Гончар Олесь Терентійович Жайворонок
І
Тут, у відкритім південнім степу, збиралася восени сила-силенна птахів. Вони тут востаннє паслись і відпочивали перед тим, як пуститися в далекі мандри, у вирій. Тоді, восени, майже в кожній хаті жили перепели.
Дітвора ловила їх ледве що не голими руками – такі вони були важкі, ситі й ліниві в ту пору.
Тепер птахи знову поверталися з-за моря: схудлі, легкі, бистрі. Заклекотіли по всьому узбережжю, замигтіли в степу, попід вікнами Солончанської МТС, не лякаючись ні людей, ні машин, сподіваючись якось погамувати в знайомих місцях свій
Від того пташиного клекоту Зоя прокинулась. Батькового кашкета на гвіздку вже не було. За вікном вирує пташиний ярмарок, на подвір’ї людно, шумливо.
Біля майстерень стоять вишикувані трактори, націлені моторами в степ. Весь колектив МТС висипав з приміщень на Традиційне відкриття весни.
“Виходять! Як же це я?!”
Дівчина стрибнула па підлогу, стала швидко одягатися. Вимиті вчора коси тонко пахли суницею. Зоя заплітала їх, викладала на голові тугим темним калачиком.
Не так давно що вона вплітала кісники, як вплітають їх піонерки, носила коси двома зв’язаними перевесельцями на
Взуваючись, виставила ногу вперед, тупнула нею об підлогу, засміялася: чого там! І нога вже була міцна, струнка, дівоча…
Коли Зоя вискочила на подвір’я, перші машини вже вирушали в путь. Трактористи сьогодні тримали керма якось особливо хвацько й гордовито. Директор МТС Карпо Васильович Лисогор, Зоїн батько, походжав із замполітом біля тракторів, віддаючи бригадирам останні накази.
Видно, в ці хвилини ті, що виїздили в степ, були йому далеко рідніші, аніж Зоя. Коли вона проходила повз нього, Карпо Васильович гукнув просто через неї тим, іншим:
– Повертайтесь мені героями!
А Зої теж хотілося б сісти за кермо, натиснути педалі й рушити в степ, у світлі весняні простори.
Там небо сьогодні блакитніло по-весняному, свіже й високе, вище, ніж будь-коли. Там п’янко пахла розмерзла земля, а птиці, звиваючись над нею, пробували свої по-дівочому чисті голоси.
Хіба не могла б і вона, Зоя, сидіти отак в комбінезоні на високому тракторі, як сидить он, пишаючись, Оксана Бойко, прославлена трактористка? Тоді і їй, Зої, батько бажав би повернутися восени героїнею, тоді, може, й довкола неї кружляв би вродливий механік Сава Грек отак, як кружляє він зараз побіля Оксани…
– Дай кермо, Оксано,- звертається до трактористки Зоя.- Дай хоч з подвір’я виведу.
– Е, дівчино, це тобі не на радіовузлі кнопки натискувати! В мене кінь норовистий: боюся, що не ти його вестимеш, а він тебе поведе.
– Поведу, я пробувала.
– Отими школярськими руками? Щось не віриться мені… Боюся, що вирветься!
– Та й Карпо Васильович саме поглядає в наш бік,- весело каже Сава-механік, підморгуючи до Оксани.- Ще, чого доброго, доганяку за такі забавки вліпить!.
Обоє вони сміються, а Зоя, зашарівшись, стоїть перед ними, присоромлена, зайва.
– Співчуваю тобі, Зоєня,- зухвало сміється Оксана.- Мені в твої п’ятнадцять років теж кермо снилося мало не щоночі.
“Не п’ятнадцять, а сімнадцятий!”- хочеться вигукнути Зої, щоб знала про це зарозуміла Оксана і щоб Сава-механік знав.
Одначе десь поблизу вже гомонить батько.
Ось він зупиняється з замполітом біля Оксаниного трактора, ласкаво поплескує його долонею по металевому крилу:
– Ветеран… За Волгу своїм ходом ходив… Витягне сезон, Оксано?
– Витягне, Карпе Васильовичу, та ще, може, й не один!. Це тільки на вигляд він трохи ніби підтоптаний… А душа в ньому молода!
