Гончар Олесь Терентійович Собор
І
У жодній енциклопедії світу не знайти вам цієї Зачіплянки. А вона є, існує в реальності. Без звички навіть трохи дивно звучить: Зачіплянка. Хтось колись тут за щось зачепився. І так пішло.
В давні, в дозаводські часи було, кажуть, на цьому місці велике село, що робило списи запорожцям. І коли мандрували козаки на Січ, то завертали сюди, щоб запастися списами. Отоді, може, котрийсь козак і зачепився тут за якусь молодицю, поклавши початок династії.
Живуть на Зачіплянці здебільшого праведні люди, або, як Микола-студент сказав би, правильні.
Ті, чиє життя розбите на зміни, денні і нічні. З одного краю селища сага блищить, з другого – облуплений собор біліє. Старовинний, козацький. А перед вікнами селища, за вишняками, за Дніпром, ніч крізь ніч палахкотить ятриво домен, вулканиться червоно. Там народжується метал.
Небо тремтить і глибшим стає щоразу, коли металургійний випліскує заграви, бурхаючи з крутого берега лавою розпечених шлаків.
Буре небо над містом, бурі дими.
Опівночі, після того, як промчить, прошурхоче велосипедами нічна зміна у бік заводів; і, зморена денними клопотами, Зачіплянка нарешті поринає в сон,
Заводи дають плавку, і, мов над вулканами під час виверження, заграви бурхають у небо, і вся глибінь його, враз оживши, починає дихати, пульсувати: відблиски неба грають ночами на стінах собору, на його верхах. Якщо о такій порі повертається з інституту Микола Баглай, студент металургійного, то він, ясна річ, зупиниться на майдані і за звичкою послухає собор, його мовчання, послухає оту не кожному доступну “музику сфер”. Зачувши людину, замушкотить на соборі плавнева лелека, що вимостила собі гніздо в риштованні, обкинутому довкола однієї з бокових бань. Тільки став, задер голову – уже занепокоїлась, заворушилась, чи загравою розбуркана, чи за лелечат тривожиться, щоб не повипадали з гнізда.
Підвелася над гніздом, і між плавкими обрисами куполів вималювався ще один обрис – граціозний, на високій нозі силует.
Стоїть птаха, поглядає з соборної висоти на улюблену свою з жабенятами сагу, що віддалік поблискує при місяці плесом, озирає сріблясті шатра акацій, що окутали Зачіплянку густим медвянистим духом.
Материзна все тут, предківщина студентова. Віки промовляють до нього в цей опівнічний час, коли вже не джмелять моторчики по садках, не шелестить вода із шлангів і над заколисаною в місячнім сяйві Зачіплянкою, над її тихими вуличками панує тільки червона сторожкість неба та спокійна ясність собору. Вночі собор ніби ще величавіший, ніж удень. І ніколи не набридає студентові на нього дивитись. Один із тих велетів тисячолітніх, що розкидані по всій планеті, – то мов похмурі цитаделі стоять з щілинами вікон-бійниць, то стрілчастими шпилями десь черкаються хмар, то в розлогих опуклостях бань відтворюють образ неба.
Серед людських поколінь, серед текучих віків височать незрушно, оклечавши себе символами-оздобами, кам’яними химерами, вкарбувавши в собі пристрасті епох. І коли ті, далекі, прийдущі, виринувши з глибин всесвіту, наблизяться колись до нашої планети, перше, що їх здивує, безсумнівно, будуть. собори! І вони;, інозоряні, теж стануть дошукуватись тайни пропорцій, ідеального суголосся думки й матеріалу, шукатимуть ніким досі не розгадані формули вічної краси!
Так буде, студент певен цього.
Безвітряно, і коксохімівського диму сьогодні не чути. Медом акацій пахне зачіплянська вуличка Весела. Споришем затяглась під парканами, а посередині пухкий килим пилюки, і по ньому легко пахкають студентські, розбиті на тренуваннях кеди.
Хоч нікуди ще хлопець і не літав, а йде по зачіплянському килиму, мов космонавт.
