“Гарна любов” свідомості Емми Бовари

Роман Г. Сервантеса “Дон Кихот” породив концепт “донкіхотства”, роман Флобера “Мадам Бовари” породив концепт “боваризма”. “Донкіхотство” і “боваризм” мають загальні риси: обоє ці явища пов’язані з відірваністю мрії від реальності. Але Дон Кихот, незважаючи на всі свої помилки, викликає в людства глибока повага завдяки своїй сліпій вірі вдобро.

Реальне життя постійно намагається зруйнувати цю віру, але Дон Кихот обирає шлях добровільного божевілля, і не дивлячись на всі перешкоди, іде своєю дорогою добра,

намагаючись змінити життя людей до кращого. Мадам Бовари теж існує у світі мріянь і відвертається від реального життя. Але всі її мріяння є зосередженими на ній самої: от вона на тропічному острові серед екзотичної природи палає палкою любов’ю; а от вона вже в Парижу, у великосвітському салоні, одягнена в дуже дороге кашемірове плаття блакитного кольору, спілкується з жителями Сент-Жерменского передмістя (аристократичний район у Парижу); от вона в шотландському котеджі обперлася об поруччя вишуканим жестом і слухає поетичний шурхіт листя й чекає свого улюбленого, що, одягнений бездоганно, пішов на полювання

“Гарна

любов” і “високо духовне існування” у свідомості Емми є переплетеними з англійськими мереживами й дорогими лимонами. Цей набір фальшивих красивостей привів до скривленого сприйняття реального миру, що зараз має назва “комплексу Боваризма”.

“Комплекс Боваризма” – річ небезпечна. Він не дає людині можливості бути щасливої, дякувати Богові, за те, що він має. “Комплекс Боваризма” завжди пов’язаний з егоїстичним напрямком особистості, що вважає себе краще інших, і вірить у те, що вона гідна кращого, чим має зараз. Подібні люди часто перетворюють життя своїх близьких у нестерпне страждання, роблять їхніми жертвами свого честолюбства

“Боваризм” – явище, протилежне християнському погляду на життя, тому й попадає Емма в пастку диявола, стає жертвою лихваря, що цинічно пропонує жінці, вся життя якої складалася зі служіння “красі” і “духовності”, розплатитися за борг сексом. “Мене можна погубити, але не можна купити”, – розпрямивши спину відповідає Емма й відмовляється від речення. І отут наступає прозріння. Адже цинік просто назвав речі своїми іменами: у маленькому містечку все давно знають, чому дружина лікаря так часто їздить до Руану, і давно вже називають речі своїми іменами

Емма розуміє, що все її життя вже давно перетворилося в злиту неправду, що її віра у власну вибраність – лише видимість. І тому вона йде з життя. Іде хаотично, задихаючись від неправди, від образи, від розчарування

Сцена смерті Емми була сприйнята сучасниками на рівні естетизации потворного. Публікацію роман вирішений було заборонити. Флобера обвинуватили в тім, що він намагався представити французькій публіці добуток, що тримало в собі “безодню хтивості” поруч із “безоднею неподобства”.

Суд відбувся в Парижу. Права Флобера захищав адвокат Сенар. Тому роман, що все-таки таки вийшов у світло після юридичної перемоги Флобера, одержав присвяту захисникові Сенару.

Процес мав підтекст: читачі зрозуміли, що в образі невірної дружини Флобер вивів власне розуміння французької історії. Висували обвинувачення йому й у надмірно потворному, занадто натуралістичному зображенні образа сліпого жебрака. Образ каліки, насправді, лякає буквально фізіологічним зображенням потворності. Але в романі Флобера каліка-сліпий здобуває символічне значення.

Емма зустрічається з ним по дорозі з Руана, коли вертається після зустрічі із черговим коханцем. Сліпий співає народну пісню про дівчинку і її мрію. А потім уже вмираюча Емма почує ту ж саму пісню під вікнами свого будинку й розсміється на смертному ліжку таким страшним сміхом, що перелякає навколишніх

Каліка буде судитися з учнем просвітителів аптекарем Омі, що безсоромно обдурить його, пообіцявши вилікувати, але каліка залишиться сліпим. І от що дивно: хитрий Омі виграє процес, тому що людина, що підробив результати виборів у демократичній країні, виграє в цій країні будь-який процес. Сліпий – це й двійник Емми, і глибоко песимістичний символ, що втілює вічне прагнення людства до поліпшення свого життя

Сірість сучасної Флоберові Франції настільки стомила письменника, що він вирішив поринути в III ст. до н. е., під час Пунічних воєн, коли доживали свої останні часи дивний народ финикийцев. Доживав пишно, не очікуючи римського розгрому Карфагена. Так виник роман ” Саламбо “.

Для вірного зображення життя й побуту финикийцев Флоберові довелося перечитати більш, ніж 1000 томів спеціальної літератури, і він робив це з насолодою, тому що давно вже не існуючий Карфаген, від якого залишилися тільки видатні Твори мистецтва, подобався йому набагато більше, ніж час позитивізму

Роман у плані структури наслідує В. Скоттові. Історія древнього миру, історичні особистості виступають лише тлом подій. У центрі коштує вигадана історія двох молодих коханців: Саламбо, дочки карфагенского аристократа, і Мат, воїна-найманця. Саламбо виступає повною протилежністю Еммі Бовари.

Емма не стільки любила, скільки хотіла мати коханця, і чекала такої любові, про яку прочитала в мелодраматичних романах. Саламбо навіть не розуміє своє почуття до Мат, настільки природним воно є. Саламбо просто вмирає після смерті коханого, інстинктивно прийнявши на себе його біль



“Гарна любов” свідомості Емми Бовари