Геппенінг
Геппенінг (англ. huppening – випадок, подія) – найпоширеніший різновид мистецтва дії (перформенс, мистецтво процесу, мистецтво демонстрації та ін.), один із проявів акціонізму, спрямованого на заміну традиційного художнього твору простим жестом, розіграною виставою, спровокованою подією. Постав як форма авангардистського театру (тотальний театр) у Нью-Йорку (1957), але невдовзі змінив свою форму, здебільшого розігрувався безпосередньо на вулиці, в громадських велелюдних місцях. Особлива роль у запровадженні Г. належить маляру К. Олденбургу,
У Г. чітко проявилася тенденція авангардизму (футуризму, дадаїзму тощо) до розмивання меж не тільки між окремими мистецтвами (літературою, малярством, музикою, театром і т. п.), а й між мистецтвом та дійсністю, втілення уявлень про процесуальний характер художньої діяльності, про перевагу творчого акту над його результатом. Попри те Г. має своє коріння і в фольклорних дійствах (зокрема у дійствах сміхової культури), кожен учасник яких може бути водночас глядачем, “актором”, “сценаристом”, і в середньовічних мандрівних театрах, маскарадах, фестивалях… В Україні Г. застосовуються переважно представниками неоавангардизму (Бу-Ба-Бу та ін.).
Елементи Г. притаманні Київському театру на Подолі (під керівництвом В. Малахова).
Related posts:
- Види мистецтва Види мистецтва – структуровані прояви художньої творчості, мистецтва, об’єктивовані в певний матеріал (камінь, метал, дерево, фарбу, звуки, слово, пластику людського тіла, письмо). Синкретизм первісної практично-духовної діяльності та її результату – мистецтва – поступово під впливом осмислення смаків, уявлень людей, їх естетичних та пізнавальних потреб, удосконалення вмінь диференціювався на В. м.: малярство, скульптуру, музику, поезію, танець, […]...
- Дійсність Дійсність – філософська категорія, яка означає все суще, не залежне від людини, тому частіше вживається у словосполученні “об’єктивна дійсність”. У традиційному літературознавстві з Д. співвідноситься художня література як “образне відтворення дійсності”, а образ трактується як суб’єктивна картина об’єктивного світу. Але це мало що дає літературознавцеві. Філософські та естетичні категорії не можуть замінити літературознавчих понять, які […]...
- Оцінка літературного твору Оцінка літературного твору – встановлення, фіксація, усвідомлення його художньої цінності (вартості). Цінність властива творові як об’єкту сприймання. О. л. т. дається реципієнтом на основі осягання цінності, неможлива без його безпосереднього сприймання. В структурі оцінного акту (Процесу) взаємодіють: суб’єкт оцінки (читач, критик); предмет оцінки (твір, компонент твору, творчість письменника); основа оцінки (естетична платформа, переконання, ідеали, навіть […]...
- Теорія епічного театру Теорія епічного театру – теорія авангардистського театру, розроблювана німецьким драматургом Б. Брехтом, зумовлена пошуками засобів вираження (див.: ) епохальних явищ (війна, катастрофи цивілізації, науково-технічні процеси, дегуманізація суспільства тощо), потребою активної соціальної дії. Т. е. т. протиставлялася традиційному (драматичному) театру, акцентувала епічну основу, бо стосувалася розповіді про події, а не їх втілення на сцені, демонстрації образу, […]...
- Дар (обдарованість) Дар (обдарованість) – система психо-фізіологічних якостей людини, які визначають її схильність до творчої діяльності в певній галузі. Різна міра обдарованості виявляється у поняттях талант і геній. Синонімом д. є “хист”. д. акцентує увагу на вроджених чи успадкованих якостях людини. Проблему д. досліджують психологи, естетики, філософи. для літературознавства вона має значення у зв’язку із вчасним виявленням […]...
- Дар Дар (обдарованість) – система психо-фізіологічних якостей людини, які визначають її схильність до творчої діяльності в певній галузі. Різна міра обдарованості виявляється у поняттях талант і геній. Синонімом Д. є “хист”. Д. акцентує увагу на вроджених чи успадкованих якостях людини. Проблему Д. досліджують психологи, естетики, філософи. Для літературознавства вона має значення у зв’язку із вчасним виявленням […]...