Для нього, для Баглая-молодшого, тут епіцентр життя. Тут чутніше, ніж будь-де, промовляє до тебе навколишній світ своєю мудрою нічною тишею, химерною рослинною в’яззю на відбілених місяцем шлакових стінах. Вночі при місяці більше, ніж удень, вражає тебе оце розкошисте зачіплянське бароко з кетяжистих акацій та виноградного буйнолистя. Все змінилося, розрослось, переплелось, і в усьому, в єдності всього – гармонія. І самий смисл буття чи не в тому, щоб пити красу цих ночей, жити у мудрій злагоді з природою, знати насолоду праці й поезію людських взаємин? І щоб навчитися цим дорожити, відчути потребу все це берегти. Спочиває Весела, натрудившись, нагаласувавшись за день, розметавши натовпи своїх сірих, канючливих клопотів.
Міцно спить під наркозом акацій, що аж до відчинених вікон звисають своїм рясним сріблястим суцвіттям. Не видно ні веранд, ні парканів, ні нужників – все повите нічними фантазіями акацій, химер’ям тіней. Тиша, сон і цвіт. Щось є чаклунське в таємничості нічного цвітіння, в місячнім мареві й тиші цих світлих акацієвих ночей.
Все у спочинку, тільки дихають повно легені неба та височить над селищем собор, чатує зачіплянські сни й сновидіння.
Повагом чвалає Баглай-студент у своєму трикотажному спортивному костюмі, щось намугикує йдучи. Запізнілий гук чути десь на Клинчику, йому відгукнулося на Циганівці чи на Колонії, хочеться й студентові гогокнути на всю горлянку, та, проте, совісно, люди ж сплять, тому й далі тільки впівголоса мугиче щось незрозуміле Зачіплянці, як і його інтеграли.
Крім Баглая-молодшого, є ще Баглай-старший, ідо за свій темперамент та задерикуватість раніше був знаний на селищах як Іван-дикий, чи Іван-рудий, а з певного часу відомий більше як “отой Баглай, що в Індії”, або просто Віруньчин Іван. 3ійшлися характерами Іван та Вірунька. Живуть душа в душу, біля їхнього двору, ніби знак ідилічної згоди в сімействі, під навислим цвітом акацій – лавиця чепурненька, зручна, з бильцем. Лавка, можна сказати, історична.
Невдовзі після одруження Іван власноручно змайстрував її, щоб можна було вийти увечері й посидіти при тихих зорях з молодою дружиною в парі. Вгадав, видно, Іван вибрати місце якраз там, може, лавку спорудив, де пращури колись сиділи на колодках. Бо як вечір, так і збіговисько біля лавки, з усієї вулиці – сюди, наче їм тут каша закопана.
Цілий вечір товчуться під вікном, на гітарах бренькають. Доки Іван був дома, не раз гульки розганяв, в самих трусах вискакував, сухоребрий, закудланий зі сну, витрішкуватий, злий:
– Ану, киш мені звідси, гайдуряки, варакути! Як ви мені вбрунькалисьі Після зміни й відпочити не дають.
Сьогодні розжене тих брунькачів, а завтра вони знов тут, знов бренькають, регочуть під вікнами, ніби навмисне випробовуючи Іванів терпець та оту його “дикість”, коли від найменшого доторку чоловік уже завівся, уже спалахнув, як порох.
Здавна відомо, що заборонений плід – найсолодший. Живе за Баглаями, у бік саги, Ягор Катратий, запеклий садолюб. Одного літа, коли в садку його виноград наливався гронами, намислив старий поставити над кущами електропастуха. Тільки шарпне яке-небудь шпаченя за кущ – уже і “єсть контакт!”, уже деренчить дзвінок у дідовій хаті, – вискакує розкошланий господар по тривозі. Звичайно, після цього нововведення навіть ті, кого раніше й не приманював Ягорів садок, тепер не минали нагоди потрясти кущі – цілу ніч дзвінок у хаті не змовкав.
Довелося відмовитись старому від своєї раціоналізації. Те ж саме і з Івановою лавкою.
