Глібов Леонід Іванович Кундель

У полі тихому жив у норі Хом’як; На самоті скучав він, неборак! Подивиться кругом – багато поля Комусь дала щаслива доля; І глянуть весело, і любо походить, Не те що у норі сидіть. Он двір стоїть багатиря гладкого, Неначе городок; Чого нема у його? Будинок і садок… Надумався Хом’як себе розвеселити – І насадив маленький квітничок.

Порозцвітали гарно квіти: Нагідочки, красолі і мачок, Барвінок стелиться, і рута зеленіє; Подивиться Хом’як – аж серденько радіє. Де взявся Кундель із двора… Гасаючи по полю,- Бодай би він не знав

добра,- Накинувся на тиху долю. – А що се ти тут наробив?

І нащо квітничок розвів? – Загавкав Кундель навіжений. Аж затрусивсь Хом’як смиренний: За що, про що, чого напав?. – Я думав, щоб…- Хом’як казать почав,- Щоб горенько було чим розважати…

– Ти думав?! – Кундель став гарчати,- А чи дозволено ж вам думать, Хом’якам, Неначе тим розумним головам? – Злякавсь ще більш Хом’як, аж серце холодіє, А Кундель гав та гав: – Так знай же ти про те: Коли в дворі цвіте, То за двором ніхто цвісти не сміє! – По квітничку собака поскакав, Усе понівечив і потоптав. Став бідненький Хом’як і плакать, і

тужить: – Ой квіти, мої діти! Нащо ж я вас кохав? Нащо вас доглядав? Хто ж розважатиме заплаканую долю? – Аж дивиться – іде по полю Висока Правдонька і стала перед ним.

– Чого ти журишся? – вона спитала тихо.- Чи плачеш ти за ким, Чи скоїлося лихо? – Був квітничок у мене, а тепер… Он глянь, як Кундель навтішався! – Хом’як до неї обізвався І лапкою сльозу утер,- Хоч би ти, матінко, як-небудь настрашила, Щоб унялась собача сила…

– Ох! – каже Правдонька.- І я його боюсь, Бо Кундель, бач, який здоровий, мов скотина; Зустрінусь, аж трушусь,- Нехай його страшить лиха година!

Бодай би Кундель той пропав! На Хом’яка нагнав таке він лихо, Що той і приказку у норку заховав, Аби, як кажуть, лихо тихо.

[1892-1893].


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Глібов Леонід Іванович Кундель