- Постмодернізм Постмодернізм (лат. post – префікс, що означає наступність; фр. modernе – сучасний, найновіший ) – загальна назва окреслених останніми десятиліттями тенденцій у мистецтві, що виникла після модернізму та авангардизму. Хоч цей термін з’явився раніше (вперше згадується у 1917), він поширився наприкінці 60-х спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації та програмового […]...
- Мистецтво в житті людини СОЦІАЛЬНО-ПОБУТОВІ ПІСНІ. КОЛОМИЙКИ 7 КЛАС ІЗ ПІСЕННИХ СКАРБІВ СОЦІАЛЬНО-ПОБУТОВІ ПІСНІ. КОЛОМИЙКИ Мистецтво в житті людини Що таке мистецтво? Це картини художників, музичні твори, театральні вистави тощо. Виникнувши у прадавні часи, мистецтво відіграє велику роль у житті людини. Як відомо, мистецтво має великий виховний потенціал. Саме твори мистецтва впливають на формування духовності особистості, пробуджують “прекрасні пориви” людської душі. Мистецтво […]...
- ЛІТЕРАТУРНА КАЗКА Літературна казка – це авторський художній твір, прозовий або віршовий, заснований або на фольклорних джерелах, або цілком оригінальний; твір переважно фантастичний, чародійний, у якому змальовуються неймовірні пригоди вигаданих або традиційних казкових героїв. Літературна казка здебільшого орієнтована на дітей. У ній неймовірне чудо відіграє роль сюжетотвірного фактора, служить вихідною основою характеристики персонажів. Фольклорний канон по-різному зберігається […]...
- Концептуальне мистецтво Концептуальне мистецтво – мистецтво, яке самовизначається через власний смисловий знак, тобто концепт (лат. Conceptus – думка, поняття). При цьому цінність мистецтва вбачається не в його міметичних властивостях, а в ідеї про нього, у низці коментарів про його природу. На відміну від реалізму,’ схильного до вживання синтетичних описових речень, до “зображення життя у формах життя”, К. […]...
- Література Література (лат. littera – буква, літера) – сукупність писаних і друкованих творів певного народу, епохи, людства; різновид мистецтва, власне, мистецтво слова, що відображає дійсність у художніх образах, створює нову художню реальність за законами краси; результат творчого процесу автора, зафіксований у відповідному тексті за допомогою літер. Л. за своїм змістом розмежовується на філософську, політичну, природничу (біологічну, […]...
- ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО Й МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО Предметом літературознавства є художня література, яка у свою чергу є частиною мистецтва, дослідженням якого займається мистецтвознавство. Отож, літературознавство і мистецтвознавство мають багато спільного. Насамперед обидві ці науки вивчають літературні твори, які образно відображають дійсність. Однак мистецтвознавець звертається, крім літературних, ще й до творів живопису, скульптури, архітектури, музичного мистецтва, яким також притаманне образне відображення дійсності. Живопис, […]...
- Молода Польща “Молода Польща” (“Mloda Polska”) – назва періоду розвитку польської літератури від кінця XIX ст. до початку 1-ої світової війни, походить від назви циклу програмних статей Амурського у краківському часописі “Zycie” (1898). “М. П.” у літературі постала як виразник естетики модернізму, пов’язаної з європейською “філософією життя” та бурхливим відродженням національної свідомості, характеризувалася складним переплетінням символістських, неоромантичних, […]...
- Взаємодія Взаємодія – взаємозв’язок, взаємозалежність елементів будь-якої системи, в процесі яких вони змінюються. Характер, спрямованість і наслідки такої взаємозалежності індивідуальні. Дія – це вияв діяльності активного суб’єкта. В. – зіткнення діяльності двох або більше чинників, має процесуальний характер, але не завжди приводить до взаємовпливу. Термін “В.” стосується зв’язку всіх об’єктів, а термін “взаємовплив” слід застосовувати до […]...
