ГОЛОВАЦЬКИЙ ЯКІВ
ГОЛОВАЦЬКИЙ ЯКІВ (псевд. – Русин Гаврило, Балагур Яцко, Чепеленко Яцко, Галичанин; 29.10.1814, с. Чепелі, тепер Бродівського р-ну Львівської обл. – 13.05.1888, Вільно) – поет, фольклорист, етнограф, учений – славіст, педагог, громадський діти.
Народився в сім’ї священика. Освіту здобув у Львівській семінарії та Львівському університеті. У студентські роки, мандруючи селами Бойківщини, Гуцульщини, Закарпаття, збирав фольклорно-етнографічний матеріал, вивчав рукописи й стародруки, що зберігалися у церквах та монастирях. Слухав лекції на філософському
За їх підтримкою організував видання альманаху в Угорщині “Русалка Дністровая” (1837).
Брав участь у підготовці альманаху “Вінок русинам на обжинки” (1846, 1847). На з’їзді українських культурно-освітніх діячів у Львові (1848) виголосив доповідь про українську мову та її діалекти. У1848 – 1867 рр. – професор “руської кафедри” Львівського університету, у 1863 – 1864 рр. – його ректор.
З 1867 р. жив у м. Вільно, де очолював
Громадська діяльність Я. Головацького була суперечливою, в ній виразно позначаються два періоди, зумовлені його еволюцією в національному питанні. Десь упродовж 15 років (1833 – 1848) був щиро відданим ідеї національної самобутності українців, обстоював їхнє законне право на самостійний духовний розвиток, творення власного письменства, основаного на живій мові народу. Про це свідчить його широка фольклорно-етнографічна діяльність, активна участь у виданні альманаху “Русалка Дністровая”, “Вінок русинам на обжинки”. Сколихнула громадську думку його стаття “Становище русинів у Галичині”, надрукована під псевдонімом Гаврило Русин 1846 р. у німецькому журналі в Лейпцигу: в ній осуджувалося галицьке духівництво і шляхта за відірваність від рідного народу, за національне ренегатство. Його доповідь на Соборі руських учених (1848) була, за словами М. Возняка, “науковим гімном в честь народної мови”.
За епіграф до неї учений обрав слова П. Й. Шафарика: “Народ, що усвідомлює значення рідної мови і сам її покидає та зрікається, здійснює самогубство”. Та, попавши під вплив “москвофілів” – історика Д. Зубрицького, церковного діяча М. Малиновського, що вважав церковнослов’янську основою “руської” літературної мови, Я. Головацький, готуючи промову до друку як видання Галицько-руської Матиці (Львів, 1849), докорінно змінив її концепцію, пропонував літераторам орієнтуватися вже не на народну мову, а на старослов’янську, оскільки, мовляв, “храм народного просвіщенім” не можна спорудити “на утлім дереві самого простонародного язика”. Так почало в Галичині культивуватися горезвісне “язичіє” як мовний конгломерат з лексичних елементів старослов’янської, російської, просторічної української в її діалектних формах, навіть польської мов. “Москвофіли” вважали такий суржик універсальною мовою, придатною і для науки, літератури, церковних проповідей, і для побутового вжитку.
Цим язичієм Я. Головацький став писати статті, читати лекції в університеті.
І. Франко в розвідці “Українці”, вперше опублікованій угорською мовою 1911 р. в Будапешті, пояснював бажання окремої групи галицьких освічених кіл бути “подібними до росіян” у зв’язку з каральним походом російської армії в Угорщину 1849 р. Такі діячі сподівалися на визволення Галичини з-під влади Відня і приєднання до Росії. “Цей наївний прорив переріс у “святе переконання”. Тепер уже все вітчизняне здавалося дрібним і ганебним, інтереси простого народу не вважалися вартими уваги, розмовляти “селянською мовою”, а щонайбільше класти цю мову в основу новостворюваних шкіл, літератури, використовувати її як засіб спілкування між інтелігенцією оголошувалося божевіллям і нікчемністю, “бо в Росії вже маємо готову і багату літературу”. Перекинувся до “москвофілів” і Я. Головацький, що стало втратою для української культури.
