Головна ⇒ 📌Твори з української літератури ⇒ Генрі Катнер Механічне Его

Генрі Катнер Механічне Его

Генрі Катнер Механічне Его Жанр: гумористична фантастика.

Джерело: CD “Домашня Бібліотека” (рос. мова). Переклад на російську мову: невідомо. Вперше цей твір було опубліковано на http://www. ukrcenter. com Переклад на українську мову: 1) чорновий – ПроЛінг Офіс, Плай v.4.1. 2) чистовий – Володимир Ільницький, (березень 2005 + травень 2006 – вдосконалення). Редагування №1: Михайлина Косак.

16 з 25 зауважень враховано. Ніколас Мартін подивився через стіл на робота. – Я не стану запитувати, що вам тут потрібно, – сказав він здушеним голосом. – Я

зрозумів.

Йдіть і передайте Сен-Сіру, що я згоден. Скажіть йому, що я в захваті від того, що в фільмі буде робот. Все інше в нас вже є. Але цілком зрозуміло, що камерна п’єса про святвечір у селищі рибалок-португальців на узбережжі Флориди будь-як не може обійтися без робота.

Однак чому один, а не шість? Скажіть йому, що менше ніж на чортову дюжину роботів я не згоден. А тепер забирайтеся. – Вашу матір звали Олена Глінська? – запитав робот, пропускаючи тираду Мартіна повз вуха.

– Ні, – відрізав той. – А! Ну, тоді, отже, вона була Велика Волохата, – пробурмотів робот. Мартін зняв ноги з письмового столу

і повільно розправив плечі. – Не хвилюйтеся! – поспішно сказав робот. – Вас обрали для екологічного експерименту, тільки і всього.

Це зовсім не боляче. Там, відкіля я з’явився, роботи являють собою одну з законних форм життя, і вам нема чого… – Стуліть пельку! – зажадав Мартін. – Теж мені робот! Статист нещасний!

Цього разу Сен-Сір зайшов занадто далеко. – Він затрясся всім тілом під впливом якоїсь сильної, але затамованої емоції. Потім його погляд впав на внутрішній телефон і, натиснувши на кнопку, він зажадав: Дайте міс Ешбі! Негайно! – Мені дуже неприємно, – винуватим тоном сказав робот. – Може, я помилився? Граничні коливання нейронів завжди порушують мою мнемонічну норму, коли я темперую.

Ваше життя вступило в критичну фазу, чи не так? Мартін важко задихав, і робот вгледів в цьому доказ своєї правоти. – Саме так, – оголосив він. – Екологічний дисбаланс наближається до межі, смертельної для даної життєвої форми, якщо тільки… хм, хм…

Або на вас от-от наступить мамонт, або вам на обличчя надягнуть залізну маску, або вас заріжуть ілоти, або… Зачекайте-но, я говорю на санскриті? Він похитав блискаючою головою. – Напевно, мені слід було зійти п’ятдесят років тому, але мені здалося…

Прошу пробачення, всього доброго, – поспішно додав він, коли Мартін спрямував на нього лютий погляд. Робот приклав пальці до свого, природно нерухомого, рота і розвів їх від куточків в горизонтальному напрямку, немов зображаючи провинну посмішку. – Ні, ви не підете! – заявив Мартін. – Стійте, де стоїте, щоб у мене злість не остигла! І чому тільки я не можу осатаніти як слід і надовго? – закінчив він жалібно, дивлячись на телефон. – А ви впевнені, що вашу матір звали не Олена Глінська? – запитав робот, приклавши великий і вказівний пальці до номінального перенісся, від чого Мартіну раптом здалось, що його відвідувач заклопотано насупився.

– Звичайно, впевнений! – гаркнув він. – То, виходить, ви ще не одружилися? На Настасії Захар’їній-Кошкіній? – Не одружився і не одружусь! – відрізав Мартін і схопив трубку телефону, який задзеленчав. – Це я, Нік! – почувся спокійний голос Еріки Ешбі. – Що-небудь трапилось?

Миттєво полум’я люті в очах Мартіна згасло і замінилося рожевою ніжністю. Останні кілька років він віддавав Еріці, досить енергійному літературному агенту, десять відсотків своїх гонорарів. Крім того, він знемагав від безнадійного бажання віддати їй приблизно фунт свого м’яса; серцевий м’яз, якщо скористатися холодним науковим терміном. Але Мартін досі не скористався ні цим терміном, ні будь-яким іншим, тому що, при будь-якій спробі зробити Еріці пропозицію, ним опановувала непозбутня боязкість і він починав белькотати щось про зелені луки.