- Поетика Поетика (грецьк. poietike – майстерність творення} – один із найдавніших термінів літературознавства, який постійно зазнавав внутрішньої змістової переакцентації у зв’язку із еволюцією художньої літератури. В античну добу П. називалось учення про художню літературу взагалі (“Про поетичне мистецтво” Аристотеля, “Послання до Пізонів” Горація та ін.). Згодом проблеми сутності мистецтва перейшли до філософії та естетики, лишивши для […]...
- Імітація Імітація (лат. imitatio, від imitor – наслідую) – наслідування, підроблення. Часто вживається в імпресіоністичних творах, особливо в поезії, задля увиразнення безпосередності враження: Дзень-дзень-дзень-дзень: Дзеленькають останні колеса Коляски старосвітчини, Що колобродять у забуття (Емілія Лучак). І. закорінена у міметичні принципи художньої діяльності, однак вона втрачає своє значення за відсутності чуття естетичної міри. Та особливої шкоди І. […]...
- Народна творчість Народна творчість – сукупність творчої діяльності народу, яка виявляється у різних видах мистецтва: в усній словесній поезії, музичних вокально-інструментальних творах, танцях, хороводах, сценічній грі, драмі, в народній архітектурі та найрозмаїтіших різновидах малярської, декоративно-ужиткової творчості – вишивання, різьблення, художнє ткання, писанкарство, кераміка, витинання, тощо. Поняття “Н. т.” має термінологічний відповідник – слово англійського походження “фольклор” (букв.: […]...
- Інтеграція наук при вивченні художньої літератури Інтеграція наук при вивченні художньої літератури (лат. integratio – поповнення, відновлення) – процес взаємодії різних галузей знань і відносно самостійних гуманітарних та природничих наук у вивченні сутності художньої літератури і функціонування завершених творів у житті суспільства. Значення І. н. при в. х. л. усвідомилося після виділення літературознавства в окрему наукову галузь, з поглибленням диференціації методологічного […]...
- Літературознавство Літературознавство – комплекс наукових дисциплін про сутність та функціонування в суспільстві художньої літератури; система наукового знання про мистецтво слова. Традиційно виділяють основні і допоміжні літературознавчі дисципліни. до перших зараховують теорію, історію літератури та літературну критику. допоміжними вважають бібліографію, текстологію та літературознавчу історіографію. Логіко-гносеологічний аналіз Л. ставить і розв’язує питання про його науковий статус, про характер […]...
- Творча уява Творча уява – психічний процес, який виявляється у створенні нових образів на основі раніше набутих конкретно-чуттєвих вражень. Т. у. виступає одним із моментів діяльності письменника в єдності з його пам’яттю, мисленням, волею і почуттями. Вона грунтується на перетворенні уявлень шляхом їх незвичайного сполучення (асоціацій), гіперболізації, загострення, узагальнення, уподібнення тощо. Т. у. – процес завжди активний, […]...
- Неокласицизм та неокласики в українській літературі Неокласики – група українських поетів та письменників-модерністів початку XX століття. На відміну від інших груп, “неокласики” не дбали про своє організаційне оформлення й не виступали з ідейно-естетичними маніфестами. Проте їхня присутність у літературному житті була досить вагомою, що позначилося не лише на творчому рівні, а й під час літературних дискусій 1925-1928 рр. Неокласицизм (з грецької […]...
- Напередодні “Напередодні” – ілюстрований літературно-мистецький і науковий двотижневик націоналістичного спрямування, виходив у Львові в жовтні-листопаді 1937, січні-березні 1938, вересні-грудні 1938. Видавав і редагував “Н.” Б. Кравців. Часопис мав відділи: “Поезія”, “Проза”, “Публіцистика”, “Література-мистецтво”, “Хроніка”, “Стружки”, “Гльосси” і “Бібліографія”. У виданні друкувалися М. Андрусяк, Дарія Віконська, В. Габрусевич, Катря Гриневичева, О. Грицай, Д. Гуцул,. Г. Козак, І. […]...
- Генологія Генологія (грецьк. genos – рід і logos – вчення) – розділ у теорії літератури, присвячений дослідженню літературних жанрів (родів, видів). Термін Г. запропонований французьким ученим П. Ван Тіжем в 30-ті XX ст. і був впроваджений у літературознавчу науку багатьох країн. В українському літературознавстві Г. відповідає термін “теорія літературних родів і жанрів”. Г. – наука, котра […]...