Зараз лавка вільна, – чи не тому й вільна, що господаря в хаті нема, що нікому вискакувати та полохати? Сама наче запрошує: сядь, студенте, відпочинь після трудів праведних! Навіть можна прилягти на лавці горілиць та ще й тут помугикати до нічних світил.
Тільки-но студент розлігся, відчувши себе в блаженстві супокою, як у відчиненім вікні з’явилася заспана Вірунька. Кругловида, повноплеча, злягла на підвіконня, білою пазухою до місяця світить.
Дивацтва контрактованого студента Віруньці добре знайомі, це ж тільки Микола має звичку о такій порі, не добрівши додому, розлягтися горічерева на чужій лавці, щоби знічев’я помугикати до зірок.
– Ловко ж ти вмостився, – подає Вірунька голос із вікна. – І співаєш гарно, тільки якби замовк, було б ще краще. Дітей мені побудиш.
– Мовчу. Співати заборонено. А думати?
– Нагнала якась уже думок?
– Ні, думки мої іншого характеру.
– Якого ж саме, коли не секрет?
– Обмислюю, Вірунько: чи не записатися мені в секцію класової боротьби?
– Це щось нове.
– Об’яву таку в нас біля деканату вивішено: “Записуйтесь у секцію класової боротьби”. в розумінні класичної тобто. Здорово?
Вірунька тихо сміється.
Related posts:
- Собор – Олесь Терентійович Гончар Олесь Терентійович Гончар (1918-1995 pp.) “Собор” Перша публікація роману Олеся Гончара ” Собор “, що вийшла у серії “Романи й повісті” у 1968 p., була з захопленням зустрінута літературознавцями і критиками. Та хіба могло бути інакше, коли автор створив галерею позитивних персонажів, представників повоєнного покоління трудівників, показував плідну працю робітників і селян на благо Батьківщини. […]...
- До якої суспільної проблеми привертає увагу Олесь Гончар образом Володьки Лободи? (За романом “Собор”) ОЛЕСЬ ГОНЧАР 11 КЛАС ПРОЗА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX СТОЛІТТЯ ОЛЕСЬ ГОНЧАР До якої суспільної проблеми привертає увагу Олесь Гончар образом Володьки Лободи? (За романом “Собор”) Олесь Гончар – яскравий і самобутній талант. Його проза поетична, лірико – психологічна. Із сторінок його творів видно автора – митця, чутливого до нового, до проблем віку, до того, що вимагає втручання […]...
- Гончар Олесь Терентійович Олесь (Олександр) Терентійович Гончар провів свої дитячі роки в слободі Суха Козельщанського району Полтавської області. Вчився в Харківському технікумі журналістики. Потім, після недовгої роботи в періодичних виданнях, вступив до Харківського університету на філологічний факультет (1938 p.). Після війни закінчив навчання у Дніпропетровському університеті. Почав друкуватися ще до війни: у 1941 році вийшла його повість “Стокозове […]...
- Гончар Олесь Терентійович ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ Гончар Олесь Терентійович (1918-1995) ЗАПАМ’ЯТАЙ Основні твори: романи “Людина і зброя”, “Циклон”, “Тронка”, “Собор”, “Берег любові”, “Твоя зоря”, повість “Бригантина”, новели “Кресафт”, “На косі”, “Під далекими соснами”, “Пізнє прозріння”. Олесь Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918 р. Після смерті матері, коли хлопцеві було 3 роки, із заводського селища на околиці Катеринослава (тепер […]...
- Собор як символ духовної краси людини – IV варіант ОЛЕСЬ ГОНЧАР 11 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ОЛЕСЬ ГОНЧАР Собор як символ духовної краси людини IV варіант “Собор” О. Гончара дійсно твір великого інтелектуального наповнення, пошукового, дискусійного плану, гостропроблемний і полемічний. Цей твір був надзвичайно популярний у народі, та і зараз ним захоплюються люди країн, на мови яких він був перекладений. Але був такий час, коли […]...
- Гончар Олесь Терентійович Поборник справедливості Усі народи нашої країни разом з російським народом віддають сьогодні данину шани й любові одному з найшляхетніших письменників дев’ятнадцятого сторіччя. Тургенєву належить почесне місце серед тих, хто творив світову славу російському роману – роману, що вже понад сторіччя справляє величезний духовний вплив на уми людей у всіх країнах, на розвиток літератур Заходу і Сходу. Переймаєшся […]...