Мертвонароджені писання “москвофілів” позбавлені художньої вартості, їм не знайшлося місця ні в російській, ні в українській літературах.
Поетична творчість Я. Головацького 30 – 40-х років наснажена патріотичною ідеєю. У поезії “Два віночки” йдеться про далеку Україну, де загинув “козаченько”: не повернутися коханому, як не повернутися назад водам річки, що “за сім літ вплили”. Фольклорний мотив вічної розлуки закоханих знайшов тут утілення у відповідному жанрі романтичної балади. Образ рідної землі постає з вірша “Туга за родиною”, де образ родини має широке значення: це й “мила родинонька”, “домовая сторононька”, які асоціюються з “солоденькою рідною мовою”, зворушливими “співаночками” – голосом з рідного краю. Образність твору, його зворушлива тональність зумовлені духом романтичної поетики, притаманної творчості європейських ліриків від Дж.
Байрона до А. Міцкевича та В. Ганки, що представляли цей напрям.
Як своєрідна естетична декларація поета сприймається вірш “Весна”, в якому створено символічний образ працьовитої галичанки, котра дбайливо впорала свій “городочок”. Жінка засіває землю добірним зерном, сподіваючись на гарний урожай, вона вірить, що її ревна праця буде винагороджена. Ця праця “пов’яжеться паростками, устелиться барвінками на цілую долиноньку, на рідную родиноньку”. Ідеї єднання українців проймають вірші “В альбом Ізмаїлу Срезневському”, “Братові з-за Дунаю”.
Почуття туги й жалю, виявлені у поезії “Моя доля”, передають пригніченість особистості в умовах гнобительського суспільства.
Образність, мелодійність поезії Я. Головацького привертали увагу композиторів, зокрема С. Воробкевич поклав на музику його вірші “Весна”, “Туга за родиною”, “Річка”. Поет переклав українською близько 50 сербських і кілька хорватських народних пісень. Йому належать переклади двох казок із циклу “Солдатские досуги” В. Даля.
Я. Головацький залишив слід і в царині філологічно-історичних досліджень (статті “Народнії сербськії пісні”, “Розправа о язиці южноруськім і єго наріччях”, “Пам’ять Маркіяну-Руслану Шашкевичу”, “Становище русинів”, “Поділ часу у русинів”, “Ворожіння у русинів”, “Слова вітання, благословенства, чемності і обичайності у русинів”, “Географічний словник західнослов’янських і південнослов’янських земель і сусідніх країн”).
Літ.: Франко І. Українці // Франко І. Зібр. творів: У 50 т. К., 1984. Т. 41; Українська література в загалілюслов’ямському і світовому літературному контексті: У 5 т. К., 1987; “Русалка Дністровая”: Документи і матеріали. К., 1989; Кирчів Р. Ф. Етнографічно-фольклористична діяльність “Руської трійці”.
К., 1990; Хропко П. П. та ін. Історія української літератури: перші десятиріччя XIX століття. К., 1992; Петраш О. Маркіян Шашкевич та його побратими. Даллас (США), 1997.
П. Хропко
Related posts:
- Яків Головацький – Біографія Яків Федорович Головацький (* 17 жовтня 1814, с. Чепелі, Бродівський район, Львівська область – †13 травня 1888, Вільнюс) – український лінгвіст, етнограф, фольклорист, історик, поет, священик УГКЦ, педагог, громадський діяч. Співзасновник об’єднання “Руська трійця”, співавтор збірника “Русалка Дністровая”. Біографічні відомості Народився 29.10.1814 р. у с. Чепелі на Бродівіщині. Помер 13.05.1888 р. у Вільні (нині Вільнюс). […]...
- Яків Федорович Головацький (1814-1888) Яків Федорович Головацький який у 30-х роках навчався у Львівській духовній семінарії та університеті, в духовній академії в Кошіце й університеті в Пешті, був насамперед ученим-славистом – фольклористом, етнографом, літературознавцем, істориком, мовознавцем, бібліографом. Серед його найважливіших розвідок – “Поділ часу у русинів”, “Очерк старославянского банословия, или Мифологии”. У своїй збирацькій і дослідницькій фольклористично-етнографічній діяльності особливу […]...