- Психологія творчості Психологія творчості – відносно самостійна галузь наукових досліджень, предметом яких є процес виникнення (творення) художніх цінностей та їх естетичне сприймання. П. т. – міждисциплінарна наука, що сформувалася на рубежі XIX-XX ст., на межі психології, мистецтвознавства і соціології. Ії становленню сприяли успіхи загальної психології, виникнення експериментальної психології, психоаналізу, а також оформлення психологічної школи в літературознавстві. Основні […]...
- За марксо-ленінську критику “За марксо-ленінську критику” – критично-літературний журнал, що виходив у Харкові (1932-34) замість свого попередника – часопису “Критика” як видання ДВОУ за редакцією В. Коряка. З 1934 і впродовж 1935 – орган СРПУ (редактор С. Щупак). Публікував нариси про творчість М. Коцюбинського, П. Грабовського, А. Головка, П. Панча, І. Микитенка та ін., рецензії на твори П. […]...
- Людина, яка викликає повагу Теплого травневого вечора молоді студійні чекають, зібравшись на свою першу репетицію свого режисера і вчителя. Його ім’я – Лесь Курбас! Образи, почуття, голоси… Вони не підвладні часові. Вони оживають і проймають душу, коли читаєш спогади акторів, режисерів – друзів та учнів Леся Степановича Курбаса, великого українського режисера, організатора двох неповторних театральних колективів – “Молодого театру” […]...
- Художні особливості притч Сковороди “Бджола і Шершень”, “Собака і Вовк” В історії української художньої літератури Сковорода – один із перших ліричних поетів, сатириків і байкарів. На думку письменника, і філософія, і мистецтво повинні служити справі самопізнання людини. Характерною особливістю світосприймання у творчості Сковороди є поєднання елементів філософського мислення з елементами емоційно-образного сприймання світу. Автор у своїх творах часто віддає перевагу “фігурним висловам”, які грунтуються на […]...
- Творчий задум Творчий задум – перший етап творчого процесу письменника як намір, бажання написати твір. Т. з. має образно-емоційну форму, це – ембріон майбутнього твору. Т. з. виникає індивідуально, або як свідоме наставлення на конкретну тему, проблему і відповідний жанр, або як невиразний потяг до творчості у певному напрямі. У першому випадку збирається матеріал, конкретизується задум; у […]...
- Записна книжка письменника, або Записник Записна книжка письменника, або Записник – одне з рукописних джерел, за яким (поряд з іншими джерелами – щоденниками, листами тощо) вивчають погляди письменника, виникнення творчих задумів, їх розгортання і втілення, “секрети” художньої майстерності. З. к. п. може мати щоденниковий характер, стосуватися періоду інтенсивної праці над якимись творами чи тривалої, вагомої поїздки. З. к. п. містить […]...
- Духовно-історична школа Духовно-історична школа – течія у літературознавстві, що сформувалася на основі “філософії життя” та традиції естетики класичного романтизму, була реакцією на культурно-історичну школу і філологічний позитивізм, зокрема на теорію фактографізму В. Шерера й Е. Шмідта, тяжіла до синтезу духовно-історичної та психологічної інтерпретації художньої літератури. Д. і. ш, живилася ідеями філософії В. Дільтея, що вибудовувалася на усвідомленні […]...
- Теорія трьох стилів Теорія трьох стилів – вчення про стильові особливості різних жанрів художньої літератури і типів промов, сформульоване в працях античних філологів, авторів поетик і риторик (Аристотель, Горацій, Цицерон та ін.). Розвивалося в епоху Відродження, Просвітництва прихильниками класицизму (Н. Буало, Ф. Прокопович, В. Тредіаковський, О. Сумароков, М. Ломоносов). Класифікуючи систему жанрів на “високі”, “середні” й “низькі” відповідно […]...
- Жанр літературно-художньої критики Жанр літературно-художньої критики – форма історично складених літературно-критичних виступів: проблемна стаття, оглядова стаття, літературно-критичний нарис, літературно-критична монографія, передмова чи післямова, рецензія, анкета, інтерв’ю, фейлетон, памфлет, есе, пародія, бібліографічна довідка тощо. Кожен із даних жанрів має внутрішню змістову структуру та відповідне завдання. Жанрова класифікація не знаходить єдиного критерію. Одні схиляються до уподібнення Ж. л-х. к. з […]...