- Гончар Олесь Терентійович Пізнє прозріння Срібне небо низьке. Дюни, валуни. Десь у субтропіках земля родить чудернацькі плоди золоті, а тут вона родить каміння. Ціле життя люди визбирують його: цей рік визбирають, очистять від нього поле, а наступної весни каміння знову виросло, полізло головешками з грунту. Кажуть, морозами його тут витискає з землі. Понад затокою – рибальські селища та сосни де-не-де. […]...
- Гончар Олесь Терентійович Чорний яр Ще було темно, коли Гайдамаку розбудив телефонний дзвінок. Апарат завжди стояв біля постелі. І ось тепер озвався, покликав настійливо. Петро Дем’янович взяв трубку і, ввімкнувши лампу торшера, став слухати, кидаючи зрідка репліки туди, звідкіль телефонували. Дружина Зося Дмитрівна теж прокинулась, її давно вже перестали дивувати ці нічні дзвінки. Що вдієш, така в нього посада. Якби […]...
- Гончар Олесь Терентійович Слово про Буревісника Талантові Горького випало розкриватися в атмосфері задухи, в умовах поліцейської антидемократичної держави, де сваволя була дужча, ніж закон, де тупий донощик і жандарм безкарно полювали на кожну живу, вільну і незалежну думку, де такі люди, як Чехов, Короленко і сам Горький, люди, що зробили б честь будь-якій нації, офіційно розглядалися, як щось небажане для країни. […]...
- Гончар Олесь Терентійович Безсмертний полтавець Іван Петрович Котляревський належить до тих довгожителів планети, які разом із витворами свого духу впевнено переступають рубежі сторіч, далеко йдуть за межі їм відміряного часу. Два століття живе на світі безсмертний автор “Енеїди” й “Наталки Полтавки”, поет, веселий мудрець, що в ньому мовби уособився оптимізм народу, його дужий, непідвладний смуткові дух, патріотичне чуття, обдарованість, моральна […]...
- Собор як символ духовної краси людини – V варіант ОЛЕСЬ ГОНЧАР 11 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ОЛЕСЬ ГОНЧАР Собор як символ духовної краси людини V варіант Кожен визначний твір знаходить своє місце в літературі залежно від того, як він збагачує наше розуміння краси і призначення людини, які актуальні питання порушує. “Собор” – шостий роман Олеся Гончара, письменника, увінчаного всіма можливими нагородами. Цей твір виконав роль […]...
- Гончар Олесь Терентійович Циклон ЧАСТИНА ПЕРША І У бетонних буреломах все узбережжя. Велетень якийсь, Геракл XX віку, бився тут з морем, і зосталось побойовище: багатотонне груддя залізобетону, як після бомбування, лежить вподовж берега в руїнному хаосі. Незадовго перед цим пройшов – циклон, кілька днів лютував шторм ураганної сили і такого оце накоїв. Ще й ми, прибувши сюди, застали розмови […]...
- Гончар Олесь Терентійович На косі Далі вже нічого нема – самий простір, саме безмежжя. Смужка суші – вузька необжита коса, відділившись від степу, простяглась у відкрите море. Крізь обрій, крізь небо пронизалася й далі пішла – не видно їй кінця. Загубилася в імлах. Місцями коса зовсім вузенька, взимку під час штормів її й хвиля перехлюпне, а зараз вона суха, в […]...
- Гончар Олесь Терентійович Прапороносці КНИГА ПЕРША АЛЬПИ О РУССКАЯ ЗЕМЛЕ! УЖЕ ЗА ШЕЛОМЯНЕМЬ ЕСИ! “СЛОВО О ПОЛКУ ИГОРЕВЕ”. I Одтоді, як передові частини перейшли кордон і зникли за горбатими висотами чужої землі, минуло вже кілька днів. На переправі стали прикордонники, перевіряючи документи бійців і окремих команд, що наздоганяли фронт. Мов із землі виріс новий прикордонний стовп і ряба, смугаста […]...
