Героїня комедії Чехова “Чайку”


Аркадина “Чарівна пошлячка”, “чарівна каботинка”, “самовдоволена й самовпевнена провінційна знаменитість” – така А. в оцінці театральної критики. Основа характеру А. – “воля до самоствердження й слави” (слова Н. Е. Эфроса про Л. Б. Яворской, у якій сучасники бачили життєвий прототип А.).

Син А. Треплев з тугою й ревнощами говорить про те, що вона “скупа”; не любить сина, присутність якого нагадує їй, що вона вже “літня”; веде “безглузде життя”, ревнива до чужої слави: “Спробуйте при ній похвалити

Дузе…” І хоча вона “безперечно талановита, розумна, здатна ридати над книжкою”, на думку сина, вона “психологічний курйоз”.

Однак за цим пристрастно відтвореним виглядом А. ховається цільна натура жінки-акторки. Своє життя вона поставила на службу професії. Акторство пронизує серцевину її особистості й багато чого, якщо не всі, визначає в її характері. Судячи з репертуару, А. – акторка “із шиком на великосвітські ролі” (порівн.: Смельская в “Талантах і шанувальниках” і Коринкина в “Без вини винних” А. Н. Островського).

Гардероб – половина сценічного успіху акторки цього амплуа.

Звідси горезвісна скнарість А.: “Адже я артистка; одні туалети розорили зовсім”. Звідси її “моложавість”, необхідна для сцени. Для підтримки професійної форми, життєвого тонусу їй необхідно бути постійно в роботі, у русі, в “суєті”; необхідно тримати себе “у струні”: “Щоб я вийшла в сад незачесана або в блузі…” Звідси ж її лідерство в діалогах: вона вміє “взяти увагу”, “задати тон”, “захопити площадку”, уміє “звістки дія”.

У селі А. “нудьгує й злиться”: для неї “сидіти в себе в номері й учити роль набагато веселіше”.

Чудове життєлюбство А., чиє “озеро” повно енергії й життя. У її постійній “жвавості” криється “невигубна воля до життя” (П. А. Марков), невіддільна від “волі до слави й самоствердження”. Цій жінці й зараз хочеться “жити, любити, носити світлі кофточки”.

А. тримає себе “у струні” не тільки професійно, але й психологічно. Спереду в неї перехід на “вікові” ролі ( чине звідси “приміряння” на дозвіллі ролі Гертруди?) і неминуча втрата Три-горина. А. розуміє це (“Ти остання сторінка мого життя”) і, формулюючи головне “правило” свого життя (“не заглядати в Майбутнє “), проявляє своєрідний стоїцизм: “Я ніколи не думаю ні про старість, ні про смерті.

Чому бути, тому не минути”. Вона перетворює своє життя в постійну боротьбу з мимотекущим часом, що краде її молодість. Життєву енергію вона черпає у своїх сценічних тріумфах, звіряючи вік не з календарем, а з успіхом у студентської молоді (“Як мене в Харкові приймали…”).

Безперервна боротьба з майбутнім, прагнення “зупинити” сьогодення й насолодитися їм не залишають героїні сил ні на що інше: ні на чужу творчість, ні на справжні материнські почуття. Вона винить себе за це й просить сина простити “свою грішну й нещасну матір”.

Між фразами “Я не Юпітер, а жінка” і “Я акторка, а не банкирша” помістилася вся А. – “занадто жінка” і “надто акторка”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Героїня комедії Чехова “Чайку”