- Яків Головацький – Весна ВЕСНА Вже сонінько пригріває, Теплий вітер подуває, І річеньки забриніли, Темні луги зашуміли; Заспівала в лісі птиця, Що рухнула вже травиця; І травиця-муравиця, І листочки на калині, І цвіточки по долині, – Радується вся твар божа, Що настала весна гожа!.. Галичанка люба, мила Городочок городила; Покопала, пограбала І грядочки оплескала; Богові ся помолила І святий […]...
- Яків Головацький – Два віночки ДВА ВІНОЧКИ Попід гаєм зелененьким Чиста річка тече, На яворі зелененькім Соловій щебече. Сидить дівча над річкою, Два віночки ввила І ручкою біленькою На воду пустила. Один вінець з барвіночку, А другий з рутоньки; Один вінець козаченька, Другий дівчиноньки. Поплив вінок із барвінку, Вовня го сіпає, А остався із рутоньки, Бо берег спиняє… “Поїхав мій […]...
- Яків Головацький – Над Прутом НАД ПРУТОМ А нуте, нуте, бистренький Пруте, Весело мені заграй! Чи я сподівся тебе взглянути, Втогід сказавши “прощай”? Я мав надію, заким минеться Одно літенько, зима, І моя доля вже розів’ється, Що й мені засяє весна. А нині тебе з тов тугов вітаю, З яков прощав-єм вторік; Одну лиш гадку у серці ховаю, Що в […]...
- Яків Головацький – Річка РІЧКА Чом, річенько домашняя, Так пливеш поволі? Чом водиці не розлієш З берегів на поле? Годі плисти самотою, Час вже тугу збути: Шуми, гуди хвиленькою, Щоб далеко чути! “Як же мені, рідний сину, Не плисти поволі? Високії береженьки, Ще й рівненьке поле. Я би в фалю загриміла, Та водиці мало; Зато гладке личко моє Чисте, […]...
- Яків Головацький – Туга за родиною ТУГА ЗА РОДИНОЮ Я в чужині загибаю, По чужині блуджу, За своєю родиною Білим світом нуджу. Ту чужая сторінонька, Та люди чужії Не пристануть до серденька, Хоть і не лихії. Най би які добрі були, Все не свої рідні; Я чужая чужениця Межи ними, бідний! Ой по саду, винограду Сумний походжаю, Із чужини до родини […]...
- Яків Головацький – Братові з-за Дунаю БРАТОВІ З-ЗА ДУНАЮ Коли ймеш кидати Чужую чужину, Соколом вертати В рідну Україну – Не минай родини, Старой Галичини: Вступи, милий брате, До нашої хати! Щиро руським словом Тебе поздоровим. Божим хлібом, сіллю Ймем тебе приймати, О щастю, здоров’ю Родини питати; Та й тобі розкажем Про нужду домашню Та журбу всегдашню, – Чей, часом розважим. […]...
- ГОЛОВАЦЬКИЙ ІВАН ГОЛОВАЦЬКИЙ ІВАН (1816, с. Чепелі, тепер Бродівського р-ну Львівської обл. – 09.02.1899, Відень) – поет, журналіст, видавець. Брат Я. Головацького. Навчаючись у Львівській духовній семінарії, належав до гуртка “Руська трійця”. Закінчив медичний ф-т Віденського університету. Працював у Відні лікарем. З 1849 р. – співробітник газети “Галичо-руський вісник” у Львові; у 1850-1852 рр. – редактор цієї […]...
- П. Куліш і Я. Головацький: від приязні до ворожнечі (доповідь) Доповідь На тему: “П. Куліш і Я. Головацький: Від приязні до ворожнечі” Величезним є внесок Пантелеймона Куліша в процес розвитку української літератури. Але не можна забувати, що він був і визначним громадським діячем. Так, відомою залишилась його діяльність, як члена Кирило-Мефодіївського товариства, проте чимало сторінок з життя цієї постаті ще не відкрито. Спробуємо ж розглянути […]...
