Глібов Леонід Іванович Осел і Соловей
Раз у вишневому садочку Лежав Осел у холодочку. Побачив він між рястом Солов’я І став йому гукати: – Здоров, співун! Насилу вглядів я; Який маленький ти, а кажуть, що горлатий. Ану, лишень, утни! Казали у дворі індики, Що ніби ти співать мастак великий, Чи, може, брешуть, вражії сини?
Ану, нехай і я почую, Яку там пісню ти вдереш – Веселую чи жалібну якую; Тут сила не в тому – яку, а як утнеш!.- І Соловей почав співати; Лунає пісенька на ввесь садок; Лежить і слуха дурень головатий, Неначе справді знає прок. А Соловей аж горло надриває І на всі
– Ну, молодець! – сказав суддя ухатий,- Хороший птах: Хоч невеличкий, та горлатий… Ти, мабуть, виплодивсь не в наших сторонах. Коли б ти нашого наслухавсь півня, Тоді б ще краще заспівав; Хоч він тобі й нерівня, А все-таки хоч трохи б перейняв.- Такої похвали співун не сподівався; Якби був знав, То й не співав. – Прощайте, дякую! – він до Осла озвався.
– Прощай! – сказав Осел.- Навідайсь ще коли, Бувай здоров, небоже!
Таких суддів, такої похвали Не дай нам, боже!
[1890].





Related posts:
- Осел и Соловей – Иван Андреевич КРЫЛОВ (1769-1844) “А ВОТ О ТОМ КАК В БАСНЯХ ГОВОРЯТ…” Иван Андреевич КРЫЛОВ (1769-1844) Осел и Соловей Осел увидел Соловья И говорит ему: “Послушай-ка, дружище! Ты, сказывают, петь великий мастерище. Хотел бы очень я Сам посудить, твое услышав пенье, Велико ль подлинно твое уменье?” Тут Соловей являть свое искусство стал: Защелкал, засвистал На тысячу ладов, тянул, переливался; […]...
- Глібов Леонід Іванович “Раз у бабусі Шелестихи…” Раз у бабусі Шелестихи Я на тім тижні гостював І любим діткам для потіхи Химерну вигадку дістав. І хоч кого вона здивує, Такої ще не чув ніде: На сей бік – загадка мудрує, На той бік – казочка гуде. На гарбузі, десь в огороді, Козак Нюхайлик проживав; Що не придума – сміх та й годі, […]...
- Глібов Леонід Іванович Хазяйка і Челядки Колись жила Госпоженька старенька, Багата і скупенька, Два віки б то, чи що, хотіла жить; Ввесь день клопочеться і не приляже, Вночі не переспить. “Ви б заспокоїлись,- було хто-небудь скаже.- І докіль турбуватись вам? Нехай би вже унукам та синам”. Бабусенька була розумниця велика, Усе було одно твердить: “Давненько сказано: своя рука владика. Мене вже, […]...
- Глібов Леонід Іванович “Котилася тарілочка…” Котилася тарілочка По крутій горі, Забавляла любих діток У моїм дворі, Нам тієї тарілочки Чому не любить – Хорошая, золотая І як жар горить. Прийшла баба – сама чорна І чорний жупан,- Заховала тарілочку У синій туман. Постихали співи й жарти У дворі моїм; Золотої тарілочки Жаль стало усім. Зачинився я у хаті, У віконці […]...
- Глібов Леонід Іванович Шелестуни В одній долині, під горою, Високий явір зеленів; Край берега над чистою водою Широкі віття розпустив; Листочки з вітриком, жартуючи, шептались: – Ану, голубчику, ще, ще дихни! Бач, братику, які ми повдавались Веселії шелестуни! Якби не ми з тобою шелестіли, То хто б долину звеселяв, І з ким би ти тут, вітрику наш милий, Гуляючи, […]...
- Глібов Леонід Іванович Лев-дідуган Лев-дідуган на світі довго жив; Багато лиха наробив; На старість підтоптавсь, нема вже тії сили, Що при здоров’ї мав! І ноги трусяться, і очі помутніли – Зовсім нікчемний став; Лежить, одкинув хвіст і смерті дожидає, А ще ричить і зо зла позирає, Неначе хоче настрашить. Минулися вже тії роки. Що розпирали боки,- Тепер усяк йому […]...
- Глібов Леонід Іванович Лисиця-жалібниця У тихому гаю Лисичка щастя мала, Як у своїм добрі, жила, гуляла; Ніхто її там не лякав, І вдень, і ввечері там соловей співав, І пташки пурхали, зозуленька кувала; Скрізь зеленіло, все цвіло; Так гарно, любо там було. Лисиця так собі казала: – От де по правді можна жить І доленьку хвалить, В добрі кохаться, […]...
- Глібов Леонід Іванович Дуля І Гуляло море на просторі, З далеких гір туман глядів, Як свічечки, блищали зорі, І місяць весело світив. Була безсонная година; Не спала ніч, ніхто не спав, Не спала тихая долина, Вітрець губатий жартував, Десь деренчав деркач горлатий, Кигикав чайчин голосок, Посвистував кулик дзьобатий, Дзинчав комар, гудів жучок; В гаю русалочки гуляли, Вінок із квіточок […]...
