Есе
Есе (фр. essai – спроба, нарис, начерк) – невеликий за обсягом прозовий твір, що має довільну композицію і висловлює індивідуальні думки та враження з конкретного приводу чи питання і не претендує на вичерпне і визначальне трактування теми. Характерні ознаки Е. – логічність викладу, що наближає його певною мірою до наукової літератури, дбайливе ставлення до художньої форми. Як правило, Е. виражає нове, суб’єктивне слово про щось і носить філософський, історико-біографічний, публіцистичний, літературно-критичний, науково-популярний чи
Пограничними жанрами для Е. є поезія в прозі та науковий нарис або філософський трактат. Перші ознаки Е. знаходимо вже в античних декламаціях Лукіана. Як самостійний жанр у літературі Е. з’явімося наприкінці XVI ст. Його появу пов’язують з ім’ям французького письменника і філософа М. Монтеня і його “Дослідами” (“Essai”, 1580), у яких
Жанр Е. стає провідним з XVII ст. в англійській, XVIII ст. – у французькій, XIX ст. – в американській літературах. До жанру Е. вдавалися також Дж. Аддісон, Вольтер, Д. Дідро, Г.-Е. Лессінг, Дж. Локк, О. Голдсміт, Г.-Д.
Торо та ін. У XX ст. найвидатніші поети, прозаїки, філософи звертаються до жанру Е. для популяризації досягнень природничих, гуманітарних наук та зближення різних, часто суперечливих читацьких кіл. Серед відомих есеїстів – Р. Роллан, Б. Шоу, Дж. Голсуорсі, Г.-К. Честертон, Г. Уеллс, А. Франс, Г. і Т. Манни, Й. Бехер, Ж.-П.
Сартр, А. Моруа, Р. Вайян, І. Еренбург, В. Винниченко, К. Паустовський, В. Шкловський, Є. Маланюк, Ю. Липа, У. Самчук, Ю. Шерех та ін. Популярними в українській літературі є змішані форми: роман-есе, повість-есе (“Романи Куліша” В. Петрова, “Задля празника”, “У сутінках” Р. Горака та ін.).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)Related posts:
- ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО РОДИ ТА ЖАНРИ Предметом ретельної уваги дослідників уже понад два тисячоліття є проблема літературних родів і жанрів. Якщо з першою її частиною все є більш-менш зрозумілим: переважна більшість науковців погоджується з тим, що існує три літературних роди – епос, лірика та драма, то відносно другої – маємо різні, досить суперечливі точки зору. Поряд з поняттям “жанр” уживається ще […]...
- Епістола Епістола (грецьк. epistole – лист), або Епістолярна література – різножанрові твори художньої літератури, в яких використовується форма листа чи послання, узалежнена законами художньої умовності. Свого розквіту Е. сягнула в добу Просвітництва: з’явилися відкриті листи-памфлети, листи-новели, листи-визнання. У цьому жанрі написані також “Юлія, або Нова Елоїза” Ж.-Ж. Руссо, “Мандри Хамфрі Клінкера” Дж. Смоллета, “Страждання молодого Вертера” […]...
- Щоденник Щоденник – літературно-побутовий жанр, фіксація побаченої, почутої, внутрішньо пережитої події, яка щойно сталася. Щ. пишеться для себе і не розрахований на публічне сприймання, у ньому нотуються переважно явища особистого життя, здебільшого у монологічній формі, хоча може бути й внутрішньо діалогічна (полеміка із самим собою, з уявним опонентом тощо). Ці ознаки особистого Щ. сприяли його поширенню […]...
- Детектив Детектив (англ. detective – агент розшуку, з лат. detectio – розкриття) – різновид пригодницької літератури, передовсім прозові твори, в яких розкривається певна таємниця, пов’язана із злочином. Серед представників цього жанру – Е. По, В. Коллінз, А. Конан-Дойль, Агата Крісті та ін. Улюбленцями багатьох читачів стали Нат Пінкертон, Нік Картер, особливо Шерлок Холмс, чиї розслідування досить […]...
- Дискурс – визначення Дискурс (міркування, промова, виступ, сукупність висловлювань) – способи, форми організації мовної діяльності (писемної чи усної), тексти. Одиницями дискурсу є конкретні висловлення, які функціонують у реальних історичних, суспільних і культурних умовах, а у своєму змісті и структурі відображають часовий аспект Дискурс уживається як стиль (романтичний, модерний, постмодер – нии), а також як ідіолект – індивідуальний стиль […]...