– Молода, кажеш?
Завваживши доньку, Карпо Васильович окидає її здивованим, радісно незнайомим поглядом. Зої стає ніяково, і вона поквапно відступається між люди.
Стояла, слухала розмову з-поза чиїхось засмальцьованих спин. Прикро було їй слухати, як жартує Оксана з батьком, неприємним був дівчині самий тон, у якому вони розмовляли. І навіть те, як, сміючись, трактористка грайливо стріпувала своїм золотим руном, було зараз неприємним. Зоя на мить уявила, що батько взагалі міг би ввести Оксану в дім і стала б вона для Зої…
.
Ні, не хотіла б Зоя собі такої мачухи! ІІ
У всі кінці від МТС, у близькі й далекі колгоспи пролягли свіжі мережані сліди. Пішли трактори, порожньо стало на подвір’ї.
Відтепер щоранку гомонітиме оживаючий степ, пройнятий бархатною музикою моторів. Незабаром зів’ються на обрії перші димки над степовими вагончиками, над знаменитими палубами трактористів. З’являться там на вікнах блакитні фіранки…
Над кожним палубом встане гнучка антена, випнеться в небо, тендітна, чутлива…
Таких палубів сімнадцять… Далеко вони розкидані один від одного, ледь бовваніють то тут, то там у затканому кришталевим маревом просторі, глибоко повгрузавши колесами в грунти різних колгоспів, що їх обслуговує Солончанська МТС. На всі чотири сторони світу – рівнина й рівнина, колишнє морське дно.
А якби піднятись на випіку, то на півдні вдалині можна бачити й саме море, що синіє нарівні з суходолом чи навіть вище суходолу.
Сімнадцять палубів – сімнадцять антен над ними, і всі вони мовби прислухаються, націлені звідусюди на свій польовий штаб.
Серед степу на багато кілометрів видніється садиба машинно-тракторної станції. При відступі окупанти були зруйнували будівлі, а зараз уже все знову стало на своє місце, вкрилося свіжою рябою черепицею: майстерні, контора, житлові котеджі, гараж… Осторонь – склади пального з вкопаними в землю білими цистернами.
Взимку подвір’я заповнюється численною сільськогосподарською технікою, в майстернях з ранку до ночі жевріють горна та вищать верстати, а в накуреній конторі ремствують по кутках безпритульні бухгалтери, відтиснуті з-поза своїх столів владним степовим людом. Ідуть наради, семінари, різноманітні курси та навчання колгоспних механізаторів.
При конторі поруч з кабінетом директора влаштована Зоїна радіорубка. Зоя – радистка-диспетчер. Саме на неї спрямовані своїми вістрями всі сімнадцять антен, що пружинять протягом сезону на степових палубах трактористів. Підтримуючи радіозв’язок з бригадами, Зоя мовби стає на деякий час тим осередком, де схрещуються розбурхані пристрасті багатьох розпалених працею людей – бригадирів, механіків, обліковців.
Перші звертання з палубів – до неї, перший голос туди – її.
Коли починається сезон, коли трактори не вичахають на полях цілу добу, Зоя помітно виростає в своїй ролі. У роботі Зоя знаходить справжню насолоду, робота єднає її з колективом, що давно вже став для дівчини і ріднею, і найпевнішою опорою в житті.
Зі своїм колективом Зоя особливо зріднилася в роки війни. Наука дружби, тяжкі випробування, що випали тоді на Зоїну дитячу долю,- як вони згодилися їй зараз, коли Зоя, за виразом емтеесівського сторожа, вже “вилюдніла”, коли вже сидить вона у своїй чистенькій радіорубці, оточена блискучою, чутливою апаратурою…
У те далеке воєнне літо Солончанська МТС в повному складі рухалася на схід. На все життя запам’яталися Зої грізні картини відступу.
…Сухою задухою пашить південний степ, плачуть у будках невпорані діти, спостерігачі раз у раз попереджають колону про ворожі літаки.
Куриться безконечний бурий шлях, скрегоче важке залізо… Нічого нема в цих людей – тільки залізо і шлях.
