Герої й проблематика поеми А. С. Пушкіна “Мідний вершник”

На березі пустельних хвиль

Стояв він, дум великих поли,

И вдалину дивився.

Цар-Перетворювач з’являється перед нами в той у момент, коли він приймає найважливіше для всієї наступної російської історії рішення: “Тут буде місто закладене…”.

Монументальній фігурі пануючи автор протиставляє образ суворої й дикої природи. Картина, па тлі якої з’являється перед нами фігура пануючи, безвідрадна (самотній челн, моховиті й топкі береги, убогі хати “чухонцев”). Перед поглядом Петра широко розкинулася, що несеться вдалину

ріка; навколо ліс, “невідомий променям у тумані захованого сонця”.

Але погляд правителя спрямований у Майбутнє. Росія повинна затвердитися на берегах Балтики це необхідно для процвітання країни:

…Всі прапори в гості будуть до нас,

И забенкетуємо на просторі.

Пройшло сто років, і велика мрія Петра здійснилася:

…юний град,

Полнощных країн врода й диво,

З тьми лісів, із драговини блат

Піднісся пишно, гордовито…

Пушкін вимовляє захоплений гімн утвору Петра, зізнається в любові до “юного граду”, перед блиском якого “померкла стара Москва”. Однак відношення поета

до Петра було суперечливим. Якщо в “Стансах” Пушкін бачить у діяльності пануючи зразок державного служіння Батьківщині, то пізніше, в “Замітках по російської історії XVIII століття”, воно вказує на жорстокість цього монарха й па самодержавний характер влади в його царювання.

Це протиріччя буде тривожити Пушкіна під час його роботи впав поемою ” Мідний вершник “. Петро-Самодержець представлений не в яких-небудь конкретних діяннях, а в символічному образі Мідного вершника як уособлення нелюдської державності. Навіть у тих рядках, де Пушкін начебто славить справа Петра вже чутна інтонація тривоги:

Про потужний владар долі!

Чи не так ти над самою безоднею,

На висоті, вуздою залізної

Росію підняв дибки?

Образ сяючого, жвавого, пишного міста переміняється в першій частині поеми картиною страшної, руйнівної повені, виразними образами бурхливої стихії, над якою людина не владна. Стихія змітає всі а свій шлях, несучи в потоках вод уламки будов і зруйнованих мостів, “пожитки блідої вбогості” і навіть труни “з розмитого цвинтаря”. Образ неприборканих природних сил з’являється тут як символ “безглуздого й нещадного” народного бунту. Серед тих, чию життя зруйнувало повінь, виявляється і Євгеній, про мирні турботи якого автор говорить на початку першої частини поеми. Євгеній “людин звичайний”: він не має ні грошей, ні чинів, “десь служить” і мріє влаштувати собі “притулок смиренн і простий”, щоб женитися на коханій дівчині й пройти з нею життєвий шлях:

И станемо жити й так до труни,

Рука з рукою дійдемо ми обоє…

У поемі не зазначене ні прізвище героя, ні його вік, нічого не говориться про минуле Євгенія, його зовнішності, рисах характеру. Позбавивши Євгенія індивідуальних прикмет, автор перетворює його в пересічну, безлику людину з юрби. Однак в екстремальній, критичній ситуації Євгеній немов пробуджується від сну й скидає із себе личину “незначності”.

У світі бурхливих стихій ідилія неможлива. Параша гине в повені, і герой виявляється перед особою страшних питань: що є життя людини? чи не порожній вона сон “глузування неба над землею”?

“Збентежений розум” Євгенія не витримує “жахливих потрясінь”. Він божеволіє, залишає свій будинок і бродить по місту в пошарпаному й старому одязі, байдужний до всього, крім наполняющего його “шуму внутрішньої тривоги “. Немов древній пророк, що досяг неправедність миру, Євгеній відгороджений від людей і нехтуємо ними.

Подібність пушкінського героя із пророком стає особливо явним, коли Євгеній у своєму божевіллі раптово прозріває й обрушує свій гнів на “гордовитого бовдура”.

Через всю поему, через весь її образний лад проходить двоїння осіб, картин і змістів: два Петро (Петро живий, мислячий, “потужний владар долі” і його перетворення Мідний вершник, що застигла статуя), два Євгеній (дрібний чиновник, забита, приниженою владою, і безумець, що підняв руку на “будівельника чудотворного”), два Нева (прикраса міста, “державне теченье” і головна загроза життю людей і місту), два Петербург (“Петра створіння”, “юний град” і місто кутів і підвалів бідноти, місто-убивця). У цьому двоїнні образного ладу й укладена не тільки головна композиційна, по й головна філософська думка Пушкіна Думка про людину, його самоцінності.

“Мідний вершник” це й героїчна поема про творчу діяльність Петра I, і трагічна повість про бідного петербурзького чиновника, жертву “історичної необхідності” (не випадково автор додав поемі багатозначний підзаголовок: “Петербурзька повість”).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Герої й проблематика поеми А. С. Пушкіна “Мідний вершник”