Фантастичний реалізм у романі М. А. Булгакова “Майстер і Маргарита”
1. Роман М. А. Булгакова – унікальний добуток російського реалізму. 2. Сполучення реальності й фантастики вромане. 3. Морально-філософський зміст роману.
М. А. Булгаков працював над романом “Майстер і Маргарита” з 1928 року по 1938 рік. Він уважав цей добуток найважливішим у своїй творчості. Роман підбивав підсумок розвитку умовної, гротескної оповідальної лінії в російського реалізму.
Булгакову вдалося співвіднести трагічних героїв із цілісним виглядом сатиричної круговерті життя, втягнути в реалістичний роман фантастику. Це не
Письменник прийшов до дозволу цього завдання, використовуючи можливості різних прозаїчних форм. Жанрова унікальність “Майстра й Маргарити” не дозволяє однозначно визначити булгаковський роман.
Це дуже добре помітив американський літературознавець М. Б. Крепі у своїй книзі “Булгаков і Пастернак як романісти: Аналіз романів “Майстер і Маргарита” і
Таке сміливе й оригінальне з’єднання фантастичного й реальному, трагічному й комічного в одному добутку ставить роман М. А. Булгакова в ряд унікальних явищ світової культури, що мають вічне, неприхоже художнє значення. Роман М. А. Булгакова не схожий на історичний, у ньому немає зображення зв’язку епох і культур за законами причинно-наслідковим. Епохи з’єднуються іншим способом Минуле й сьогодення не просто співіснували в “Майстру й Маргариті”, але являли собою єдине буття, що нескінченно триває подію якоїсь не історичного, а нереальної дії.
Уже в перших розділах роману Булгаков без усякого насильства над нашою уявою зводить поруч високе й низьке, тимчасове й вічне. Перший розділ дає ключ для розуміння художнього методу Булгакова, для розуміння своєрідності його реалізму. “Я – містичний письменник”, – говорив він, називаючи своїм учителем Н. В. Гоголя. В. В. Лакшин помітив, що “Булгаков виявляє справжні чудеса й містику там, де їх мало хто бачить – у буденщині, що часом виробляє жарту постраннее витівок Коровьева.
Це і є основний спосіб, основний важіль булгако-вской сатири, фантастичної за своєю формою, як сатира Щедріна, але тому не менш реальної у своєму змісті…
“. Одним з основних художніх принципів роману стає зіткнення соціальної й побутової реальності Москви 30-х років зі зграєю Воланда, здатної органічно ввімкнутися в цю реальність і підірвати її зсередини. Зіткнення побутового з фантастичним формує естетически значиме протиріччя.
Таким чином, Булгаков створює нове естетическое якість реалізму: він звертається до містики, протиставляючи її скверною дійсності.
Він висміює самовдоволену крикливість розуму, упевненого в тім, що він створить точне креслення майбутнього, раціональний пристрій всіх людських відносин і гармонію в душі самої людини. Коли Воланд міркує про цеглу, що ніколи й нікому просто так на голову не звалиться, він відкидає не просто наївну філософію сліпого випадку. Він затверджує тотальний причинно-наслідковий зв’язок між подіями і явищами, тобто той зв’язок, що затверджувалася класичним реалізмом.
Коли він міркує про те, хто керує всім розпорядком на землі й відмовляє в цьому праві людині, вона відкидає самовпевненість радянських історичних концепцій і затверджує зумовленість. Булгаков вустами свого дивного героя формулює свої естетические принципи Проходження моральному закону або відступ від нього прямо визначає в романі долі героїв. Атеїзм Берліоза тягне негайну смерть і позбавляє його надії на безсмертя.
Але таку долю він визначив собі сам, Воланд лише дає йому можливість одержати по своїй вірі. На балі в сатани – одержує своє й барон Травень-Гель, політичний донощик і інформатор, чию кров п’є Воланд із черепа Берліоза.
Воланд з’являється не тільки й не стільки як суддя героїв, але лише як персонаж, що втілює силу, здатну на негайну реалізацію причинно-наслідкових зв’язків між учинками героїв, що виявляють їхня здатність або нездатність діяти за моральним законом, і тему, як у прямої залежності від цього складається їх доля Ставлячи своїх героїв перед особою Вічності, Булгаков затверджує непорушність моральних цінностей. Переплетення фантастичн і реального створює в романі глибокий шар філософських міркувань. У Булгакова перерозподіляється співвідношення Світла й Тьми на землі, зокрема в Росії. Дві головні сили добра й зла втілюються в романі в образах Иешуа Га-Ноцри й Воланда.
Ніде в романі не говориться про яку-небудь рівновагу добра й зла, світла й тьми.
“Спокій” Майстрові дає Воланд, Л евий приносить на та згода сили, що випромінює світло. Принципова суперечка з Воландом – відбиття нескінченної боротьби за право світити або покривати мороком “смутну” землю. У всьому романі теперішньою творчою особистістю є Майстер, з його нескінченними пошуками й стражданнями.
Він пише добуток всього свого життя, не жалуючи часу, не щадячи себе, по заклику серця Він ніколи не бував у колі літераторів. І перше ж зіткнення з ними приносить йому загибель: тоталітарне суспільство роздавило його морально.
Адже він був письменник, а не автор “на замовлення”. Кампанія по цькуванню Майстра руйнує його особисте щастя, змушує його піти в клініку Стравінського. Булгаков затверджує, що всі великі добутки переміщаються у вічність і теперішнє визнання справжньому художникові буде дано за межами людського життя, що й показує нам фінал роману Подібно своєму героєві, що створив нікому не потрібний роман про Понтія Пілаті, М. А. Булгаков залишив нам свою останню книгу, роман-заповіт.
Булгаков писав його як історично й психологічно достовірну книгу про свій час і про людей, і тому роман став унікальним документом тої епохи.
По справедливому зауваженню Ф. А. Искандера, “Майстер і Маргарита” – це “плід розпачу й вихід з розпачу сильної людини. Це філософський підсумок життя й ця духовна відплата бюрократії, навіки заспиртованої у світлі вічності… Тут кожний навіки прицвяхований до свого місця Вражає шляхетна височина вимог до художника, тобто до самого себе.
Імовірно, так і повинне бути”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)