Глібов Леонід Іванович Деревце

Ішов Панас із города додому З сокирою й мішком. Вертаться довелось самому, Прямуючи ліском. Іде Панас, не розглядає, Міркуючи про щось (Міркує той, хто нужду знає), Аж чує – кличе хтось: – Гов, дядьку! – хтось гукнув близенько. Оглянувся: – А хто там,- каже,- де?

– Се я,- озвалося тихенько Деревце молоде,- Як вгледіло я вас, так аж зраділо. – А що тобі? – пита Панас. – Є дільце, дядечку, до вас. – Кажи, яке там діло. Деревце почало казать, Яке йому життя погане.

Що не росте воно, а в’яне, Що ніде віти розпускать Через оті дуби й

осики, Хоч пропади навіки. – А якби я само росло, Я б не таке було: Я б виросло високе та зелене, Усі раділи б через мене: Вівчарики і орачі У холодочку б тут лежали, Ввесь день би пташечки співали І спали б уночі… Зробіте ласку, дядечку, велику, Не жалуйте дерев старих, Озьміть та вирубайте їх,- Я дякуватиму довіку! – Достав Панас сокиру та брусок, Налагодивсь – і полягли дерев’я… Пропав лісок Знічев’я! Тепер само собі стоїть Деревце молоденьке, Сміється, шелестить (Раденьке, що дурненьке!).

День, два – не вспіло погулять, Вже й лихо стало докучать: То сонечко пече, то вітер його пхає, А іноді буває Морока

і з дощем. Раз якось хмара наступила, Схопилась буря і зломила Деревце бідне з корінцем. – Бач, божевільне, так і треба,- От тобі й виросло до неба! – Озвалася Сова,- Сама дурненька голова, Мовляв, біду собі купила – Талан занапастила.

Гай, гай! Росло б і розрослось, І виросло б, набралось сили, І хоч самому б жити довелось, Біди б не склалось… Світе милий!

Нам лишенько через таких, Та жалко й їх.

Моторнії сини й онуки! Читайте байку – для науки.

[1864-1872].


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Глібов Леонід Іванович Деревце