Трактористів не вистачало, частина їх пішла в армію та в партизани, але, незважаючи на це, жоден трактор не залишався без водія. Карпо Васильович мобілізував усіх, кого тільки міг, в тому числі й жінок та підлітків з родин трактористів. Свою дружину він теж посадив на трактор. Сам пояснив їй, що треба, сам запустив для неї мотор: “Веди!”
Зоя цілими днями тряслася біля матері на тракторі. Колона йшла, розтягнувшись на довгі кілометри. Десятки потужних тракторів та закіптюжених комбайнів, багатокорпусні плуги та молотарки, майстерні та обшпуговані вітрами степові палуби трактористів – усе було поставлено на колеса, рухалося за суворим маршрутом, що його тримав старий комуніст Лисогор у нагрудній кишені своєї гімнастерки.
В ті дні Зоя лише коли-не-коли могла розмовляти з батьком. Але, мабуть, саме в ті дні її дитячому гострому розумові повністю відкрилось батьківське серце, його буденна велич, його сталева незламна воля.
Карпо Васильович був душею колони, її натхненним вожаком. Старенький директорський газик, нещадно пожмаканий під час одного з бомбардувань, удень і вночі невтомно гасав вподовж колони, виносячи Карпа Васильовича то в один її кінець, то в інший. З першого погляду помічав директор найменше порушення порядку руху; більше того, він, здається, наперед угадував найпотаємніші думки і наміри кожного з підлеглих.
Підбадьорював втомлених, стримував шалених, щоразу вносячи в гарячу розвихреність походу свою волю, свій продуманий темп, наперед розраховані ритми.
Без усмішок жили тоді люди, і, навіть проносячись своїм газиком мимо трактора, на якому стояла біля матері Зоя, директор дивився на доньку та на дружину, не посміхаючись.
Related posts:
- Гончар Олесь Терентійович Прапороносці КНИГА ПЕРША АЛЬПИ О РУССКАЯ ЗЕМЛЕ! УЖЕ ЗА ШЕЛОМЯНЕМЬ ЕСИ! “СЛОВО О ПОЛКУ ИГОРЕВЕ”. I Одтоді, як передові частини перейшли кордон і зникли за горбатими висотами чужої землі, минуло вже кілька днів. На переправі стали прикордонники, перевіряючи документи бійців і окремих команд, що наздоганяли фронт. Мов із землі виріс новий прикордонний стовп і ряба, смугаста […]...
- Гончар Олесь Терентійович Собор І У жодній енциклопедії світу не знайти вам цієї Зачіплянки. А вона є, існує в реальності. Без звички навіть трохи дивно звучить: Зачіплянка. Хтось колись тут за щось зачепився. І так пішло. В давні, в дозаводські часи було, кажуть, на цьому місці велике село, що робило списи запорожцям. І коли мандрували козаки на Січ, то […]...
- Гончар Олесь Терентійович Бригантина I Сторожке, крутолобе зайшло, стало перед учителями, прикрившись недоброю скривленою осмішкою. “Ану, що ви мені зробите?” В щілинах очей виклик, з губів не сходить посмішка, напружена й мовби далека. В усій постаті зухвальство, удавана веселість, бравада самозахисту. А під цим вдаваним вловлюється прихований біль, насторога, нервове жування чогось найгіршого. Звідки, з яких блукань, з яких […]...
- Гончар Олесь Терентійович Тронка І ТИ – ЛІТАЙ – Ніщо мені так не пахне, як наш степ, – каже молодий Горпищенко, льотчик реактивної авіації, приїжджаючи до батька-чабана у відпустку. І якось так випадає щоразу, що батька застає він не в хаті і не в кошарі, а в степу, просто серед пасовища, де старий стоїть коло отари з гирлигою, в […]...
- Гончар Олесь Терентійович Довженків світ Коли думаєш про Довженка, про коріння його дивовижної творчості, щоразу чомусь уявляється така-от картина. Ще він хлопчик, уперше їде з батьками до міста. Виїхали вночі, і вже ось їм світає в дорозі; зелені луги Придесення купаються в росах, швидко розвидняється, і раптом, дух захопивши хлоп’яті, постає перед ним по небосхилу чудо якесь, ранковий міраж, сяюча […]...