- Гончар Олесь Терентійович Тронка І ТИ – ЛІТАЙ – Ніщо мені так не пахне, як наш степ, – каже молодий Горпищенко, льотчик реактивної авіації, приїжджаючи до батька-чабана у відпустку. І якось так випадає щоразу, що батька застає він не в хаті і не в кошарі, а в степу, просто серед пасовища, де старий стоїть коло отари з гирлигою, в […]...
- Гончар Олесь Терентійович Бригантина I Сторожке, крутолобе зайшло, стало перед учителями, прикрившись недоброю скривленою осмішкою. “Ану, що ви мені зробите?” В щілинах очей виклик, з губів не сходить посмішка, напружена й мовби далека. В усій постаті зухвальство, удавана веселість, бравада самозахисту. А під цим вдаваним вловлюється прихований біль, насторога, нервове жування чогось найгіршого. Звідки, з яких блукань, з яких […]...
- Гончар Олесь Терентійович Людині гімн Можна уявити, з якою любов’ю й надією слухав колись у Чернігові Коцюбинський юного Тичину, його ранні поезії. Був то тільки поетичний заспів, схвильована проба голосу, але скільки в тому голосі було свіжості й природного чару! Яке глибоке чулося почуття, трепетний неспокій і поривання! Смертельно хворий учитель, благословляючи юного поета, мовби передавав йому естафету творчості, сонячної […]...
- Гончар Олесь Терентійович Жайворонок І Тут, у відкритім південнім степу, збиралася восени сила-силенна птахів. Вони тут востаннє паслись і відпочивали перед тим, як пуститися в далекі мандри, у вирій. Тоді, восени, майже в кожній хаті жили перепели. Дітвора ловила їх ледве що не голими руками – такі вони були важкі, ситі й ліниві в ту пору. Тепер птахи знову […]...
- Гончар Олесь Терентійович Довженків світ Коли думаєш про Довженка, про коріння його дивовижної творчості, щоразу чомусь уявляється така-от картина. Ще він хлопчик, уперше їде з батьками до міста. Виїхали вночі, і вже ось їм світає в дорозі; зелені луги Придесення купаються в росах, швидко розвидняється, і раптом, дух захопивши хлоп’яті, постає перед ним по небосхилу чудо якесь, ранковий міраж, сяюча […]...
- Гончар Олесь Терентійович Шевченко і сучасність I 1 Ювілей Тараса Шевченка став святом нашого братерства, світлим святом багатонаціональної соціалістичної культури. Найкращим вінком безсмертю Тарасовому є живий вінок нашої дружби – ленінської дружби народів. Бо саме вона, ця дружба, зібрала нас тут, у цьому братньому колі, зібрало єднаюче всіх нас почуття шани й любові до геніального сина українського народу, до великого поета-революціонера. […]...
- Гончар Олесь Терентійович Людина і зброя 1 Ще безтривожно ходять по місту ті, які вмиратимуть на рубежах, ітимуть в оточеннях, горітимуть у кремаційних печах концтаборів, штурмуватимуть Будапешт і Берлін; ще стоїть на узвишші посеред міста сірий масивний БЧА – Будинок Червоної Армії, де згодом на місці, розчищеному від руїн, буде запалено вічний вогонь на могилі Невідомого солдата. Ще все як було. […]...
- Життєвий і творчий шлях – Олесь Терентійович Гончар Олесь Терентійович Гончар (1918-1995 pp.) Життєвий і творчий шлях Олесь Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918 pp. в слободі Сухій на Полтавщині. Після смерті матері, коли хлопцеві було 3 роки, із Ломовки (тепер Дніпропетровськ) його забрали на виховання дід і бабуся в слободу Суху Козельщанського району Полтавської області. Хлопчик знав матір лише за фотографією та […]...
- Гончар Олесь Терентійович Берег любові І У білі, сліпучі дні весни чи раннього літа дівчата з місцевого медучилища проводять на території фортеці, заняття з протиповітряної оборони. З ношами, у важкому спецодязі, з сумками Червоного Хреста через плече, розсипавшись по замковому пустирищу, юні медички з сміхом долають уявну радіоактивну зону, долають учбову смерть і все когось рятують, рятують, рятують. Територія між […]...
