Глібов Леонід Іванович Дуля
І
Гуляло море на просторі, З далеких гір туман глядів, Як свічечки, блищали зорі, І місяць весело світив. Була безсонная година; Не спала ніч, ніхто не спав, Не спала тихая долина, Вітрець губатий жартував, Десь деренчав деркач горлатий, Кигикав чайчин голосок, Посвистував кулик дзьобатий, Дзинчав комар, гудів жучок; В гаю русалочки гуляли, Вінок із квіточок плели, Чогось на море поглядали І, як голубоньки, гули. Мов тая піночка легенька, По морю казочка пливла; Веселку хвилечка бистренька Гулять на берег принесла.
Усі не спали, дожидали…
На морі Сердитий вітер розходивсь; Туман закрив веселі зорі, За хмару місяць закотивсь. Деркач замовк і дзьобку стиснув, Присіла чайка на піску, Комарика жук лобом тріснув, Кулик сховався в осоку. Русалки ручками сплеснули І на травицю полягли, До серця ручки пригорнули, Вінок сльозами облили. II
В той смутний час збиравсь я спати, Веселу думку колихав. І, щоб голубоньку приспати, “Кота” по-баб’ячи співав: “Люлі, люлі, люлі, Прилетіли гулі, Сірий котик зледащів, Колихати не схотів. Люлі, люлі, люлі, Коту дамо
Аж чую – щось зашелестіло І у віконечко – тук-тук… Я засміявсь: тю, розносило! Се, мабуть, лобом тріснувсь жук. І знов – тук-тук… Що за нахаба?
Дивлюсь у шибку – щось стоїть… Чи дівчина воно, чи баба? Чи хоче відьма настрашить? Я прихилився у куточок; “Чи відчинять,- шепчу,- чи ні?” І чую – милий голосочок Співає пісеньку мені: “Через чужу долиночку Вітрець мене котив, Біля твого будиночку Тихенько посадив.
Люблю я дуже сонечко, А нічки не люблю,- Відкрий мені віконечко, Тебе я звеселю. Гостинців повен клуночок Тобі я принесла; Сама я – подаруночок, Для тебе розцвіла. Дідусю-господарику!
На мене подивись! Коханий мій дударику, Подякуєш колись”.
Забув я страх і відьму злую, Віконце сміло розчинив, На руки взяв веселку тую І біля себе посадив. Намітка темна покривала Голівку й личко… я відкрив… Вона смутилась і мовчала, Я рот роззявив і – зомлів… Ніколи в світі поторочі Такої я не сподівавсь…
І де були у вітра очі, Що у такую закохавсь? “Ну, так! – промовив я,- красуля! От тобі й вийшло – дурень дід!” Сиділа біля мене Дуля, Так-таки Дуля, як і слід. “На що ж ти, дочко, уповала? Чого вітрець тебе приніс?” Скривилась Дуля, плакать стала, Присунулась під самий ніс.
“Не зневажай мене, мій друже! В пригоді,- каже,- стану й я; Все розкажу,- цікава дуже Жартлива доленька моя”. Багато дива нашептала Чудна веселочка моя; Сміялася, за ніс щипала, Щоб не дрімав і слухав я. Підкравсь Морфей, божок щасливий, На очі нищечком дмухнув, Наслав мені той час лінивий, І я незчувсь, коли заснув.
Минула ніч, і сонце встало, Дивлюсь – веселочки нема; Мені вже трохи жалко стало, Що буде горювать сама; “Де ж,- думав я,- невдатній діться? Покликав би – не добіжу…” До казки приказка годиться, Тепер вам казочку скажу. ІІІ
Жила-була в гаю Сорока. Багато є сорок дурних, Моя ж крикуха білобока Була на погляд краща всіх. Не вродою вона пишалась, Не тим, що трошки довгий хвіст, Що в гарне пір’ячко прибралась, А був один химерний хист: Вона… диковина сказати… Вона уміла дулю дать. Всі птиці стали вихваляти, Дулівочкою прозивать.