- Гончар Олесь Терентійович Вічне слово З-поміж безлічі книг, з якими має справу історія світової літератури, поодиноко виділяються ті, що ввібрали в себе науку віків і мають для народу значення заповітне. До таких належать “Кобзар”, книга, яку народ український поставив на першому місці серед успадкованих з минулого національних духовних скарбів. Дивовижна доля цієї книги. Поезії, що входять до неї, складались на […]...
- Гончар Олесь Терентійович Пізнє прозріння Срібне небо низьке. Дюни, валуни. Десь у субтропіках земля родить чудернацькі плоди золоті, а тут вона родить каміння. Ціле життя люди визбирують його: цей рік визбирають, очистять від нього поле, а наступної весни каміння знову виросло, полізло головешками з грунту. Кажуть, морозами його тут витискає з землі. Понад затокою – рибальські селища та сосни де-не-де. […]...
- Гончар Олесь Терентійович Подвиг Каменяра Україна нова, возз’єднана, соціалістична вшановує сьогодні свого великого сина, свого славетного Каменяра. Для цього ми у Львові. Окрім усього, Львів дорогий нам ще й тим, що це місто Франкове, місто його титанічної праці, Каменярева фортеця, звідки він словом гарматної сили бив по імперіях зла і реакції, по брехні й тупості, звідки він подавав руку дружби […]...
- Гончар Олесь Терентійович Крапля крові РОЗДІЛ ПЕРШИЙ Людське життя. Воно як свічка: дмухнув вітер, і – вгасла. Тільки ж одна од першої до останньої хвилини присвічувала людям до праці, побіля неї майстрували колиску, розчісували косу, писали вірші. Інша підпалила сусідові стріху. А ще інша – прокуріла десь у глухім кутку і здиміла, не віддавши нікому жодного променя. Та найболючіше, коли […]...
- Гончар Олесь Терентійович Слово про Буревісника Талантові Горького випало розкриватися в атмосфері задухи, в умовах поліцейської антидемократичної держави, де сваволя була дужча, ніж закон, де тупий донощик і жандарм безкарно полювали на кожну живу, вільну і незалежну думку, де такі люди, як Чехов, Короленко і сам Горький, люди, що зробили б честь будь-якій нації, офіційно розглядалися, як щось небажане для країни. […]...
- Гончар Олесь Терентійович Безсмертний полтавець Іван Петрович Котляревський належить до тих довгожителів планети, які разом із витворами свого духу впевнено переступають рубежі сторіч, далеко йдуть за межі їм відміряного часу. Два століття живе на світі безсмертний автор “Енеїди” й “Наталки Полтавки”, поет, веселий мудрець, що в ньому мовби уособився оптимізм народу, його дужий, непідвладний смуткові дух, патріотичне чуття, обдарованість, моральна […]...
- Гончар Олесь Терентійович Берег любові І У білі, сліпучі дні весни чи раннього літа дівчата з місцевого медучилища проводять на території фортеці, заняття з протиповітряної оборони. З ношами, у важкому спецодязі, з сумками Червоного Хреста через плече, розсипавшись по замковому пустирищу, юні медички з сміхом долають уявну радіоактивну зону, долають учбову смерть і все когось рятують, рятують, рятують. Територія між […]...
- Гончар Олесь Терентійович За мить щастя У тропічному місті Рангуні, де молоді смаглочолі солдати стоять з автоматами на постах у своїй джунгляній зеленавій одежі, в місті золотих пагод – храмів, що підносяться в небо стогами жовтогарячого жнив’яного блиску, в місті, де рано ніч настає і в присмерках палацу, мовби вихопленого з казок Шехерезади, майне раптом обличчя з прекрасним профілем камеї, а […]...
- Гончар Олесь Терентійович Шевченко і сучасність I 1 Ювілей Тараса Шевченка став святом нашого братерства, світлим святом багатонаціональної соціалістичної культури. Найкращим вінком безсмертю Тарасовому є живий вінок нашої дружби – ленінської дружби народів. Бо саме вона, ця дружба, зібрала нас тут, у цьому братньому колі, зібрало єднаюче всіх нас почуття шани й любові до геніального сина українського народу, до великого поета-революціонера. […]...
