Графоманія

Графоманія (грецьк. grapho – пишу та mania – хвороблива пристрасть) – хворобливе прагнення особи, позбавленої хисту, до літературної діяльності, що імітує справжню літературу, дискредитує мистецтво. У 20-ті XX ст. мав місце так званий “масовизм” в українській поезії, коли робсількор ототожнювався з письменником, чи “призов ударників у літературу” на межі 20-30-х, покликаних створювати “пролетарський реалізм”, позбавлений естетичних критеріїв, а тому безперспективний. Деякі напрями (соціалістичний реалізм) створювали сприятливий

мікроклімат для Г., яка негативно впливала навіть на неординарні творчі постаті. Г. базується на егалітарному уявленні про те, що письменником можна стати, засвоївши механізм конструювання літературного твору.

Насправді, опанування, скажімо, версифікаційною технікою при відсутності таланту ніколи не сформує поета. Істотні риси Г. та достеменної поезії, абсолютну відмінність між ними окреслила Ліна Костенко, вказуючи на небезпеку імітат-літератури, власне, імітат-поезії: Великі поети не вміють писати віршів. Клював їх орел в печінку і сумнів сни випасав. Графоманові краще.

Графоман вирішив Написати –

І написав, Про що завгодно. Коли завгодно. Скільки завгодно. І завжди всує.

Головне, ще не антинародно. Народ засилосує. А геніальні поети – такі бездарні!

Виходять з ночей аж чорні, як шахтарі з забою. А ті клаптенята паперу – то смертельні плацдарми Самотньої битви з державами, З часом, З собою.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Графоманія