- Глібов Леонід Іванович Элегия в греческом роде Мою Дульцинею люблю я сердечно, Немножко с желаньем нескромным, конечно, Но это еще не беда,- А вот что досадно – что мучаюсь даром, Что страсть-то моя, запылавши пожаром, Исчезнет, как сон, без следа. Не даст мне Эрот, хоть бы так, ради шутки, Влепить поцелуй в ее алые губки Под тенью душистых ветвей, Чтоб в роще […]...
- Глібов Леонід Іванович Цуцик Раз на вікні, у панському будинку, Патлатий Цуцик спочивав; То ляже на бочок, то догори на спинку, Або на лапки морду клав. Якраз проти вікна, звичайно під барканом, Дворовий пес Бровко лежав І думав: “Бач, яким він паном, Ледачий Цуцик, став”. – Здоров був, Цуцику! Знічев’я спочиваєш? – Прийшовши під вікно, Бровко озвавсь. – Се […]...
- Глібов Леонід Іванович Вовк і Кіт В село із лісу Вовк забіг… Не думайте, що в гості, братця! Ні, в гості Вовк не забіжить; А він прибіг, щоб де-небудь сховаться; Проклятий люд з собаками настиг… І рад би Вовк в які ворота вскочить, Та лишенько йому,- куди не поглядить – Усюди Вовченька недоленька морочить,- Хоч сядь та й плач; Ворота, як […]...
- Глібов Леонід Іванович Танці За тридев’ять земель… забув, признаться, де… Був собі Лев – король силенний, Такого не було ніде – Страшенний, здоровенний; Якби наткнувсь хто невзначай, То, певно, вмер би з переляку; Одним він махом, під случай, Бувало, вб’є скотину всяку. Багатий дуже був той край, Де він королював; чого не забажай, Всього було доволі: Вовків в лісах, […]...
- Глібов Леонід Іванович Вареники Веселий господар Дем’ян Любив гостей на бесіду скликати. Він був багатший від усіх селян, Всього доволі мав, було чим шанувати. Вподобався йому найбільше Клим, Земляк хороший, що й казати, На все умів розумну раду дати, Усі дружили з ним. Прийшов він раз обідать до Дем’яна, А у Дем’яна страва добрая була: І маслечко, і сало, […]...
- Глібов Леонід Іванович Дідок і Вітряки Сидів колись Дідок під явором густим. Зелене листячко неначебто шептало, Що шелестів і він, як був ще молодим… Було, та загуло і сниться перестало… Стояли перед ним два хлопці Вітряки, Поприбиралися такими молодцями, Що гляньте, мов, се ми, не прості козаки! І почали вони молоти язиками: – Гай, гай, Дідусику! – озвавсь один Вітряк.- І […]...
- Глібов Леонід Іванович “Не все нам бігать по горішки…” Не все нам бігать по горішки, Жартуючи, у тихий гай, Не все нам вигадки і смішки,- Ще треба, діти, хліба край. Моторна воля десь ходила У долі ласки добула, Мене, старого, звеселила, Розумну загадку дала. Була весна у мене, діти, Мого життя далекий рай; Тоді втішали пташки, квіти, Мене манив зелений гай. Цвіла весна… прийшли […]...
- Глібов Леонід Іванович Муха й Бджола Весною Муха-ледащиця Майнула у садок На ряст, на квітки подивиться, Почуть Зозулин голосок. От примостилась на красолі Та й думає про те, Що як то гарно жить на волі, Коли усе цвіте. Сидить, спесиво поглядає, Що робиться в садку; Вітрець тихесенько гойдає, Мов панночку яку… Побачила Бджолу близенько: – Добридень! – каже їй.- Оддиш хоч […]...
- Глібов Леонід Іванович Дуб і Лозина Стояв високий Дуб серед долини І гордовито всюди поглядав. Сміявся він з тоненької Лозини І так їй раз сказав: – Яка химерна ти, нікчемная Лозина! Твій батько Верболіз здурів: Неначе ти йому не рідная дитина – На сміх тебе тут посадив. Захоче вітер буйний розходитись, Як гайдамак у вражому селі, Не знаєш ти, де з […]...
- Глібов Леонід Іванович Скоробагатько Десь на шляху, біля діброви, У хаті чепурній шинкарочка жила; Про біле личко, чорні брови Далеко чутка йшла. Один купець – забув, як звати,- Із ярмарку багато грошей віз І до шинкарчиної хати Він привернув і з воза зліз. Вишнівочка-первак, хазяйка чорноброва, Та ще к тому веселая розмова Забавили його, І він забув погонича свого. […]...
- Глібов Леонід Іванович “Мостивсь я в лузі на потіху…” Мостивсь я в лузі на потіху Веселу загадку піймать, І повну торбу дітям сміху Мені судилося набрать. Зробив я хатку невелику; Вітрець дмухнув – і хатка бух! Я плюнув вітрові у пику І заховався у лопух. Дивлюся – щось по лугу скаче Та біля мене зразу бух… “Здоров,- гукає,- небораче! Чого се ти заліз в […]...
- Глібов Леонід Іванович У степу Ол. Ам. Тищинському Хоч доля привела у город суєтливий, Добра і зла прикрашений вертеп, Я все-таки люблю сіножаті і ниви, Люблю широкий, тихий, рідний степ. Там ясная зоря, як радість, привітала; Літала на коні там молодість моя; Про щастя, про любов надія там шептала, І любо слухалось, і щиро вірив я. Даль степова кругом, як […]...