Глібов Леонід Іванович Стрижено! Стрижено!
Їхав чоловік з жінкою полем. Було се літом, саме о ту пору, як на полі так хороше, так весело та любо, що й до дому не хочеться. Їхали вони доріжкою поміж пашнею. Кобила тюпає собі помаленьку, а лоша попереду – вскубне трохи травиці, зробить вибрика та й далі.
Дивиться чоловік, хтось на ниві ячмінь покосив.
“Дивись,- каже,- жінко, вже й ячмінь покошено”.
А жінка каже: “Стрижено”.
Були вони в кума в гостях, дак ще там жінка чогось розприндилась. Чоловік подививсь на неї та й каже: “Оп’ять?”
А вона закопилила писок
Чустрить та приговорює: “Кажуть тобі: кошено! Кажуть тобі: кошено!” Бісова баба аж пищить під батогом та, знай, своє грає: “Стрижено! Стрижено!”
Кобила, почувши, як чоловік трактує батогом свою жінку, стала комизиться, трохи воза не перекинула; побігла б, так хазяїн в одній руці віжки держить. Бачить чоловік, що з сього дива не буде пива, сів на віз та й поїхав далі. “Ось потривай,- каже,- суча дочко, приїдемо до господи: буде в мене кошено”. “Стрижено!” – “Буде й кошено!” – “Стрижено!” – “Потривай, потривай! Буде й кошено!”
Приїхали додому. Став питать чоловік жінку. “Чи кошено?” А вона ізнов: “Стрижено!” Піймав він її за космаки та й потаскав до комори: “Кажи, суча дочко, чи кошено?” – “Стрижено!”
Роздяг він її, прив’язав до стовпа та й почав частувати батогом. Бив, бив, а потім питає: “А що, чи кошено?” А жінка ізнов своє: “Стрижено!” – “Ось постой же,- каже їй чоловік,- я тебе, проклятущу бабу, втоплю!” – та й потяг її до річки. А річка була недалечко, зараз на городі.
Привів до берега, питає: “Кажи, що кошено, бо втоплю!” А вона: “Стрижено!” Він її шубовсть у воду… Подержав трохи у воді,- витяг, питає: “А що, чи й тепер стрижено?” – “Стрижено!”
Він її ізнов у воду… От-от пропаде дурна баба… аж бульбашки стала пускати, а ще таки підняла з води руку та й стала виробляти пальцями так, наче кравець ножицями ріже, себто: “Стрижено! Стрижено!”
Бачить чоловік, що нельзя здолати завзятої баби, витяг її з води та й плюнув.
[1858].
(1 votes, average: 5.00 out of 5)