- Гончар Олесь Терентійович Геній Достоєвського 1 Громадськість України вшановує Федора Михайловича Достоєвського, великого сина Росії, письменника-мислителя, чий художній геній був і є таким відчутним для розвитку всієї світової культури. В художньому дослідженні людини, її психології Достоєвський сягнув тих глибин, котрих до нього мало хто сягав. Художник зазирнув у безодні, в найглибші надра людської душі – і йому відкрились найскладніші властивості […]...
- Гончар Олесь Терентійович Микита Братусь I Славний видався ранок: хто вмер, то ще й каятись буде. Сніги тікають, дзвенять струмки, все навкруги протряхає, парує. Небо оновляється – засиніло зовсім по-весняному. Сад мій стоїть ще голий, але вже набряк соками, налився, ось-ось розкриються бруньки. – Здрастуй, – кажу йому, знімаючи шапку. Щоранку знімаю перед ним свою заячу шапку, зав’язану вухами на […]...
- Гончар Олесь Терентійович Поборник справедливості Усі народи нашої країни разом з російським народом віддають сьогодні данину шани й любові одному з найшляхетніших письменників дев’ятнадцятого сторіччя. Тургенєву належить почесне місце серед тих, хто творив світову славу російському роману – роману, що вже понад сторіччя справляє величезний духовний вплив на уми людей у всіх країнах, на розвиток літератур Заходу і Сходу. Переймаєшся […]...
- Гончар Олесь Терентійович Людині гімн Можна уявити, з якою любов’ю й надією слухав колись у Чернігові Коцюбинський юного Тичину, його ранні поезії. Був то тільки поетичний заспів, схвильована проба голосу, але скільки в тому голосі було свіжості й природного чару! Яке глибоке чулося почуття, трепетний неспокій і поривання! Смертельно хворий учитель, благословляючи юного поета, мовби передавав йому естафету творчості, сонячної […]...
- Гончар Олесь Терентійович Людина і зброя 1 Ще безтривожно ходять по місту ті, які вмиратимуть на рубежах, ітимуть в оточеннях, горітимуть у кремаційних печах концтаборів, штурмуватимуть Будапешт і Берлін; ще стоїть на узвишші посеред міста сірий масивний БЧА – Будинок Червоної Армії, де згодом на місці, розчищеному від руїн, буде запалено вічний вогонь на могилі Невідомого солдата. Ще все як було. […]...
- Гончар Олесь Терентійович Голос ніжності й правди Що справжні поети велика рідкість, видно хоч би й з того, що відтоді, як пішов із життя Володимир Сосюра, ми й досі почуваємо його відсутність, без нього так і зосталась незаповненою в літературі та поетична сфера, де протягом десятиріч панував його неповторний талант. Син Донеччини, задушевний лірик, він був серед тих, хто глибоко відчув красу […]...
- Гончар Олесь Терентійович Блакитні вежі Яновського Пригадуєте ту першу вражаючу фразу “Вершників”, той могутній, сповнений епічної сили заспів? Як лютували шаблі під Компаніївкою, де зчепились бортами степові пірати, і коні бігали без вершників, і небо “округ здіймалося вгору блакитними вежами”? Коли вийшли “Вершники” в нашому студентському середовищі, поміж закоханих в літературу юних ентузіастів точились дискусії навіть з приводу цих блакитних веж: […]...
- Гончар Олесь Терентійович Штрихи до портрета Остапа Вишні Усього один раз довелося мені бути з ним на полюванні десь на полях Переяславщини – поїхали “на зайця”… Грудень був, холод, похмурий день, мерзла рілля під ногами та гостра поземка. Цілий день ходили в тих полях, так і не побачивши зайця, цілий день маячила десь далеко на ріллі зсутулена і якась беззахисна, наче вітром похилена […]...