- Діяльність Руської трійці УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ХРЕСТОМАТІЯ для 9 класу Діяльність “Руської трійці” Важливий внесок у становлення нової літератури в Західній Україні, у національно-культурне відродження здійснили представники прогресивного літературного угруповання, відомого в історії як “Руська трійця”, з головними її організаторами – Маркіяном Шашкевичем, Іваном Вагилевичем, Яковом Головацьким. На початку 30-х років XIX ст. львівський семінарист М. Шашкевич став натхненником, […]...
- Руська трійця та значення її діяльності для розвитку української літератури Руська трійця та значення її діяльності для розвитку української літератури I. Виникнення “Руської трійці”. (“Руська трійця” – це нелегальний література ний гурток, організований 1834 р. у Львівській духовній семінарії.) II. Просвітницька діяльність учасників “Руської трійці”. 1. Творчість Маркіяна Шашкевича. (М. Шашкевич – тонкий лірик, автор малих віршованих форм. У поезіях “О Наливайку” та “Хмельницького обступлення […]...
- НОВИЦЬКИЙ ЯКІВ НОВИЦЬКИЙ ЯКІВ (24.10.1847, с. Аули, тепер Криничанського р-ну Дніпропетровської обл. – 19.05.1925, Запоріжжя) – фольклорист, етнограф, історик, археолог, краєзнавець, педагог. Народився в сім’ї службовця. 1865 р. закінчив Олександрівську повітову школу й до 1868 р. працював писарем у казначействі. Самотужки здобув усебічні знання з різних галузей наук. У 1868 – 1877 рр. працював учителем у школах […]...
- РУСЬКА ТРІЙЦЯ “РУСЬКА ТРІЙЦЯ” – гурток західноукраїнської демократичної молоді, що діяв у 1833 – 1837 рр. у Львівській семінарії. Його назва утворилася від кількості семінаристів (М. Шашкевич, Я. Головацький, І. Вагилевич), які склали ядро гуртка. До гуртка входили також М. Устиянович, А. Могильницький, І. Головацький, з ним підтримував зв’язки Г. Ількевич. Членів гуртка об’єднувала ідея праці на […]...
- КУХАРЕНКО ЯКІВ КУХАРЕНКО ЯКІВ (псевд. – Кухар Яцько, Мішковський Яків; 1800, м. Катеринодар, тепер м. Краснодар -08.10.1862, м. Катеринодар) – письменник, етнограф. Походив із козаків, які після зруйнування Січі оселилися на Кубані. Освіту здобув у Катеринославській військовій гімназії, служив у Чорноморському козачому війську, де пройшов шлях від сотенного осавула до наказного отамана, з 1853 р. – генерал-майор. […]...
- СЕДОВСЬКИЙ ЯКІВ СЕДОВСЬКИЙ ЯКІВ (рр. нар. і см. невід.) – давньоукраїнський письменник. Родом із Львівщини. Освіту здобув у Падуанському університеті. Автор панегіричного твору “Анатима тис тімис” (“Дарунок пошани”), виданого в Венеції 1641 р. Твір написано з нагоди присвоєння ступеня доктора філософії випускникові Падуанського університету львів’янину Григорію Кирницькому. Мета твору – прославити тих, хто ніколи не зрікається “святок […]...
- МОГИЛЬНИЦЬКИЙ АНТІН МОГИЛЬНИЦЬКИЙ АНТІН (03.03.1811, с. Підгірки, тепер Калуського р-ну Івано-Франківської обл. – 13.08.1873, с. Яблунька, тепер Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл.) – поет – романтик, один з продовжувачів традицій діячів “Руської трійці”. Народився в сім’ї священика. Оскільки в довідках про поета його ім’я всюди подається як Антін Любич, зазначимо, що Любич є вказівкою на шляхетський титул роду […]...
