“Герої часу” в оповіданнях А. П. Чехова
Нещодавно я прочитала оповідання Чехова Іонич. Чехов пристрасно бичував людську вульгарність в побуті і настроях інтелігенції. Намалювавши безліч образів російських інтелігентів, Чехов досяг величезної сили типізації. Імена деяких його героїв стали загальними.
До їх числа належить передусім ім’я Бєлікова, ворога всього нового і свіжого, людини у футлярі, що живе під вічним побоюванням: Як би чого не вийшло. Також типова для епохи Чехова фігура доктора Старцева. Чехов розповідає сумну історію освіченого, ділового лікаря Дмитра Іонич
Спочатку перед нами живий, енергійний, молодий земський лікар. Він багато працює в лікарні міста С. і повний бадьорого бажання трудитися для суспільства.
Старцев намагається увійти в життя городян, знайти в їх серцях відгуки на ті думки і почуття, якими він живе. Але скоро досвід навчив його мало-помалу, що поки що з обивателем граєш в карти або закусуєш з ним, то це мирний, благодушний і навіть недурний чоловік, але варто тільки заговорити з ним про щось неїстівне, наприклад, про політику науці, як він стає в глухий кут
Котик поїхала до столиці – і Старцев знову залишився самотнім у колі сірих провінційних обивателів. Через кілька років після невдалого сватання Старцев знову зустрічається з колись коханою дівчиною. На хвилину в душі його засвітився вогник. Йому здалося, що колишнє почуття, таке міцне, радісне і болісне, яке навіть не можна передати на словах, з’явиться знову і дівчина тепер може відповісти на нього. Йо Старцев тепер вже інша людина: він сам вже не здатний до глибокого почуття.
Старцев безнадійно опускається. Його цікавлять тільки гроші, карти та ситий вечерю. Відсутність високих облагороджувальних поривів та ідейних прагнень, прозаїчність настроїв і душевна сухість перетворюють його в обивателя, в грубого жадібного егоїста. Зміна психології Старцева послідовно відображається в його мові. , Іноді Старцев був ще сповнений свіжих, невитрачених душевних сил, в промовах його чулися почуття і щирість.
У пору закоханості в Котика з мови його зриваються такі фрази: Благаю вас, Пристрасно хочу, Заклинаю вас.
Однак життя без вражень, без думок брала своє. Теперішній ідеал Старцева – лише забезпеченість і спокій. Черствий лікар, який не хоче втратити жодної зайвої хвилини на розмови з пацієнтами, він грубо бурчить: Прошу відповідати тільки на запитання.
Не розмовляти! Так процес духовного зубожіння позначався у його мові. Майстерність Чехова-оповідача особливо проявляється в композиції Іонич.
Композиція оповідання підпорядковується однієї спільної мети – показати поступове духовне заперечення героя і вбогу життя міста. Але як розповісти про життя героя і цілого міста протягом декількох сторінок? Чехов домагається цього наступними художніми засобами. Перш за все поступово і непомітно спрощується композиційно-сюжетна лінія розповіді.
Такі компоненти твору, як пейзаж і діалоги, в міру розвитку сюжету зникають, автор майстерно ставить це в зв’язок з еволюцією образу героя.
Поки Старцев був молодий, він любив музику, співав, закохувався, мріяв, вів суперечки і розмовляв з оточуючими. Для характеристики його настроїв потрібен був і краєвид місячної ночі, тонко передає чарівність любові, пережитої героєм, і діалоги, обрисовують гаму його переживань. У міру того як коло інтересів Старцева звужується, яскраві фарби з його життя зникають.
Старцев перетворюється в похмурого самотнього обивателя, пейзаж і діалог робляться тепер непотрібними у творі. Так як, за словами Чехова, література повинна укладатися відразу, на секунду, автор, зображуючи багаторічний процес морального падіння героя, розставляє на життєвому шляху героя тільки основні віхи. Ми дізнаємося, що перша подорож в місто Старцев здійснює пішки, потім їздить на парі коней і, нарешті, на трійці з бубонцями, з розгодованих кучером на козлах. Проміжок між цими віхами автор не заповнює нічим, та це й не потрібно: зростання матеріального благополуччя і огрубіння героя змальовано вже гранично виразно кількома характерними штрихами.
Ще одна цікава особливість оповідання. Губернатор міста, в якому розвиваються події, майже не описується автором. Між тим дуже добре відчувається задушлива атмосфера міста. Досягається це в такий художнім прийомом: автор знайомить нас з самої освіченою і талановитою родиною в місті – сім’єю Туркіних. Чехов тричі дає опис цієї сім’ї, кожного разу спрощуючи і скорочуючи опис.
Зовні красиве життя Туркин виявляється до жаху монотонною.
Туркін у своїх міркуваннях про збитки, йому заподіяних, доводить думку до масштабів людства. Від життя людині – збиток, -. філософствує він, – а від смерті – користь. І стає гірко, для чого на світі такий страшний порядок, що життя, яке дається людині тільки один раз, пропадає без користі. Але Чехов не тільки сміявся, не тільки знущався і сумував, він бачив майбутнє Росії. Все в чеховських повістях і оповіданнях, п’єсах і новелах присвячено ідеї знищення того минулого часу і мерзенного, що творилося в Росії. Тема твору – зображення мертвотної сили обивательщини і вульгарності, що засмоктує в своє болото навіть культурної людини, якщо у нього немає внутрішнього протесту і ідейного протиотрути.
Розповідь допомагає читачам побачити навколишню їхню дійсність при яскравому світлі полуденного сонця, коли всього видніше темні плями.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)