Була про неї всюди слава, В своїй долині і в чужій; На що вже недотепна Гава – І та завидувала їй. Сорока робить, як захоче,- Таке вже щастячко, талан! Надумається і стрекоче, До себе кличе всіх мирян: – Гей, чуйте! Диво я придбала! Не гайтеся, час дорогий!
Заморського чижа піймала – Червоний чуб, хвіст золотий! – Летять усі, щоб подивиться, Регочуться, аж гай шумить: Між листячком не чиж вертиться, Сороча дулечка стирчить. Раз на кумедію такую Прийшлось Жар-птиці прилетіть; Побачила дурницю тую, Сороку стала так страшить: – Гляди, сестричко, ти чіпляєш Дурненькі груші на вербі; Колись ти не чижа піймаєш, А вхопиш облизня собі. Он бовваніє ліс дубовий,- До нього недалекий світ; Там чарівник живе бідовий, По прізвищу він Самоцвіт.
Шовкове пір’я, срібні крила, Ніс золотий, як жар, горить; Страшенна, невідома сила, Як свисне,- листя шелестить. Нехай не плаче доля тиха, Дурної дулі не складай, Наткнеться він – наробить лиха, Тоді, голубонько, прощай! – Сорока реготаться стала: – Ет, не такий страшний той біс, Як ти його намалювала,- Суну й йому під самий ніс! – Сорока справді не вгавала; Нащо їй милий той покой! Гостей уп’ять навербувала, І вийшов сміх, та вже не той.
Якраз в той час, мов нарочито, І чарівник туди попав; Він настовбурчив хвіст сердито, Як свиснув – всіх перелякав: Таку, мовляли, вилив кулю, Що й досі всім вона страшна: Перевернув Сороку в дулю, Так і осталася вона. Про неї слава не пропала, І з того часу по сей час Поганим знаком дуля стала По всіх усюдах і у нас. Не спить і досі зло сороче; Сороці тільки дулю дай, Стрекоче, скаче, биться хоче, Старовини, мов, не чіпай.
Недолюбляють дулі й люде; На сміх туленик, а суни – Хуртовина велика буде – Така, що й боже борони!
Все розказав я на потіху, І казочці моїй кінець. Моторним дітям – торба сміху, Мені – солодкий буханець. 1891 р. Чернігів.





Related posts:
- Глібов Леонід Іванович “Мостивсь я в лузі на потіху…” Мостивсь я в лузі на потіху Веселу загадку піймать, І повну торбу дітям сміху Мені судилося набрать. Зробив я хатку невелику; Вітрець дмухнув – і хатка бух! Я плюнув вітрові у пику І заховався у лопух. Дивлюся – щось по лугу скаче Та біля мене зразу бух… “Здоров,- гукає,- небораче! Чого се ти заліз в […]...
- Глібов Леонід Іванович “Веселий, ясний був деньочок…” Веселий, ясний був деньочок. Пішов я в поле погулять, Щоб любим дітям на віночок Волошок в житі назбирать. Тихенько нива шелестіла, Вітрець тепленький подихав, Сіножать квітами пахтіла, І жайворонок десь співав. Згадав і я весну, співаю… Дивлюсь – сидить… зовсім козак: Чуприна, вуси… не вгадаю… Чи то мені здається так? Я довго-довго придивлявся… Се, може, […]...
- Глібов Леонід Іванович Муха й Бджола Весною Муха-ледащиця Майнула у садок На ряст, на квітки подивиться, Почуть Зозулин голосок. От примостилась на красолі Та й думає про те, Що як то гарно жить на волі, Коли усе цвіте. Сидить, спесиво поглядає, Що робиться в садку; Вітрець тихесенько гойдає, Мов панночку яку… Побачила Бджолу близенько: – Добридень! – каже їй.- Оддиш хоч […]...