- ОГОНОВСЬКИЙ ОМЕЛЯН ОГОНОВСЬКИЙ ОМЕЛЯН (03.08.1833, с. Григорів, тепер Бужинського р-ну Івано-Франківської обл. – 28.10.1894, Львів) – літературознавець, громадський діяч. Народився в родині священика. По закінченні духовної семінарії та академічної гімназії у Львові працював гімназійним учителем класичних мов (1868). По закінченні Львівського університету (1865) став доктором філософії, 1877 р. – професором руської (української) мови і літератури; декан філософського […]...
- Яків Качура УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА СЛОВО ДАВНЄ І СЬОГОЧАСНЕ Яків Качура (1897-1943) Народився Яків Качура у селянській родині на Вінниччині. Сімнадцятилітнім юнаком пішов на фронт. Згодом навчався у Київському інституті народної освіти, працював секретарем редакції журналу. Тоді ж почав друкувати власні твори, видав близько трьох десятків книжок, серед них збірку оповідань, повісті та романи. Під час Другої світової […]...
- Качура Яків Дем’янович Качура Яків Дем’янович – український письменник. Народився 28 жовтня (за н. ст. – 9 листопада) 1897 року в с. Юрківка, тепер Тульчинського р-ну Вінницької області. Учасник 1-ї світової і Великої Вітчизняної воєн. У 1918 – 1922 рр. учителював. Закінчив 1925 року Київський інститут народної освіти. Друкувався з 1923р. Належав до Спілки селянських письменників “Плуг”, Всеукраїнської […]...
- Якими я уявляю собі козаків після прочитання повісті “Іван Богун” – ЯКІВ КАЧУРА ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ Мені завжди подобались розповіді про наше славне минуле. Захоплюючі події: славетні бої, хоробрі козаки, Січ, Гетьманщина… Я дізнався з повісті Якова Качури “Іван Богун”, що Іван Богун був лицарем, одважним воїном. Він дотепний, гордий, сміливий, завзятий. Його постать є центральною в повісті. Мені дуже сподобалась його поведінка, коли він був зв’язаний […]...
- Качура Яків – Біографія Качура Яків дем’янович – український письменник. Народився 28 жовтня (за н. ст. – 9 листопада) 1897 року в с. Юрківка, тепер Тульчинського р-ну Вінницької області. Учасник 1-ї світової і Великої Вітчизняної воєн. У 1918 – 1922 рр. учителював. Закінчив 1925 року Київський інститут народної освіти. Друкувався з 1923р. Належав до Спілки селянських письменників “Плуг”, Всеукраїнської […]...
- ДІДИЦЬКИЙ БОГДАН ДІДИЦЬКИЙ БОГДАН (псевд. – Богдан Будегріш, Богданко, Шляхтиченко та ін.; 01.02.1827, м. Угнів, тепер Сокальського р-ну Львівської обл. – 19.01.1909, Львів) – письменник, літературознавець, журналіст і видавець, громадсько-культурний діяч. Навчався у Львівському (з 1846) та Віденському університетах (1850, 1858- 1859). Був одним із ідеологів “москвофільства”, писав твори суржиковим “язичієм”, за що його критикував І. Франко. […]...
- Альбомна лірика Альбомна лірика – вірші переважно салонного гатунку чи суто інтимного призначення, започатковані у французькій поезії (мадригал, рондо). Вони з’являлися і в українській ліриці (Я. Головацький, “В альбом Ізмаїлу Срезневському”, І. Франко, “В альбом пані О. М.”, особливо – у доробку В. Пачовського і та ін.), маючи передовсім коло приватних інтересів та рефлексій. Подеколи А. л. […]...
- ТЕРЛЕЦЬКИЙ ОСТАП ТЕРЛЕЦЬКИЙ ОСТАП (псевд. – В. Кістка, Ів. Заневич, В. Мак; 05.02.1850, с. Назірна, тепер Коломийською р-ну Івано-Франківської обл. – 22.07.1902, Львів) – публіцист, літературознавець, громадський діяч. Закінчив філософський факультет Львівського університету (1872) та юридичний факультет Віденського університету (1883). У Відні ввійшов до складу товариства “Січ”, яке виникло на хвилі українофільства й розгортало свою діяльність під […]...