- КАНЦОНА Канцона (італ. canzone – пісня) – жанр середньовічної поезії, пісня на тему лицарського кохання. Канцона складається із 5-7 строф і так званої Коди (заключної напівстрофи), в якій часто містилося звернення до того, кому адресована канцона. Як жанр канцона з’явилася в середньовічній ліриці трубадурів. Формою канцони послуговувалися Данте і Дж. Боккаччо. Свого розквіту вона досягає у […]...
- Марсійя Марсійя – елегійна, переважно моноримна поема на честь покійника, найдавніший жанр арабської Поезії, що постав на основі ритуальних похоронних оплакувань. Один із відомих поетів цього жанру – аль-Мугальхіль (VI ст.), котрий присвятив свої твори загиблому у бою братові. Звертався до М. перський поет Рудакі (елегія на смерть Шахіда Балхі), автор поеми “Шахнаме” Фірдоусі, зокрема у […]...
- ЛІТЕРАТУРНА КАЗКА Літературна казка – це авторський художній твір, прозовий або віршовий, заснований або на фольклорних джерелах, або цілком оригінальний; твір переважно фантастичний, чародійний, у якому змальовуються неймовірні пригоди вигаданих або традиційних казкових героїв. Літературна казка здебільшого орієнтована на дітей. У ній неймовірне чудо відіграє роль сюжетотвірного фактора, служить вихідною основою характеристики персонажів. Фольклорний канон по-різному зберігається […]...
- ФЕЙЛЕТОН Фейлетон (франц. feuilleton, від feuil – лист, аркуш) – невеликий за обсягом твір художньо-публіцистичного характеру, написаний на злободенну тему, що розкривається в гумористичному плані. Походження фейлетону пов’язують із французькою газетою “Journal des Debats” (“Журналь де Деба”), в один з номерів якої її редактор Бертен Старший 28 січня 1800 року вклав додаткові листки, які згодом почали […]...
- ЛІТЕРАТУРНИЙ ПОРТРЕТ Літературний портрет – up Досить поширена жанрова форма сучасної мемуаристики. Його автор не ставить собі за мету відтворити весь життєвий шлях свого героя. Подібного важко досягти, оскільки письменникові в такому разі необхідно знати про героя буквально все, а для цього потрібне щоденне й щогодинне спілкування протягом усього життя, що навряд чи є реальним. Письменник, який […]...
- Ліро-епічні твори в ураїнській літературі Поряд з епосом, лірикою та драмою в літературі доволі часто трапляються твори, у яких поєднуються особливості епічного, ліричного та драматичного родів літератури і суміжних сфер суспільної діяльності людини, зокрема науки та публіцистики. Найчастіше відбувається поєднання епічного й ліричного начал. Такого роду твори належать до Ліро-епосу. Ліро-епічний твір – це літературний твір, у якому гармонійно поєднуються […]...
- ПЛАНИ – О. СТОРОЖЕНКО, Б. ЛЕПКИЙ, Л. КОСТЕНКО, Б. ХАРЧУК, Е. ГУЦАЛО, Л. ПОНОМАРЕНКО – ТИ ЗНАЄШ, ЩО ТИ ЛЮДИНА?” 7 КЛАС “ТИ ЗНАЄШ, ЩО ТИ ЛЮДИНА?” О. СТОРОЖЕНКО, Б. ЛЕПКИЙ, Л. КОСТЕНКО, Б. ХАРЧУК, Е. ГУЦАЛО, Л. ПОНОМАРЕНКО ПЛАНИ Поняття про притчовий характер твору (за казкою Б. Лепкого “Мишка” та повістю-притчею Б. Харчука “Планетник”) 1.Поняття про притчу. (Притча (давньорус. “притча” – те, що притичеться, приміряється до чогось і таким чином отримує своє значення) – […]...
- ЕПІТАЛАМА Епіталама (від грец. &;#941;&;#960;Ιθ&;#945;&;#955;&;#940;&;#956;Ι&;#959;&;#950; – весільний), або гіменей (бог шлюбу в давній Греції; викриками: “Гімен, о Гіменей!” супроводжувалося виконання твору) – весільна пісня на честь молодого подружжя, що була поширена в античності. Виконувалася хором хлопців та дівчат перед шлюбними покоями молодих. Своє походження епіталама веде від фольклорних обрядових пісень. Появу її літературної форми датують приблизно […]...