- Глібов Леонід Іванович Щука й Кіт Один мордатий Кіт до Щуки учащав; Пройдисвітка зубата знала, Чого хвостатий кум бажав: До берега частенько припливала І щиро куманька свого Карасиками шанувала, А Кіт і не цуравсь сього, Бо жирная мишва вже приїдаться стала. Раз каже Щука так йому: – Возьми мене мишей ловити.- Дивуючись, кум глянув на куму Та й засміявсь:- Надумалась дуріти! […]...
- Глібов Леонід Іванович Лев на облаві Жили у гущині глибокого байрака Страшенний Лев, всесвітній Лис, Бурлака Вовк і наш Сірко-собака, Що із села помандрував у ліс І розбишакою зробився,- З людьми, чи що, не вжився. Побратались вони, щоб по-сусідськи жить, Ніколи шкоди не чинить; Умовились гуртом робити Облаву потайну, І хто добуде що – все нарівно ділити; Лев був за старшину. […]...
- Глібов Леонід Іванович “Гоп! Гоп! Діти-молодята!..” “Гоп! Гоп! Діти-молодята! І дівчата, і хлоп’ята! Годі бігать і скакать: Буду загадку казать: Як була я молодою, Грала в хрещика з весною І між квітками росла, Зеленіла і цвіла. Добрі люди доглядали, Шанували, поливали, Щоб жила краса моя, Щоб доладна я була. Як підкрадеться до мене Те бадиллячко зелене, Чи бур’ян, чи лобода,- Через […]...
- Глібов Леонід Іванович “Раз пішов я на отаву…” Раз пішов я на отаву І наткнувся на прояву: Довга-довга і страшенна, Мов гадюка здоровенна, Голова десь за горами, Ноги вперлись між лісами. Став я, хвертом в боки взявся І до неї обізвався: “Де ти в біса узялася І чого тут розляглася?” Чую – десь щось загуділо, Буйним вітром зашуміло: “Схаменися, дурню сивий, Прикуси язик […]...
- Глібов Леонід Іванович “Отепер прийшла морока!..” Отепер прийшла морока! Білобокая Сорока Десь далеко побула І, гайсаючи по вітру, Дуже загадочку хитру На хвості нам принесла. “Слухай,- каже довгохвоста,- Загадка моя не проста, Розгадай і не хитри. Не між птахами літають, А між вами проживають Всім на диво дві сестри. На світ разом народились І ніколи не різнились, Одинакові на вид. Одна […]...
- Глібов Леонід Іванович “Раз уночі я в ліс ходив…” Раз уночі я в ліс ходив… Скажу по правді, гріх брехати: Я нищечком тоді хотів, Щоб папоротнику дістати. Не раз, не два я чув про те – Хто його знайде, кажуть люде, В ту саму ніч, як він цвіте, Тому усюди щастя буде, Поткнувсь я в ліс – і драла дав, Бо з переляку чуб […]...
- Глібов Леонід Іванович За щедрівку пісенька Колись, в годину давню, Не раз журився я, Що молодість коханая Не вернеться моя. І де вже їй вернутися? До бога десь пішла… Спасибі їй, голубоньці, Моторною була! Під вечір віку тихого Повеселішав я: До мене несподівано Прийшла весна моя. О, як забилось серденько! Відразу я пізнав І щиро гостя милого Обняв, поцілував. Голубко, зоре […]...
- Глібов Леонід Іванович Вовк і Кіт В село із лісу Вовк забіг… Не думайте, що в гості, братця! Ні, в гості Вовк не забіжить; А він прибіг, щоб де-небудь сховаться; Проклятий люд з собаками настиг… І рад би Вовк в які ворота вскочить, Та лишенько йому,- куди не поглядить – Усюди Вовченька недоленька морочить,- Хоч сядь та й плач; Ворота, як […]...