- Яків Бронза та його життя. Твір за оповіданням А. Чехова “Скрипка Ротшильда” Чимало творів написано про сенс життя, про високі пориви і благородних мріях людства. Тим не менш, щоденне життя людини часто далека від високих мрій і героїчних випадків. А часом воно і поготів ввижається нудним і буденним. Саме ці думки виникають, коли читаєш розповідь А. Чехова “Скрипка Ротшильда”. Життя трунаря Якова Бронзи, жителя маленького містечка, який […]...
- РУСЬКА БЕСІДА “РУСЬКА БЕСІДА” – українська громадська культурно-освітня організація на Буковині. Заснована 26 січня 1869 р. з метою представництва та охорони прав українців під румунською владою. Перший голова – О. В. Продан, найвизначніші діячі – С. Воробкевич, О. Калужняцький, Є. Пігуляк, О. Поповичі, М. Івашко. Мала друкований орган – журнал “Буковинська Зоря” (1870-1871). З 1880 р. філії […]...
- ЛУЧКАЙ МИХАЙЛО ЛУЧКАЙ МИХАЙЛО (спр. прізв. – Поп; 19.11.1789, с. Великі Лучки, тепер Мукачівського р-ну Закарпатської обл. – 03.12.1843, Ужгород) – мовознавець, історик, просвітник, церковний діяч, фольклорист. Народився в сім’ї дяка. Початкову освіту здобув у рідному селі та в Ужгородській початковій школі. Потім закінчив два класи Ужгородської реальної гімназії, навчався у Великоварадинській гімназії (тепер м. Орадя в […]...
- Чому Яків залишив свою скрипку саме Ротшильдові? (за оповіданням А. Чехова “Скрипка Ротшильда”) Чому Яків залишив свою скрипку саме Ротшильдові? (за оповіданням А. Чехова “Скрипка Ротшильда”) Якби спитати, про що саме оповідання А. Чехова “Скрипка Ротшильда”, відповісти було б нелегко. Тут і жаль за прожитим життям, і за тим, що воно минуло так невдало, і роздуми про сенс життя і смерті. Головний герой оповідання Яків Іванов постійно невдоволений […]...
- Іллітерат Іллітерат (лат. illitera – не буква, не літера) – запис певних звуків української мови, для яких не існує відповідних графічних знаків (“гм”, “тпру”, “угу” “хр-р-р” та ін.) або які силоміць вилучені із мовного обігу, як-от “г”: Ввійшла фігура. “Як зветесь ви?” – “Франко”. “Гм, Станко?” – “Франко!” – “Станко, запишіть. Давно тут?” – “Місяць”. – […]...
- БАРВІНСЬКИЙ ВОЛОДИМИР БАРВІНСЬКИЙ ВОЛОДИМИР (псевд. – Барвінок Василь, Ришмидинов та ін.; 25.11.1850, с. Шляхтинці, тепер с. Гніздичка Тернопільського р-ну Тернопільської обл. – 03.11.1883, Львів) – журналіст, письменник, громадсько-політичний діяч. Редактор журналу “Правда” (1876 – 1880), який в часи переслідувань і заборон українського слова в Російській імперії друкував на своїх сторінках твори письменників-наддніпрянців, засновник, видавець і редактор газети […]...
- ВІК “ВІК” – тритомна антологія української літератури, приурочена до 100-річчя виходу в світ “Енеїди” І. Котляревського. Упорядкована В. Доманицьким та С. Єфремовим. Виходила в 1900 – 1902 рр. Перший том умістив поезію Т. Шевченка, Ю. Федьковича, І. Франка, Лесі Українки, Є. Гребінки, Я. Щоголева, П. Куліша, М. Петренка та ін. Наступні томи складалися з оповідань, новел, […]...
- Народовці “Народовці” – представники галицької, буковинської та закарпатської інтелігенції, які орієнтувалися на народ, обстоювали його інтереси, дбали про формування національної свідомості українців. “Народовський” рух виник у Галичині на поч. 60-х XIX ст. на противагу “москвофільському” і для розв’язання українських культурно-освітніх, а згодом політичних проблем. Діяльність “Н.” зосереджувалася навколо видань “Вечорниці”, “Мета”, “Нива”, “Русалка” і спрямовувалась на […]...
