- Боротьба добра і зла на сторінках роману У. Самчука “Марія” Боротьба добра і зла на сторінках роману У. Самчука “Марія” З давніх-давен боротьба добра і зла займала найважливіше місце в житті усіх народів і часів. Традиційним закінченням кожної казки була перемога добрих і відважних героїв над злими і підступними. Крізь призму століть пролетіла ця боротьба, знайшовши відбиток в усіх жанрах літератури, і досягла ХХ століття. […]...
- Козиренко Марія Бюро загублених думок БЮРО ЗАГУБЛЕНИХ ДУМОК (думка № 1) (Усі назви вулиць є реальними). “Люди не дивляться вгору”, – ця думка раптово прийшла в гості до мого мозку. Мозок мертво в неї вчепився і почав ганяти між звивинами в надії знайти для гості вільне місце і зручно там прилаштувати, щоб згодом заявити про себе, як про автора, що […]...
- “Марія” – перший в українській літературі твір про насильницьку колективізацію 1917 рік приніс величезні зміни у віковий уклад життя всього суспільства. Грандіозні плани швидкої побудови соціалізму стримувало тільки селянство, яке і усіх сил трималося за своє хазяйство, за землю і нізащо не хотіло віддавати н загальне користування горбом нажите добро. Але влада розуміла, що колективні господарства найбільш прийнятна форма, яка дозволить викачати ресурси села и […]...