- МІРАКЛЬ Міракль (франц. miracle, від лат. miraculum – диво) – жанр середньовічної віршованої драми, заснованої на житті, діяннях і чудесах святих або Богородиці. Виник міракль на зламі XII-XIII століть у Франції. Першою відомою драмою цього жанру є “Гра про святого Миколая” (бл. 1200 р.) Жана Боделя. У XIII сторіччі з’являється один з найвизначніших європейських міраклів – […]...
- Верлібр Верлібр (фр. vers libre – вільний вірш) – неримований нерівнонаголошений віршорядок (і вірш як жанр), що має версифікаційні джерела у фольклорі (замовляння та інші форми неримованої чи спорадично римованої народної поезії). У художній літературі В. поширюється в добу середньовіччя (літургійна поезія), у творчості німецьких передромантиків, французьких символістів та ін. Особливого значення В. надавав В. Уїтмен, […]...
- СПІВОМОВКА Співомовка – невеликий вірш сатиричного або гумористичного змісту, в основі якого лежить народний анекдот, приказка. Жанрові особливості твору такі: описується один комічний чи трагікомічний випадок, події зображуються стисло, динамічно. Героїв небагато. Кінцівка – дотепний афористичний вислів. Елементи співомовки наявні у творчості Л. Боровиковського та Є. Гребінки. Своєю назвою цей суто український жанр завдячує С. Руданському, […]...
- АУТО Ауто (ісп. і португ. auto – дія) – жанр одноактної драми релігійно-дидактичного змісту в Іспанії та Португалії XIII-XVIII століть. На початку свого існування ауто виконували 3-4 актори-аматори. Сценічне обладнання вистав було примітивним. Персонажами ауто були абстрактні постаті. До речі, в романі Сервантеса Дон Кіхот зустрічає трупу виконавців ауто, що їхали після вистави в костюмах і […]...
- Імажизм Імажизм (фр. image – образ) – модерністська течія у світовій літературі, наріжним каменем якої є поняття образу як самодостатньої одиниці поетики художнього твору. Зародилася в англо-американських мистецьких колах на початку XX ст. Теоретиком вважається Т.-Е. Г’юм – засновник клубу “Школа імажизму”. Пізніше цей напрям у літературі представляли Е. Паунд, Р. Олдінгтон, Дж. Г. Флетчер, Т.-С. […]...
- Драматичні твори в українській літературі Драма (від гр. “дія”) – один з літературних родів, що зображує дійсність безпосередньо через висловлювання та дію самих персонажів, здебільшого призначений для сценічного втілення. Драма є специфічним видом мистецтва, який одночасно належить як літературі, так і театру. Лише в колективній творчості письменника, режисера, художника, композитора й акторів вона може стати помітним явищем літературно-мистецького життя. Відповідно […]...
- Лічилка Лічилка – один із жанрів дитячого фольклору, римовані лаконічні вірші від п’яти до десяти (іноді – більше) рядків, призначені для розподілу ролей під час гри, послідовності участі в ній. Виконуються в чіткому ритмі. Л. будується на ірраціональній основі, не вкладається в логічну схему, має асемантичні сполуки (“Ене, бене, реч…”), характеризується деформованим сюжетом (“Еники-беники їли вареники”), […]...
- ДРАМА САТИРІВ Драма сатирів (грец. &;#948;&;#961;8&;#956;&;#945; &;#963;&;#945;&;#964;&;#965;&;#961;Ι &;#954;ό&;#957;, лат. fabula satyrica) – жанр давньогрецького театру, що займав проміжне місце між трагедією й комедією. Драму сатирів іменували за античних часів також “жартівливою трагедією”. З жанром трагедії її зближували сюжети й дійові особи, запозичені з міфології, з комедійним жанром – сильний елемент брутального комізму. Визначною рисою драми сатирів був […]...
- Драматична література – основна ознака, жанри Драматична література (греч. drama, букв. – дія) характеризується пристосованістю для сценічної інтерпретації. Основною її ознакою є призначення її для театрального спектаклю. Текст драматичного твору розпадається на двох частин – мови героїв і ремарки, що вказують режисеру на декорації і дії персонажів. Твір, написаний у формі мови персонажів і ремарок, і є добутком “драматичної форми”. Це […]...