- Зарубіжна новела “Зарубіжна новела” – серійне видання, здійснюване київським видавництвом “Дніпро” (1968-86). У 47-ми випусках український читач мав нагоду познайомитись із кращими зразками світової новелістики (Е. Хемінгуей, А. Сент-Екзюпері, Г. Бель, Г. Лоусон, В. Фолкнер, М. Андерсен-Неске, Лао Ще, Р. Акутагава, Я. Івашкевич та ін.) у перекладі українською мовою, здійснених І. Дзюбом, А. Перепадею, Є. Поповичем та […]...
- МОХ РУДОЛЬФ МОХ РУДОЛЬФ (псевд. – Мех, Рудольф, Р. М., 16.04.1816, м. Бережани, тепер Тернопільської обл. – 12.02.1892, с. Острів, тепер Галицького р-ну Івано-Франківської обл.) – письменник, громадський діяч. Закінчив Львівську духовну семінарію (1842). Належав до сподвижників і продовжувачів справи “Руської трійці”. Автор віршів українською народною мовою панегіричного та описово-моралістичного змісту (збірка “Мотиль”, 1841). В газеті “Зоря […]...
- Акорди. Антологія української лірики від смерті Шевченка “Акорди. Антологія української лірики від смерті Шевченка” – антологічне видання поезії другої половини XIX ст., упорядковане І. Франком і видане 1903 у Львові Українсько-руською видавничою спілкою. Засвідчувало єдність українського літературного процесу, його художній прогрес, жанрове і стильове розмаїття. Містить вибрані твори провідних поетів того часу: П. Куліша, Ю. Федьковича, Л. Глібова, С. Руданського, М. Старицького, […]...
- Громада “Громада” – перший український емігрантський безцензурний часопис, що 1881 виходив у Женеві за редакцією М. Драгоманова, М. Павлика, С. Подолинського (на кошт останнього). У №1 вміщено кілька оглядових матеріалів, підготовлених М. Драгомановим і М. Павликом – “Мужицький бунт і письменні бунтарі в 1880 p.”, “Публічні збори русинів у Львові”, “Робітницький рух за границею: нові соціалістичні […]...
- Коментар Коментар (лат. commentarium – нотатки, тлумачення) – пояснення до тексту, тлумачення твору. При великому обсязі пояснень К. виноситься в кінець твору, книги. Всебічний К. твору може бути самостійним окремим виданням. Грунтовний К. вміщують серійні видання, наприклад “Бібліотека української літератури” (“БУЛ”), академічні видання творів класиків літератури. Прикладом окремого видання К. е праці Ю. Івакіна “Коментар до […]...
- ВАГИЛЕВИЧ ІВАН ВАГИЛЕВИЧ ІВАН (псевд: Далибор Вагилевич, Волк Заклика, Далибор; 02.09.1811, с. Ясень, тепер Рожнятівського р-ну Івано-Франківської обл. – 10.05.1866, м. Львів) – поет – романтик, філолог, фольклорист, етнограф, громадський діяч. Навчався в Станіславській гімназії, Львівській семінарії з одночасним прослухуванням курсу філософії в університеті. Був одним із ініціаторів творення гуртка “Руська трійця”, видання альманаху, в якому вмістив […]...
- ДУХНОВИЧ ОЛЕКСАНДР ДУХНОВИЧ ОЛЕКСАНДР (24.04.1803, с. Тополя, тепер Гумєнського округу, Словаччина – 30.03.1865, м. Пряшів, Словаччина) – письменник, педагог, журналіст, видавець, культурно-громадський діяч, просвітитель. Закінчив Ужгородську гімназію (1821) та богословську семінарію (1827). Працював архіваріусом, нотаріусом при канцеляріях Пряшівської та Мукачівської єпархій. З 1844 р. – канонік Пряшівської єпархії. У 1847 – 1848 рр. – депутат Угорського сейму, […]...