Гарасевич Андрій Смерть Калнишевського

І

Нависло небо оливом похмурим… Земля затвердла на холодну крицю. І вихор виє – ранена вовчиця – І треться з зойком об холодні мури…

Тут день мов ніч… Невиразні контури… Холодне сонце, мов стріла, промчиться І знову тоне світ в сніговій бурі, Щоб в чорній ночі заховати лиця…

А в келії, карбованій літами, Лягає тінь… Це Він у рясі ходить І думи шле туди, на ясні води,

І мірить крок його холодний камінь… Молитву Богу шле чоло пророче, І тонуть в споминах старечі очі… II

Садок вишневий… Хатка, і степи. Поля

– поля… Ставка чорняві очі.

І день, склоняючись в обійми ночі, Востаннє далеч степу золотить…

Життя – мінливо-золота блакить – Спада серпанком на чоло діточе… У матері пеститися він хоче І чує, як вона його пестить…

“Люби до скону рідну Україну, І до останку сили борони!” …А він глядів в блакить прозоро-синю

Й побіг де манять золотом лани… І зупинивсь аж в зелені степів, І слухав музику солодких слів… III

Кружляє степ… Спадає височінь, Вогнисто розчахнувшися надвоє. Бичують землю блискавок бичі, І обрії тремтять в загравах бою…

Під ним – буланий, віжки гризучи,

Вужем спинається, кида піною… А перед ним – похмура далечінь Вгинається під крок козацьких воїв…

Блиснула булава в тугій руці, На північ скерувалася ворожу… В останній бій… Пожари…

Вістовці Відомлять про руїну Запорожжя…

І крізь вогонь, хугу, що виє вовком, Примарою зближаються – Соловки… .


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Гарасевич Андрій Смерть Калнишевського