- Гончар Олесь Терентійович Олесь (Олександр) Терентійович Гончар провів свої дитячі роки в слободі Суха Козельщанського району Полтавської області. Вчився в Харківському технікумі журналістики. Потім, після недовгої роботи в періодичних виданнях, вступив до Харківського університету на філологічний факультет (1938 p.). Після війни закінчив навчання у Дніпропетровському університеті. Почав друкуватися ще до війни: у 1941 році вийшла його повість “Стокозове […]...
- Прапороносці – Олесь Терентійович Гончар Олесь Терентійович Гончар (1918-1995 pp.) “Прапороносці” “Поетичний пунктир походу” – поезія Олеся Гончара допомогла письменникові у створенні трилогії “Прапороносці”. Робота над творами воєнної тематики під час наступу реакційної критики була нелегкою. Згодом письменник сам зазначить це у своїх спогадах: “Якщо вже братися за перо, то тільки для того, щоб прорватися до правди, до зображення війни […]...
- Собор – Олесь Терентійович Гончар Олесь Терентійович Гончар (1918-1995 pp.) “Собор” Перша публікація роману Олеся Гончара ” Собор “, що вийшла у серії “Романи й повісті” у 1968 p., була з захопленням зустрінута літературознавцями і критиками. Та хіба могло бути інакше, коли автор створив галерею позитивних персонажів, представників повоєнного покоління трудівників, показував плідну працю робітників і селян на благо Батьківщини. […]...
- Значення творчості – Олесь Терентійович Гончар Олесь Терентійович Гончар (1918-1995 pp.) Значення творчості Олесь Терентійович Гончар – всесвітньо відомий письменник і громадський діяч. Його високо гуманістичні твори вражають глибиною і масштабністю мислення. Письменника турбує не тільки доля рідної України, а й доля всього людства. Уже в першому своєму визначному творі – трилогії “Прапороносці” устами своїх героїв він гнівно засудив війни і […]...
- Життєвий і творчий шлях – Олесь Терентійович Гончар Олесь Терентійович Гончар (1918-1995 pp.) Життєвий і творчий шлях Олесь Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918 pp. в слободі Сухій на Полтавщині. Після смерті матері, коли хлопцеві було 3 роки, із Ломовки (тепер Дніпропетровськ) його забрали на виховання дід і бабуся в слободу Суху Козельщанського району Полтавської області. Хлопчик знав матір лише за фотографією та […]...
- До якої суспільної проблеми привертає увагу Олесь Гончар образом Володьки Лободи? (За романом “Собор”) ОЛЕСЬ ГОНЧАР 11 КЛАС ПРОЗА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX СТОЛІТТЯ ОЛЕСЬ ГОНЧАР До якої суспільної проблеми привертає увагу Олесь Гончар образом Володьки Лободи? (За романом “Собор”) Олесь Гончар – яскравий і самобутній талант. Його проза поетична, лірико – психологічна. Із сторінок його творів видно автора – митця, чутливого до нового, до проблем віку, до того, що вимагає втручання […]...
- Олесь Гончар “Прапороносці” “Прапороносці” Олеся Гончара Прапороносці – роман-реквієм, це – гімн на честь полеглих. Основна проблема роману: людина на війні. У творі змальовано біль утрат. Майже кожна сім’я утратила на фронті батька чи сина, дочку чи матір, а багато з них шкандибали на милицях. Автор писав, що він хотів поєднати високий дух романтики з “проривом “до правди, […]...
- Олесь Гончар – співець прекрасного в людині Творчий процес – це завжди вихід за межі свого “я”. “Молодий, самобутній голуб” із роману “Таврія” є своєрідним образом-символом естетичної позиції Олеся Гончара, однією з найхарактерніших особливостей якого було “розривання себе між спрагою світла і потребою зазирнути в чорні глибини людської природи”. Гончарове поривання до світла переконує, бо навіть у безвиході можна знайти вихід, якщо […]...
- Олесь Гончар – Блакитні Вежі Яновського (Скорочено) Пам’ятаєте ту першу вражаючу фразу “Вершників”, той могутній, сповнений епічної сили заспів? Як лютували шаблі під Компапіївкою, де зчепились бортами степові пірати, і коні бігали без вершників, і небо “округ здіймалося вгору блакитними вежами”?.. Давно помічено, що степові люди мають вроджений потяг до моря, з дивною силою воно зваблює степовика, заполонює своїм простором, морською далеччю. […]...
