Герой трагедії У. Шекспіра “Тимон Афінський”

Історичним прототипом Тимон Афінський з’явився Тимон, що жив в Афінах у період Пелопонесских війн (431-404 р. до н. е.), про яке згадує Плутарх в “Порівняльних життєписах” у біографіях Марка Антонія й Алкивиада. За свідченням Плутарха, Т. не був багатою людиною; відчуваючи потребу, вона звернувся до друзів по допомогу, одержав відмову й зненавидів не тільки їх, але й весь рід людської. Свою ненависть до людей Тимон Афінський виразив в епітафії, що велів вирізати на своїй могилі

У літературі образ Тимона Афінського ще задовго до Шекспіра

став символом мізантропа. Першим літературним його втіленням з’явився Твір Лукиана “Мізантроп” (ок.120). У Лукиана Тимон Афінський зображений багатієм, щедрим і марнотратним стосовно своїх друзів, що потім розорилися й покинутим усіма. Т. А. просить Зевса помститися невірним друзям, але Зевс тоді не міг цього зробити, оскільки зламав свій громоносний жезл, розмахуючи їм, щоб покарати філософа Анаксагора, що заперечував владу богів.

Замість помсти Зевс наказує Гермесу збагатити Тимон Афінський і той знаходить скарб. Невірні друзі знову приходять до нього, лестять, намагаючись виманити в нього гроші, але Т.

А. проганяє їх і вирішує жити пустельником. У дошекспировской літературі Т. А. відігравав роль сатиричного персонажа. Комедію про Т. А. написало Боярдо (1487), його ім’я зустрічається на сторінках “Досвідів” Монтеня (1580), а також у збірнику новел і легенд Пейнтера “Палац насолод” (1566).

Для ренесансної літератури Т. А. був персонажем абсолютно негативним, зразком людиноненависництва. Наприклад, Монтень гудить мізантропію Т. А., якої протиставляє інша мета: “спілкуватися з людьми й творити”, а в самоті – мислити, розширювати коло своїх інтересів

У Шекспіра Тимон Афінський – трагічна особистість. Спочатку всією душею любивший людей, стремившийся допомагати їм безкорисливо й розорився внаслідок цього, він в один день пізнає всю людську невдячність, користь і злість. Мир, казавшийся йому світлим, в одна мить стає чорним і ненависним. У гніві він убиває одного зі своїх кривдників, за що його виганяють із Афін.

Трагедію Т. А. визначив його антагоніст у п’єсі, філософ-цинік Апемант: “Ти в житті ніколи не знав середини, тобі ведені лише крайності” (IV, 3).

Багато в чому образ Тимон Афінський схожий з образом Ліра: існує припущення, що ці дві трагедії Шекспір писав практично одночасно, – їх поєднує тема людської невдячності. Але трагедія ТА., за задумом Шекспіра, є також трагедія навколишніх його людей, що змінили своїй людській природі: “Афіни перетворилися в ліс, повний звірів” (IV, 3), а “лютий звір добріше людини” (IV, 1). З особою силою трагізм образа Т. А. розкривається в трьох його монологах: проклін Афін (“Востаннє гляну на місто свій!”, IV, 1), проклін золота (“Метал проклятий, ладь!”, IV, 3), про загальне злодійство (“Усе у світі – злодій!”, IV.3). Але життя в одній тільки ненависті неможлива для людини, і Т. А. умирає, проклинаючи мир, людей і себе самого

Образ шекспірівського Т. А. одержав особливу популярність після того, як в XIX в. на нього звернув увагу К. Маркс. В “Економічних і філософських замітках” (1844) утримується прямий коментар до ТА.: “Шекспір превосходно показав сутність грошей… Це універсальна повія, загальна звідниця”.

Багато критиків з деякою іронією зауважують, що “хоча Маркс, звичайно, став би комуністом і не читаючи “Тимона Афінського”, але те, що він прочитав його, допомогло йому кристалізувати свої ідеї” (Kenneth Muir).

Сучасні дослідники розходяться у своїх поглядах на образ Т. А. Одні вважають його “найбільш развенчивающим ілюзії” і “цинічним” із всіх шекспірівських образів. Інші затверджують, що Шекспір у Т. А. підійшов до неймовірної й незбагненної границі свого трагічного погляду на мир (Флюшер).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Герой трагедії У. Шекспіра “Тимон Афінський”