- Академізм Академізм (грецьк. akademia – назва садів поблизу Афін, які немовби належали міфічному героєві Академу; філософська школа Платона, за зразком якої згодом називалися об’єднання митців, учених, вищі навчальні заклади, наукові установи). А. не має строгого термінологічного статусу, виражає поняття або високого рівня наукових досліджень (академізм мислення, академічне літературознавство), або зверхньозневажливого ставлення до членів академій, які сліпо […]...
- Принципи аналізу літературного твору Принципи аналізу літературного твору – основні положення прийнятої літературознавцем концепції художньої літератури, які спрямовують його літературно-критичну рефлексію щодо конкретних літературних творів. П. а. л. т. ефективно виконують евристичні функції, якщо вони узагальнюють істотні особливості художньої літератури як мистецтва слова з її родо-жанровим розмаїттям, а не випливають лише зі світоглядних позицій літературознавця. Трактування літератури як образного […]...
- ВЕНГЕР МИКОЛА ВЕНГЕР МИКОЛА (XIX ст., рр. нар. і см. невід.). Жив у Одесі. Писав українською і російською мовами. У 30-х роках кілька разів інформувала про творчість цього “загадкового письменника” (Г. Зленко) газета “Одесский вестник” (про передплату на повість “Путешествие англичанина”, про надходження до друку повісті “Микола Коваль”, про замовлення на книжку “Сочи – нения Николая Венгера […]...
- Народовці “Народовці” – представники галицької, буковинської та закарпатської інтелігенції, які орієнтувалися на народ, обстоювали його інтереси, дбали про формування національної свідомості українців. “Народовський” рух виник у Галичині на поч. 60-х XIX ст. на противагу “москвофільському” і для розв’язання українських культурно-освітніх, а згодом політичних проблем. Діяльність “Н.” зосереджувалася навколо видань “Вечорниці”, “Мета”, “Нива”, “Русалка” і спрямовувалась на […]...
- Єдність часу, місця і дії Єдність часу, місця і дії – термін класицистичної драматургії, власне, закон “трьох єдностей”, який вимагав від драматурга дотримання таких принципів: розгортання подій у п’єсах має відбуватися впродовж нетривалого часу – не більше однієї доби (єдність часу), зосереджуватися в одному місці (єдність місця), охоплювати єдиний драматичний конфлікт (єдність дії). Суворі вимоги Є. ч.,м. і д. були […]...
- Дедал та Ікар – ГРЕЦЬКІ МІФИ МІФИ НАРОДІВ СВІТУ ГРЕЦЬКІ МІФИ Дедал та Ікар У Стародавній Греції були напрочуд розвинуті різні ремесла й види мистецтва. У зв’язку з цим у багатьох міфах порушуються проблеми творчого пошуку й змальовано образ творця. Дедал був славетним скульптором, будівничим, різьбярем, винахідником різних інструментів. Саме ймення Дедал з грецької означає робити по-мистецькому. Із пташиного пір’я й […]...
- Художня творчість: проблема понятійного апарату Реферат на тему: ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ: ПРОБЛЕМА ПОНЯТІЙНОГО АПАРАТУ В теорії естетичної науки проблема художньої творчості займає особливе місце. Так склалося, що творчість традиційно вивчалася психологічною наукою і естетика ще мусить обгрунтувати наявність специфічного, тобто естетичного аспекту творчості. Що ж до психологічної науки, то вона визначає творчість як діяльність, кінцевим підсумком якол є створення нових матеріальних […]...
- Завдання для самоконтролю – ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС (кінця XVIII – перших десятиліть XIX ст. (1798-1840 pp.) Завдання для самоконтролю 1. Розкажіть про розвиток освіти в Україні кінця XVIII – перших десятиліть XIX століття. Як він вплинув на розвиток науки? 2. Чому період розвитку української літератури кінця XVIII – перших десятиліть XIX століття отримав назву нової літератури? 3. Чому друга половина XVIII століття стала часом розвитку національної культури та піднесення національної свідомості? […]...