- До якого роду літератури належить нарис і чому? Нарис – жанр епічного роду літератури, тобто це розповідний твір, присвячений детальному художньому аналізу певних життєвих явищ, фактів, подій, постатей. Його своєрідність визначається документальністю, осмисленням письменником дійсних фактів свого часу. Цим нарис відрізняється від інших епічних жанрів. У 40-х роках XIX ст. нарис з’являється в багатьох літературах, з часом інтерес до нього посилюється. І це […]...
- Травестія Травестія (італ. travestire – перевдягати) – різновид жартівливої, бурлескної (див.: ) поезії, коли твір із серйозним чи героїчним змістом та відповідною формою переробляється, “перелицьовується” у твір комічного характеру з використанням панібратських, жаргонних зворотів. Першим явищем Т. вважається “Батрахоміомахія” – Т. на “Іліаду” Гомера, здійснена в античну добу Пігретом. Т. як жанр з’явилася в Італії (XVII […]...
- ІНТЕРМЕДІЯ Інтермедія (від лат. intermedius – те, що знаходиться посередині) – жанр невеликої комічної п’єси або сцени, яку виконували між діями основної драми. Твори цього жанру могли бути комічною травестією, пародією теми, опрацьованої в основній драмі (як то було і в античній драмі сатирів), або ж сценами, ніяк не пов’язаними з її змістом. Інтермедія виникає як […]...
- ПЛАНИ – ДЖ. СВІФТ, Д. КОНАН ДОЙЛ 7 клас ПРИГОДИ ТА ФАНТАСТИКА ДЖ. СВІФТ, Д. КОНАН ДОЙЛ ПЛАНИ Дива країни Ліліпуті? (сатиричне змалювання державного устрою, законів та звичаїв Ліліпутії) I. Життя громадян Ліліпутії. II. Парадокси Ліліпутії. (Виконання законів, приниження розуму, виховання дітей, заохочення негативних вчинків, вибір державних службовців, заслуги перед державою.) III. Завдання Дж. Свіфта – просвітити сучасників. (Проблеми, порушені Свіфтом у […]...
- Троп Троп (грецьк. tropos – зворот) – слово, вживане у переносному значенні для характеристики будь-якого явища за допомогою вторинних смислових значень, актуалізації його “внутрішньої форми” (О. Потебня). Найпростіший приклад Т. – порівняння: “Неначе цвяшок, в серце вбитий, / Оту Марію я ношу” (Т. Шевченко). Основні різновиди Т. – метафора, метонімія і синекдоха. Разом з тим до […]...
- Вивчення морфології казки У російській науці поступово складається ідея, що специфіка жанру лежать у формі. Цілком незалежно друг від друга два дослідника А. І. Никіфоров і У. Я. Пропп дійшли думки, що вивчення казки має будуватися не так на вивченні персонажів як, але в вивченні їх дій, чи функцій, тому що ці функції є стійким елементом казки і […]...
- ФАСТНАХТШПІЛЬ Фастнахтшпіль Від fastnacht – масниця, spiel – гра, буквально “масницька гра”) – жанр німецького народного комічного театру. Основою фаст-нахтшпілів були народні звичаї та весняні обряди (вигнання зими, злих духів, торжество родючості). Напередодні Великого Посту влаштовувалися маскарадні карнавальні процесії, які супроводжувались інсценуваннями різних подій повсякденного життя. Спочатку фастнахтшпіль являв собою інсценізований Шванк із 3-4 дійовими особами. […]...
- Мініатюра Мініатюра (лат. minium – червона фарба, кіновар) – невеликий за обсягом, цілком довершений художній твір, який узагальнює чи типізує картини. Прикладом прозової М. можуть служити “Окрушини” Ірини Вільде, для яких характерні афористичність висловлювання, відсутність несуттєвих подробиць, вибухова кінцівка. Жанр М. апробовують також прозаїки В. Чухліб, Марія Цуканова та ін. Більшого поширення дістали вірші-М. До них […]...
- ЩОДЕННИКИ Щоденники здавна існують в українській літературі. Класичними зразками цього жанру стали “Журнал” Т. Г. Шевченка, а в літературі XX сторіччя щоденники В. Винниченка, П. Тичини, О. Довженка, Остапа Вишні, М. Драй-Хмари, В. Стуса. Це щоденні або ж такі, що не мають певної періодичності, записи автором певних подій, учасником і свідком яких він був. Жанрова специфіка […]...
