“Гаї шумлять… ” скорочено – Тичина Павло

Гаї шумлять

Я слухаю.

Хмарки біжать

Милуюся.

Милуюся-дивуюся,

Чого душі моїй

Так весело.

Гей, дзвін гуде

Іздалеку.

Думки пряде

Над нивами.

Над нивами-приливами.

Купаючи мене,

Мов ластівку.

Я йду, іду

Зворушений.

Когось все жду

Співаючи.

Співаючи-кохаючи

Під тихий шепіт трав голублячий.

Щось мріє гай

Над річкою.

Ген неба край

Як золото.

Мов золото – поколото,

Горить-тремтить ріка,

Як музика.

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):

Надзвичайно

поетична картина природи змальована у вірші П. Тичини “Гаї шумлять… “. Твір сповнений світла, радості, повноти життя. Ліричний герой сприймає навколишнє як подарунок природи – шум гаїв, хмарки в небі, гудіння дзвону, коливання достигаючих нив, шепіт трав.

І на завершення – завжди вражаюча картина сонця, що заходить над рікою, залишаючи на воді золоту доріжку та свої відблиски. Ніби розколовся навпіл сонячний диск – одна частинка у небі, друга – на тихій гладіні води. Це сонячне золото заповнює душу, спонукає до творення добра та краси.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

“Гаї шумлять… ” скорочено – Тичина Павло