- Гончар Олесь Терентійович Подвиг Каменяра Україна нова, возз’єднана, соціалістична вшановує сьогодні свого великого сина, свого славетного Каменяра. Для цього ми у Львові. Окрім усього, Львів дорогий нам ще й тим, що це місто Франкове, місто його титанічної праці, Каменярева фортеця, звідки він словом гарматної сили бив по імперіях зла і реакції, по брехні й тупості, звідки він подавав руку дружби […]...
- Гончар Олесь Терентійович Гоголь і Україна 1 Я не літературознавець і не фахівець з творчості Гоголя, а якщо ж насмілююсь виступати перед цими поважними зборами, то лише тому, що в мене, гадаю, є на це певне право – назву його правом земляка. Дозволю собі передати вам тут слово поваги й вітання від землі української, від Миргорода і Диканьки, від тих Великих […]...
- Гончар Олесь Терентійович Вічне слово З-поміж безлічі книг, з якими має справу історія світової літератури, поодиноко виділяються ті, що ввібрали в себе науку віків і мають для народу значення заповітне. До таких належать “Кобзар”, книга, яку народ український поставив на першому місці серед успадкованих з минулого національних духовних скарбів. Дивовижна доля цієї книги. Поезії, що входять до неї, складались на […]...
- Гончар Олесь Терентійович Геній Достоєвського 1 Громадськість України вшановує Федора Михайловича Достоєвського, великого сина Росії, письменника-мислителя, чий художній геній був і є таким відчутним для розвитку всієї світової культури. В художньому дослідженні людини, її психології Достоєвський сягнув тих глибин, котрих до нього мало хто сягав. Художник зазирнув у безодні, в найглибші надра людської душі – і йому відкрились найскладніші властивості […]...
- Гончар Олесь Терентійович Микита Братусь I Славний видався ранок: хто вмер, то ще й каятись буде. Сніги тікають, дзвенять струмки, все навкруги протряхає, парує. Небо оновляється – засиніло зовсім по-весняному. Сад мій стоїть ще голий, але вже набряк соками, налився, ось-ось розкриються бруньки. – Здрастуй, – кажу йому, знімаючи шапку. Щоранку знімаю перед ним свою заячу шапку, зав’язану вухами на […]...
- Гончар Олесь Терентійович Крапля крові РОЗДІЛ ПЕРШИЙ Людське життя. Воно як свічка: дмухнув вітер, і – вгасла. Тільки ж одна од першої до останньої хвилини присвічувала людям до праці, побіля неї майстрували колиску, розчісували косу, писали вірші. Інша підпалила сусідові стріху. А ще інша – прокуріла десь у глухім кутку і здиміла, не віддавши нікому жодного променя. Та найболючіше, коли […]...
- Гончар Олесь Терентійович За мить щастя У тропічному місті Рангуні, де молоді смаглочолі солдати стоять з автоматами на постах у своїй джунгляній зеленавій одежі, в місті золотих пагод – храмів, що підносяться в небо стогами жовтогарячого жнив’яного блиску, в місті, де рано ніч настає і в присмерках палацу, мовби вихопленого з казок Шехерезади, майне раптом обличчя з прекрасним профілем камеї, а […]...
- Гончар Олесь Терентійович Голос ніжності й правди Що справжні поети велика рідкість, видно хоч би й з того, що відтоді, як пішов із життя Володимир Сосюра, ми й досі почуваємо його відсутність, без нього так і зосталась незаповненою в літературі та поетична сфера, де протягом десятиріч панував його неповторний талант. Син Донеччини, задушевний лірик, він був серед тих, хто глибоко відчув красу […]...
- Гончар Олесь Терентійович Відлито у вогнях душі Декому, певне, здається, що Василь Стефаник жив дуже давно: так далеко відійшло в минувшину те життя, ті соціальні драми, що їх письменник з такою силою і з таким болем відтворив у своїх новелах. Давно немає проблеми землі, переорано помежовані смужки селянських грунтів, що за них люди судилися, чварились, мордували себе у віковій ворожнечі такої лютості, […]...