- Метажанри Метажанри (грецьк. meta – через, після; фр. genre – рід, вид) – типи змістово-формальних єдностей художніх творів, які співмасштабні всій історії культрури. Виділяються три М.: філософський, феноменологічний і типологічний як різновиди моделювання дійсності за основними жанровими носіями. Філософський М. – це твори, в яких відчутна художня настанова на пізнання сутнісних проблем буття, узагальненість часу і […]...
- Бароко: який зміст цього терміну? У XVIII столітті слово “бароко” вживалося для характеристики, часто негативної, літературних творів складної форми. Проте його походження точно не встановлене, незважаючи на побутування в кількох мовах. У португальській вираз регоlа Ьаггоса означає перлина неправильної форми. Латинське слово Ьагосо – це термін логіки, особливо складний вид висновку. У перекладі з італійської bагоссо – вигадливий, примхливий. І, […]...
- Романтизм – визначення Романтизм (франц. romantisme) – літературний напрям, що виник наприкінці XVIII століття в Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XIX століття. Термін “романтизм” упроваджують безпосередньо його перші представники – німецькі романтики. Причому поняття романтизму, або ж романтичного мистецтва, означало сучасну літературу й мистецтво (зокрема в теоретичних працях А. В. Шлегеля). До […]...
- МЕЛОДРАМА Мелодрама (від грец. &;#956;&;#941;&;#955;&;#959;&;#950; – музика, пісня та &;#948;&;#961;&;#948;&;#943;&;#956;&;#945; – дія) – жанр п’єси з гострою інтригою, перебільшеною емоційністю, різким протиставленням добра і зла, морально-дидактичною тенденцією. Як самостійний жанр мелодрама оформлюється наприкінці XVIII століття у Франції (п’єси Монвеля і Піксерекура). Раніше ж під мелодрамою розуміли музичну драму й навіть оперу. Втім, музичний елемент у мелодраматичних […]...
- ДУМКА Думка – досить поширений в українській і деяких інших слов’янських літературах жанр короткого ліричного вірша елегійного (іноді баладного) змісту. Термін “думка” (як зменшувальний від “дума”, про яку див. підрозділ “Ліро-епос та інші міжродові та суміжні утворення”) спершу з’явився у XVIII столітті в Польщі для позначення ліро-епічних творів баладного типу (перші автори “думок” – придворні польські […]...
- Рецензія Рецензія (лат. recensio – огляд, розгляд, оцінка) – один із провідних жанрів літературної критики, що розглядає й оцінює твори художньої літератури та мистецтва, визначає їх вартість та характеризує допущені, на думку критика, хиби, недоліки. Р. притаманні такі ознаки: наявність бібліографічного опису видання (може бути повним або скороченим, мати свої певні усталені варіанти розміщення в тексті […]...
- Автобіографія Автобіографія (грецьк. autds – сам, bios – життя, grapho – пишу) – літературний жанр, головним героєм якого (в літературному сенсі) є сам автор; основа автобіографістики, що включає, крім автобіографії, мемуари (спогади), щоденники, почасти й листування, а також автобіографічні художні твори. Все це разом можна означити терміном “автобіографізм”, тобто тією особливістю, що полягає в наповненні твору […]...
- ВОДЕВІЛЬ Водевіль (франц. vaudeville) – жанр легкої комедійної п’єси, в якій драматична дія поєднується з музикою, піснею-куплетом, танцями. Водевіль розвивається як жанр наприкінці XVIII – у XIX столітті. Назва його виникла у Франції, але щодо її етимології існують дві версії. За першою з них, назва походить від “водевірів” – веселих пісень (куплетів з рефреном), які складав […]...
- Житійна література Житійна література (житія, агіографія – грецьк. hagios – святий, grapho – пишу) – життєписи знаменитих єпископів, патріархів, монахів, світських осіб, канонізованих християнською церквою; літературний жанр, що відрізняється від просто біографії релігійною спрямованістю. Агіограф ставить за мету дати взірець подвижництва. Епоха розквіту цього жанру – у візантійській літературі УШ-ХІ ст. Саме у цей період він сформувався, […]...