- ОЛЕСЬ ГОНЧАР Олесь Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918p. Після смерті матері, коли хлопцеві було 3 роки, із заводського селища на околиці Катеринослава (тепер Дніпропетровськ) його забрали на виховання дід і бабуся в слободу Суху Козельщанського району Полтавської області. Працьовита і щира в ставленні до людей бабуся замінила майбутньому письменникові матір. Тридцяті роки в житті Олеся Гончара […]...
- Олесь Гончар Існує думка, що по-справжньому можна пізнати й зрозуміти письменника, лише побувавши на його батьківщині, у місцях, пов’язаних з його життям і творчістю. І вона має підстави для існування. Життя й творчість Олеся Гончара пов’язані з Полтавщиною, Харківщиною, Дніпропетровщиною, де він народився, учився, працював, з Києвом, де продовжував навчання в аспірантурі, працював і де жил з […]...
- Гончар Олесь – Біографія Олесь Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918p. Після смерті матері, коли хлопцеві було 3 роки, із заводського селища на околиці Катеринослава (тепер дніпропетровськ) його забрали на виховання дід і бабуся в слободу Суху Козельщанського району Полтавської області. Працьовита і щира в ставленні до людей бабуся замінила майбутньому письменникові матір. Тридцяті роки в житті Олеся Гончара […]...
- ЗНО – Олесь Гончар – Література XX ст Література XX ст. Олесь (Олександр) Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918 року в селі Суха, тепер Кобеляцького району Полтавської області. Після закінчення школи вступив до Харківського технікуму журналістики. З 1937 року О. Гончар почав друкуватися в українській пресі. 1938 року він вступив на філологічний факультет Харківського університету. У перші дні війни пішов добровольцем на фронт […]...
- ПЛАН – ОЛЕСЬ ГОНЧАР 11 КЛАС ПРОЗА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX СТОЛІТТЯ ОЛЕСЬ ГОНЧАР ПЛАН Історія створення та доля роману Олеся Гончара “Собор I. Причини появи твору. (“Собор” – це роман-попередження, тому що письменник почав помічати у суспільстві шістдесятих років загрозливе наростання тенденцій моральної деградації. І попереджає про це. Відповідаючи на запитання, що його наштовхнуло на створення цієї книги, письменник […]...
- Олесь Гончар – Біографія ОЛЕСЬ ГОНЧАР (1918 – 1995) Олесь Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918p. Після смерті матері, коли хлопцеві було 3 роки, із заводського селища на околиці Катеринослава (тепер Дніпропетровськ) його забрали на виховання дід і бабуся в слободу Суху Козельщанського району Полтавської області. Працьовита і щира в ставленні до людей бабуся замінила майбутньому письменникові матір. Тридцяті […]...
- Кресафт (скорочено) – Гончар Олесь 1918-1995 Голову колгоспу Кухаренка повідомили на польовому току про те, що його кличуть у район. Кухаренко відразу похнюпився. У нього навіть “вуса висіли аж до землі”. Його легкова машина була в ремонті, то вирішив узяти кінну бідарку для такої поїздки. Від передчуття кари “млоїлося чоловікові в грудях”, сумно цокала бідарка. Дістався до районного містечка, пришпореного […]...
- Гончар Олесь Собор (скорочено) ОЛЕСЬ ГОНЧАР (1918-1995) СОБОР І Селище Зачіплянка своєю історією сягає в козацькі часи. На той час місцеві майстри виготовляли січовикам списи для захисту від ворогів. Нині на Зачіплянці живуть металурги, тому з вікон будинків завжди видно заграви домен, а в повітрі відчувається гар від розпечених шлаків. Ще одна особливість селища – старий собор, який зберігає […]...
- Олесь Гончар (1918-1995) Олесь (Олександр) Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918 року в селі Суха, тепер Кобеляцького району Полтавської області. Після закінчення школи вступив до Харківського технікуму журналістики. З 1937 року О. Гончар почав друкуватися в українській пресі. 1938 року він вступив на філологічний факультет Харківського університету. У перші дні війни пішов добровольцем на фронт у складі студентського […]...