- Глібов Леонід Іванович Лисиця і Ховрах – Куди се ти, кумасенько, біжиш? Даєш, неначе з ляку, драла,- Гука Ховрах,- ні на що не глядиш, Мене б то й не пізнала! – Ох, голубе! – Лисиця застогнала,- Бодай би вже й не жить, Як отаке терпіть! – Що ж там таке? Яка причина? – Ховрах допитує куму. А та йому: – Напасть […]...
- Глібов Леонід Іванович Пташка Жила в мене пташка в цяцькованій клітці, Було їй доволі зерна і водиці; Співала коханка, себе розважала І томлену душу мою звеселяла. Надворі лютує зима-лихоманка, А в мене у хаті щебече веснянка, Аж серце радіє, неначе я чую Весну мою давню, весну золотую… Раз якось весною, у ясну годину, Я виніс в садочок веселу дружину; […]...
- Глібов Леонід Іванович Вовк та Ягня На світі вже давно ведеться, Що нижчий перед вищим гнеться, А більший меншого кусає та ще й б’є – Затим що сила є… Примір не довго б показати, Та – цур йому! Нащо чіпать?. А щоб кінці як-небудь поховать, Я хочу байку розказати. Улітку, саме серед дня, Пустуючи, дурне Ягня Само забилося до річки – […]...
- Глібов Леонід Іванович “Не все нам бігать по горішки…” Не все нам бігать по горішки, Жартуючи, у тихий гай, Не все нам вигадки і смішки,- Ще треба, діти, хліба край. Моторна воля десь ходила У долі ласки добула, Мене, старого, звеселила, Розумну загадку дала. Була весна у мене, діти, Мого життя далекий рай; Тоді втішали пташки, квіти, Мене манив зелений гай. Цвіла весна… прийшли […]...
- Глібов Леонід Іванович Кундель У полі тихому жив у норі Хом’як; На самоті скучав він, неборак! Подивиться кругом – багато поля Комусь дала щаслива доля; І глянуть весело, і любо походить, Не те що у норі сидіть. Он двір стоїть багатиря гладкого, Неначе городок; Чого нема у його? Будинок і садок… Надумався Хом’як себе розвеселити – І насадив маленький […]...
- Глібов Леонід Іванович Два кума – Здоров, Василю, пане-брате! – Здоров, кумасю мій Кіндрате! – Чи ти ще там здоров та жив? – Ох, братику! – Василь завив,- Мого ти лишенька не знаєш, Що так питавші Бог покарав мене: я погорів; Уся худібонька пропала, Неначе язиком корова ізлизала… – Оце бак лихо! Глянь… Коли ж воно І як? – А […]...
- Глібов Леонід Іванович Будяк і Васильки Давно колись весела воля, Гуляючи посеред поля, Насіяла Васильків цілий лан. Де взявсь Будяк, на пригорку розцвівся, Пишається, неначе пан. І просторікать заходився: – Ой ви, Василечки, бадиллячко дурне! Чи бачите мене? Я вище вас, мене усюди видно, Не тільки вам, усім завидно, Красуюся, як в огороді мак,- На те ж то я й Будяк! […]...
- Глібов Леонід Іванович Вередлива дівчина Була собі Галя, Дівчинонька-краля, І багата, і вродлива, Тільки дуже вередлива,- Усякому зась. Вона теє знала І скрізь щебетала, Як та пташка на просторі: “На те,- каже,- щука в морі, Щоб трусивсь карась”. Багатая доля, Веселая воля, Одна стежечку топтала, Друга тирлич розсипала, Куди вона йшла. “Труси мене, хлопче, Козаче-молодче, Щоб намистечко бряжчало!” – Так […]...
- Глібов Леонід Іванович Вовк та Зозуля Надумавсь Вовк, що жить йому погано: Не з’їсть, не засне до пуття, Що вік його минає марно, Що треба кращого шукать собі життя… Сидить він раз під дубом та й куняє, Ніхто його не розважає,- Аж чує – на вербі, Між листям десь, Зозуля закувала: – Ку-ку! Добривечір тобі! А що се, Вовчику, чи не […]...