- Гончар Олесь Терентійович Блакитні вежі Яновського Пригадуєте ту першу вражаючу фразу “Вершників”, той могутній, сповнений епічної сили заспів? Як лютували шаблі під Компаніївкою, де зчепились бортами степові пірати, і коні бігали без вершників, і небо “округ здіймалося вгору блакитними вежами”? Коли вийшли “Вершники” в нашому студентському середовищі, поміж закоханих в літературу юних ентузіастів точились дискусії навіть з приводу цих блакитних веж: […]...
- Гончар Олесь Терентійович Штрихи до портрета Остапа Вишні Усього один раз довелося мені бути з ним на полюванні десь на полях Переяславщини – поїхали “на зайця”… Грудень був, холод, похмурий день, мерзла рілля під ногами та гостра поземка. Цілий день ходили в тих полях, так і не побачивши зайця, цілий день маячила десь далеко на ріллі зсутулена і якась беззахисна, наче вітром похилена […]...
- Собор як символ духовної краси людини – І варіант ОЛЕСЬ ГОНЧАР 11 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ОЛЕСЬ ГОНЧАР Собор як символ духовної краси людини І варіант Все частіше люди починають задумуватися над тим, для чого живуть, що головне в їхньому житті: матеріальне чи духовне? Та, здається, і досі не можуть вирішити цих питань, бо у багатьох випадках перетягує матеріальне, незважаючи на чисті духовні пориви. Проте […]...
- Гончар Олесь Собор (скорочено) ОЛЕСЬ ГОНЧАР (1918-1995) СОБОР І Селище Зачіплянка своєю історією сягає в козацькі часи. На той час місцеві майстри виготовляли січовикам списи для захисту від ворогів. Нині на Зачіплянці живуть металурги, тому з вікон будинків завжди видно заграви домен, а в повітрі відчувається гар від розпечених шлаків. Ще одна особливість селища – старий собор, який зберігає […]...
- Бережіть собори ваших душ – за романом Собор ОЛЕСЬ ГОНЧАР 11 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ОЛЕСЬ ГОНЧАР “Бережіть собори ваших душ” (за романом “Собор”) Годинник вічності вже відрахував останні хвилини другого тисячоліття, коли перелякане людство чекало кінця епохи. Що там, за порогом тисячоліть? Суцільні проблеми – голод і перенаселення, ядерна катастрофа й екологічна криза. Та чи не найважливішою серед них є проблема втрати духовності. […]...
- Прапороносці – Олесь Терентійович Гончар Олесь Терентійович Гончар (1918-1995 pp.) “Прапороносці” “Поетичний пунктир походу” – поезія Олеся Гончара допомогла письменникові у створенні трилогії “Прапороносці”. Робота над творами воєнної тематики під час наступу реакційної критики була нелегкою. Згодом письменник сам зазначить це у своїх спогадах: “Якщо вже братися за перо, то тільки для того, щоб прорватися до правди, до зображення війни […]...
- Новелістика – Олесь Терентійович Гончар Олесь Терентійович Гончар (1918-1995 pp.) Новелістика Протягом усього творчого життя Олесь Гончар звертався до малих літературних жанрів – новел та оповідань, ставлячи їх на один філософсько-естетичний щабель з великими прозовими полотнами. Новелістика Гончара – високохудожня частина його творчого доробку. Причому, тематика його новел дуже різноманітна. Все письменницьке життя Гончара сповнене спогадів про минулу війну і […]...
- Гнівне засудження духовної спустошеності у романі “Собор” – ІІ варіант ОЛЕСЬ ГОНЧАР 11 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ОЛЕСЬ ГОНЧАР Гнівне засудження духовної спустошеності у романі “Собор” II варіант З дитинства нас виховували батьки, виховательки у дитсадках, вчителі у школі. Ми набиралися знань, спілкувалися з друзями, намагалися відповісти на хвилюючі питання сучасності. Інколи замислювалися над тим, що ми маємо у душі, чи маємо право називати себе Людьми […]...