– То в чому справа? Що-небудь сталося? – повторила Еріка. – Так, – вимовив Мартін, глибоко зітхнувши. – Може Сен-Сір змусити мене одружитися на якійсь Настасії Захар’їній-Кошкіній? – Ах, яка у вас чудова пам’ять! – сумно вставив робот. І в мене була така ж, поки я не почав темперувати. Але навіть радіоактивні нейрони не витримають…

– Формально ти ще зберігаєш право на життя, волю і так далі, відповіла Еріка. – Але зараз я дуже зайнята, Нік. Може, поговоримо про це, коли я прийду? – А коли? – Хіба тобі не передали, що я телефонувала? – розлютилася Еріка. – Звичайно, ні! – сердито крикнув Мартін. – Я вже давно підозрюю, що дотелефонуватися до мене можна тільки з дозволу Сен-Сіра.

Раптом хто-небудь тайкома надішле в мою в’язницю слово підбадьорення або навіть напилок! Його голос повеселів. – Думаєш влаштувати мені втечу? – Це обурливо! – оголосила Еріка. – В один прекрасний день Сен-Сір перегне палицю… – Не перегне, поки він може розраховувати на Діді, – тужно сказав Мартін.

Кінокомпанія “Вершина” скоріше поставила би фільм, який пропагує атеїзм, аніж ризикнула б скривдити свою незрівнянну касову зірку Діді Флемінг. Навіть Толівер Уотт, одноосібний власник “Вершини”, не спав ночами, тому що Сен-Сір не дозволяв чарівній Діді підписати довгостроковий контракт. – Проте Уотт зовсім не дурний, – сказала Еріка. – Я як і раніше переконана, що він погодиться розірвати контракт, якщо тільки ми доведемо йому, наскільки ти збиткове вкладення капіталу. Але часу в нас майже нема.

– Чому? – Я ж сказала тобі… Ах, так! Звичайно, ти не знаєш.

Він завтра ввечері їде в Париж. Мартін випустив глухий стогін. – Виходить, нема мені порятунку, – сказав він. – На наступному тижні мій контракт буде автоматично продовжений, і я вже ніколи зітхну вільно. Еріка, зроби що-небудь!

– Спробую, – відповіла Еріка. – Про це я й хочу з тобою поговорити… А…а – скрикнула вона раптово. – Тепер мені зрозуміло, чому Сен-Сір не дозволив передати тобі, що я телефонувала. Він боїться. Знаєш, Нік, що нам варто зробити?

– Піти до Уотта, – сумовито підказав Нік. – Але, Еріка… – Піти до Уотта, коли він буде один, – підкреслила Еріка. – Сен-Сір цього не допустить. – Саме так. Звичайно, Сен-Сір не хоче, щоб ми поговорили з Уоттом віч-на-віч, – а раптом ми його переконаємо?

Але все-таки ми повинні як-небудь це влаштувати. Один з нас буде говорити з Уоттом, а інший – відганяти Сен-Сіра. Що ти зволієш? – Ні те, ні інше, – негайно відповів Мартін. – ПРО, Нік!

Одній мені це не під силу. Можна подумати, що ти боїшся Сен-Сіра! – Й справді боюся!

– Дурниці. Ну що він може тобі зробити? – Він мене тероризує. Безупинно. Еріка, він говорить, що я прекрасно піддаюся обробці.

У тебе від цього кров в жилах не холоне? Подивися на всіх письменників, яких він обробив! – Я знаю. Тиждень тому я бачила одного з них на Майі-стріт – він порпався в смітнику. І ти теж хочеш так скінчити?

Обстоюй же свої права! – А! – сказав робот, радісно кивнувши. – Так я і думав. Критична фаза. – Заткнися! – наказав Мартін. – Ні, Еріка, це я не тобі! Мені дуже шкода.

– І мені теж, – отруйно відповіла Еріка. – На секунду я повірила, що в тебе з’явився характер. – Якби я був, наприклад, Хемінгуеєм.

Генрі Катнер Механічне Его

« Телебачення в сучасному житті

Ліризм і гумор у творчості Остапа Вишні ОСТАП ВИШНЯ »

Related posts: