Грінченко Борис Дмитрович Брат на брата
І
Учитель ладинської школи Євген Корецький, прокинувшися в своїй камері 18-го листопада 1905-го року, зараз згадав, що сьогодні якраз виходить два місяці, відколи він попавсь у неволю. Він поїхав до Києва, потрапив туди саме тоді, як вийшов маніфест 6-го серпня про Державну Думу. Всі розуміли, що після всього того, що було – після кривавої війни в Маньчжурії, року напруженої боротьби дома, після всіх тих віч, страйків, бунтацій, пожежі й крові, несамовитих погромів і народних бунтів, – після всього того це було занадто мало, занадто блідо. Кожен
Люди з запалом читали прокламації, в яких пояснялося, через що реформа не може, і не повинна нікого задовольнити…
З такою прокламацією в кишені, з купкою нових книжок на політичні теми та з папером, олівцями й підручниками, купленими в школу, їхав Корецький з Києва; і як вийшов з вагону на вокзал у своєму невеличкому городі, – зараз же його арештовано.
На допитах йому казано:
– А, вы там конституционные
Контроль над бюрократиею!. Ну-с, – так обождите немного: вы очень поторопились!.
Відома річ, що й арештовано його найбільше через ту справу з “конституционным приговором”. Звісно, справник уже давно намагався в шкільній раді, щоб Корецького скинуто з учителювання… Але все ж ця справа наробила тоді великого шелесту в їх невеличкому городі.
Корецьким і його селом зацікавилися поступові люди з місцевої інтелігенції… . Пішла справа навіть у пресу, – ну, звісно, що все це взято було до уваги, і Корецький мусив “обождать немного” та й дожидає вже два місяці…
За ці два місяці йому тільки раз дозволено побачитися з жінкою – на десять хвилин при жандармі… Навіть дітей не пустили, хоч Таля взяла була обох… Тоді ще її не прогнали з школи, де вона була в його помічницею; але тільки через те, що за неї в шкільній раді оступився Моловський…
Другого разу його може не бути, і тоді… З чого ж тоді вони житимуть? А може вже й тепер треба про це питатися? Хіба він знає? Скільки вже часу ніяких звісток з волі!
Спершу він мав деякі, бо приходили до тюрми нові арештовані. Знав, що з Японією вже замирили, знав про всякі розрухи… Але от уже три тижні нікого нового не приводять, забрали й тих, що сиділи з ним у камері, – ні газет, ні людей: нічого не знає, що діється за цими мурами.
Знає тільки, що там життя кипить, люди борються, добиваються… Горіла його душа, пориваючися й собі туди ж… Хотілося робити й боротися і було страшно жалко за своїм селом.
Дев’ять років вибув він там у школі. Багато його школярів єсть таких, що купчаться коло його й Талі, як одна духовна сім’я. Скільки книг з їми прочитано, скільки розмов було!.
Трохи знання таки дано їм… Він з Талею передали їм частину свого власного я, вони мов уже рідні їм зробилися – як же не жалко їх покидати? А надто тепер, коли ввесь народ зворушився, рветься до кращого життя, коли їм усім так треба допомоги – словом і ділом…
Звісно, – Раз добром налите серце Вік не прохолоне! – ніщо не зможе знищити зовсім ту національну й політичну свідомість, яку дали вони вдвох своїм учням, але все ж народ живе в такій страшній темряві, що серед неї легко зблукатися навіть тому, хто, здається, ніби й знає дорогу!. І так би хотілося їх усіх бачити… Найбільше Петра та Якова.
Та де там їх побачиш, коли й Талі до його не пускають… дітей навіть!. Чого ж уже дітей не пустили? Що тії діти могли вдіяти? І де вони тепер усі троє?
Чи здорові? Ще ніколи не було йому так сумно, так жалісно-болюче без їх… без тихих Таліних очей, без веселого щебетання дитячого…
Хоч би на хвилину, на одну хвилину побачити!.
Сірі брудні мури – загиджені, заплямані, холодні – стискали його з усіх боків. Тільки там, крізь грати невеличкого вікна, високо, мало не під стелею, видко було клаптик блакитно-ясного неба з кінчиком білої хмарки, по краях прозорої, як серпанок. Осінній день удався теплий, сонячний і здавався Корецькому тут, серед цієї брудної темрявої камери, не осіннім, а весняним. Думка несамохіть нагадувала обсипані білим цвітом вишні, запашні, блискучі листочки на березах і довгі сріблясті віти вербові, похилені над молодими гомінливими хвилями веселої річки, що повилась серед широкої зеленої луки з розкиданими по їй плямами жовтих квіток. Яке все було гарне, безмірно-прекрасне, весняне…
Як же без його жити? Хіба ж це можна? Хіба ж риба може без води жити? О, як він тепер розумів, як добре розумів тих нещасливих!. Непереможною силою тягло їх з тюремних мурів, і вони йшли ні на що не зважаючи – ішли під кулі вартових, на голод і блуканину в сибірській тайзі, не спинялись перед смертю своєю чи чужою, щоби тільки побачити над собою широку блакить небесну, щоби почути повівання вільного вітру, щоби припасти намученими грудьми до матері-землі й цілувати її, цілувати божевільними поцілунками, ховаючи лице в пахучій молодій траві!.
О, за один такий день можна йти на все, зробити все!.
Брязнули ключі коло дверей, грюкнув засув. Принесено звичайний уранішній чай.
– Горяченького! – промовив солдат-доглядач, ставлячи на стіл жестяний чайник і кладучи франзолю.
Корецький нічого не відказав йому. Машинально, не думаючи про те, що робить, став поратися з чаєм, потім швиденько випив його, мов роблячи те, чого не міг не зробити з повинності, ліг на ліжко, заплющив очі і знову почав мріяти.
А що, якби справді спробувати? Не всі ж утечі кінчаються нещасливо. Бо доки його тут держатимуть, це невідомо.
Може навіть зашлють кудись на північ або на Сибір… кудись між якути… Хіба там менше небезпечності смерті? Аби грубий деспот-тюремник виявив свою грубість трохи в більшій мірі, а невільник запротестував проти цього, – от уже й готова якась якутська трагедія…
А якби зараз вирватися туди – на зелені луки, під сонячне небо! О!.
Він зірвався з ліжка і обійшов камеру попід мурами, озираючи їх. О, дуже міцні! Він спинився перед вікном, подумав…
Звичайно, коли перепиляв би грати та мотуза путящого, то можна бути внизу… Але ж унизу під вікном буде двір, а треба бути за двором. Ну, то як же?
Корецький почав пригадувати собі, що він саме бачив, проходячи двором, уявляв план його, та ніяк не міг дорозумуватися, де саме він опинився б, коли б ізліз мотузом з вікна у двір. Здається, це вікно з причілку. Коли так, то тоді, ставши на землі, він повинен пройти до рогу будівлі, перейти двором до середньої брами, нею вступити в другий двір, тоді знову брама й аж тоді воля.
Так. Але ж саме в його під вікном ходить вартовий, біля першої брами другий, а брама замкнена і ключ у воротаря… так само й з другою брамою. Нарешті там, за останньою брамою, знову вартовий…
Що ж він з ними з усіма робитиме? Поперед усього свій вартовий, той, що під вікном… Корецький устав і підійшов до вікна… Ось чути його ходу. Він обходить частину будинку: проходить проз вікно, завертає за ріг, тоді знову назад проз вікно й завертає за другий ріг, стріваючися з другим вартовим.
Ну, то треба…
А що це за галас такий там, на волі? Мов який ярмарок чи базар. Але тут, – він добре знає, – ніколи не буває ні ярмарків, ні базарів… А такий галас, мов величезне стовпище людей гомонить і вигукує…
Ні, вже затихло.
Дак треба скористуватися з того часу, як вартовий завертає за ріг тюрми й не може бачити його вікна. Чи можна встигнути?
Але галас на волі не втихає. Чути якісь окремі вигуки, тільки не розбереш що… А! догадавсь: це певне не на волі, а в дворі: привели або виводять великий гурт рештантів, вони стовпились у дворі й чогось галасують…
Може сваряться проміж себе… може з начальством лаються, “неповиновеніє оказують”, як каже доглядач, а може так просто галасують…
Ану, порахує ще він, скільки часу вартовий буває за рогом тюрми. Підождав, поки вартовий, здавалося йому, підійшов до рогу будівлі й почав рахувати. Раз, два, три… нарахував усього сто тридцять один…
То треба держати вірьовку напоготові, прив’язану… За яких 15-20 секунд можна бути вже внизу, долі – саме тоді, як вартовий буде за заднім рогом, і пробігти до брами…
– Щоб набігти на другого вартового, що стоїть на тій брамі, – підказав він сам собі. – Ні, це дурниця, з цього нічогісінько не буде.
То це ввесь його план руйнується й нема ніякого способу?
Але що це?. Знов крик іще дужчий…
– Урра-а-а!.
Чого ті рештанти радіють? Не розуміє!… Якась дурниця!.
Хіба підкопатися? Ще б пак, – з другого поверху!. Пробити поміст і пролізти в перший поверх… там сидять “уголовні”… треба, щоб і вони згодилися тікати… Ну, але з їми справа небезпечна: коли б навіть і згодилися, то в їх завсігди так трапляється, що вони когось задавлять або заріжуть… якогось вартовника, або що… ну, а він – убивати людину…
Ні-ні, – з ними треба облишити!.
Ну, а які ж інші способи? Просто коридором?.
Але все ж брами з вартовим не минеш! – знову сам себе перепинив. – Яким би способом не вийти, – завсігди вийдеш у двір, а з двору брама з вартовим неминуча… Неминуча, – підкреслив він слово думкою.
Related posts:
- Грінченко Борис Дмитрович Без хлiба І Край села стояла хата поганенька, а в їй жив селянин із жінкою та з дитиною – хлопчик був. невеличкий, недавнечко народився. Вже третій рік був, як вони побралися, – з чужого села він її взяв, – а все ніяк не могли збитися на хазяйство. У їх тільки й було худоби, що теличка, – купили […]...
- Грінченко Борис Дмитрович Панько Панько останній ускочив у дерев’яний великий цебер до чотирьох товаришів і гукнув машиністу: – Пускай! Цебер почав спускатися в шахту спершу тихо, а далі все швидше й швидше. Він хитався на всі боки, і шахтарі повинні були часом відпихатися від стін, щоб не вдаритись об їх, – тоді б усі сторч головою могли полетіти в […]...
- Грінченко Борис Дмитрович 9 січня Вони йшли повні віри й надії. Натруджені тяжкою працею, зашкарублі робітницькі руки несли емблеми того, чому поклонялися їх прадіди, дiди, батьки і перед чим хилились вони самі. Ті емблеми мали їх захищати, мали говорити за них, казати, що йдуть вони покірні й смиренні; що йдуть знеможені тяжкою працею, безрадісним життям, безправним поневірянням під гнобительством дужих […]...
- Грінченко Борис Дмитрович Сам собі пан Я їхав залізницею, третім класом і, як звичайно, у вагоні з написом: “Для некурящих”. Ох, цей напис! Раз у раз доводиться воюватися з подорожніми, щоб вони справді не курили, – це знає кожен, кому траплялося сідати до таких вагонів, сподіваючися заховатися в них од огидної отрути димом з паленого листу. Будь ти дитиною, кашляй від […]...
- Грінченко Борис Дмитрович Каторжна I Каторжна – так її всі звали. – Унеси дров у хату, чи чуєш, каторжна ти! – кричала мачуха. – Геть з-перед очей, каторжна! – визвірювався на неї батько, вертаючись п’яний з шинку і заточуючись по хаті. – За сцо ти мене стовхнула, католзна! – пищав дворічний мачушин хлопчик, б’ючи її кулаками. І так усі!. […]...
- Грінченко Борис Дмитрович Батько та дочка I Мала Маруся зосталася дома сама. її батько пішов на роботу в шахту. Ні братів, ні сестер у неї не було; Мати її вмерла, тим вона завсігди зоставалася сама, як батько йшов на роботу. Вони прийшли сюди з села. Маруся залюбки згадує той час, як вона там із матір’ю жила. Тільки це давно, давно було! […]...
- Грінченко Борис Дмитрович Під тихими вербами Частина перша Наступає чорна хмара, А другая синя… Народна пісня I ЧОРНА ХМАРА Минув уже четвертий рік, відколи Денис Сивашенко відділився від батька й від Зінька, меншого брата… зараз після того, як середульшого брата Романа заслано на Сибір. Погана це була історія!. Розледащівши Роман у солдатах, не хотів дома нічого робити, посварився з батьком та […]...
- Грінченко Борис Дмитрович Матільда Аграманте У тяжкому лихолітті Моря перло найдорожче – “Я не муж, мені ти кажеш, День їдуть вони і другий – Вільні їм усі дороги; Третій день – до річки військо Наближалось без тривоги. І відразу їм назустріч Кулі свиснули: іспанці Підійшли з-за лісу тихо, Що й незчулися повстанці. Облягли – нема рятунку – А Масео: “Браття […]...
- Грінченко Борис Дмитрович Серед темної ночі Частина першa ЧУЖЕНИЦЯ I У хаті в Пилипа Сиваша за столом сиділа бесіда: брат Охрім із жінкою, сват Манойло з свахою Килиною, кумТерешко Тонконоженко, сусіда Струк із своєю сердитою Стручихою, дядько – старий Корній Грабенко та своя сім’я. Не того Пилип бесіду завів до себе, що сьогодні неділя, а того, що вернувся додому з солдата […]...
- Борис Дмитрович Грінченко Реферат на тему: Борис Дмитрович Грінченко Борис Дмитрович Грінченко – видатний український письменник і вчений, критик, мовознавець, освітній і громадський діяч кінця XIX-початку XX століття. Його шанували І. Франко, М. Коцюбинський, Леся Українка, П. Грабовський та інші видатні сучасники. Б. Д. Грінченко народився 9 грудня 1863 р. на хуторі Вільховий Яр на Харківщині, тепер Сумської […]...
- Грінченко Борис Дмитрович Грінченко Борис Дмитрович (1863-1910) Народився Б. Д. Грінченко 9 грудня 1863 р. на хуторі Вільховий Яр поблизу села Руські Тишки, тепер Харківського району Харківської області, в родині збіднілих дрібнопомісних дворян. Нестримний потяг до знань, любов до слова, бажання оволодіти законами прекрасного виявилися у хлопця ще з раннього дитинства. Він багато і натхненно читає. Інтереси його […]...
- Грінченко Борис Дмитрович Борис Дмитрович Грінченко народився 9 грудня 1863 р. на хуторі Вільховий Яр Харківського повіту Харківської губернії в родині відставного штабс-капітана, дворянина, у власності якого було кілька десятин землі та водний млин. Батько з усіх сил намагався підтримувати в сім’ї дворянський уклад, слідкував, щоб діти не вживали “мужицьке наріччя”. Мати ж за походженням була з російської […]...
- Я зрікся мрій. Борис Дмитрович Грінченко Б. Грінченко сказав в одному з своїх віршів: “Я зрікся мрій. Поважний і спокійний, Собі сказав: мені не треба їх. Повинність – ось той владар добродійний, Що збереже мене від мук і лих”… Наполегливо доводить автор, що літератор здатен запалювати себе на працю щодня, систематично, а не напливами, розглядає натхнення не як “божественний дар”, а […]...
- “О скільки сліз повинні ми утерти!” (Борис Грінченко) – Борис Грінченко Підручник Українська література 10 клас “О скільки сліз повинні ми утерти!” (Борис Грінченко) Борис Грінченко виявив себе філігранним майстром малих прозових форм. До раннього періоду творчості належить оповідання “Без хліба” (1884), в якому основним є конфлікт людини зі своїм сумлінням. На прикладі героїв, поставлених в екстремальну життєву ситуацію, письменник утверджує цінність християнської заповіді “не вкради”. […]...
- Доба Руїни на українській землі в романі Юрія Мушкетика “На брата брат” У романі “На брата брат” Юрій Мушкетик змальовує події, які були початком Великої Руїни в Україні. Це був час, який так характеризував Микола Костомаров: “Українська справа явно гинула. Невдача за невдачею знищили надії, й люди позбулися віри… в свою мету. Кожен почав дбати тільки про себе самого. Людські душі дрібнішали, ставали вбогі, розум притуплювався. Все, […]...
- Доба “Руїни” на українській землі в романі “На брата брат” Про події жорстокої боротьби за владу, міжусобні війни після смерті гетьмана Богдана Хмельницького розповідає Юрій Мушкетик у своєму романі, що мас промовисту назву “На брата брат”. Перед читачем твору – перші роки після приєднання України до Московії, доба короткого, але насиченого драматичними подіями гетьманування Івана Виговського. Це були часи свавільного натиску Москви на Україну. Держава […]...
- Гетьман Іван Виговський – лицар національної ідеї в романі Юрія Мушкетика “На брата брат” Роман Юрія Мушкетика “На брата брат” розповідає про добу після смерті Богдана Хмельницького, коли гетьманом став Іван Виговський. Тривалий час ми про нього майже нічого не знали. Його доля була трагічнішою, ніж доля Мазепи. І не тому, шо Мазепа помер своєю смертю, а Виговського зрадили і він був підступно вбитий. Російська церква, щороку протягом віків […]...
- Антоненко-Давидович Борис Дмитрович Чистка Якби не деякі несподівані обставини, що склались останнім часом, ніхто в київській філії видавництва “Книгоспілка” не побоювався б чистки, що мала незабаром статись. Чистка – звичайне явище кінця двадцятих років, коли-не-коли воно потрясало не тільки радянські установи, а й партійні організації, вишукуючи недобитків розтрощених класів та всякі рештки минулого, що якимось способом прослизнули між пальцями […]...
- Антоненко-Давидович Борис Дмитрович Смерть За життя розплата тільки кров’ю, Тільки смертю переможеш смерть. Василь Еллан. Кость Горобенко оглянув свій партбілет, і на цей раз чомусь надто виразними і многозначними здалися йому кілька таких знайомих і звичайних слів: Російська Комуністична Партія (більшовиків). Кость в’яло подумав: це нісенітниця – друкувати українською мовою “російська”… А втім, не це, власне, впадало в око […]...
- Антоненко-Давидович Борис Дмитрович Кінний міліціонер Це тільки з першого погляду Беймбет Кунанбаєв видасться дикуном і відлюдьком, але досить придивитись до нього пильніше, спробувати поговорити з ним, як побачиш, що цей літній казах, якому перейшло вже за п’ятдесят, є добродушна, але вельми скривджена в житті людина. Так скривджена, що й досі не може очуматись, дарма що відтоді, як заподіяно йому страшну […]...
- Антоненко-Давидович Борис Дмитрович Слово матері Якби ви знали, паничі… Тарас Шевченко Це оповідання я почув від одного пенсіонера. Як і я, він зайшов ненадовго до нашого спільного знайомого, начальника цеху великого київського заводу, де вони вдвох попрацювали десь близько тридцяти років. Зацікавившись темою нащої розмови, він затримався. Ми говорили про стиляг, про бешкетників, про тих молодиків, у яких через надмірне […]...
- Антоненко-Давидович Борис Дмитрович Про самого себе Якби 5 серпня 1899 року я не являв собою лише клубок м’яса й нервів, наділений від природи самим тільки інстинктом, я відчув би, що народився на межі двох великих століть. Позад мене здалека відлунювало Шевченкове слово й будило з летаргії мій край, десь у Петербурзі гримнув був міністр Валуєв: “Не было, нет й быть не […]...
- Грінченко Борис Украла (скорочено) Коли вчитель зайшов у клас, зараз побачив, що там робиться щось непевне. – Що тут у вас діється? Усі мовчали, стоячи навкруг одної парти. На тій парті сиділа Олександра. Це була дівчинка першого року навчання, дочка сільського писарчука-п’янички. Вона сиділа, низько похнюпивши голову і втупивши очі у свій стіл. Її біляве, у веснянках обличчя було […]...
- Антоненко-Давидович Борис Дмитрович Борис Дмитрович Антоненко-Давидович народився 5 серпня 1899 р. в передмісті м. Ромни – Засуллі в сім’ї машиніста-залізничника. Прізвище Антоненко-Давидович було одночасно псевдонімом письменника і прізвищем його предків – реєстрових козаків Антоненків. Спочатку він навчався в Охтирській гімназії, яку закінчив у 1917 p., потім вступив на природничий факультет Харківського університету, але згодом перевівся на історико-філологічний факультет […]...
- Грінченко Борис Сам собі пан (скорочено) БОРИС ГРІНЧЕНКО (1863 – 1910) САМ СОБІ ПАН Селянин Данило вирішив зробити спробу “панського права добути”. Йому забажалося довідатися, “чи можна якось так, щоб і мужик в одній хаті з паном сидів”. І Данило вирушив до міста залізницею. Купив дуже дорогий квиток у вагон першого класу і попхався розшукувати своє місце. Кондуктор не хотів пускати […]...
- Борис Грінченко – Украла БОРИС ГРІНЧЕНКО УКРАЛА Тільки вчитель увійшов у клас, зараз побачив, що там робиться щось непевне. Школярки та школярі юрмою оточили когось і про щось палко й голосно гомоніли. Гомін був неласкавий, сердитий. Зрозуміти поки нічого не можна було. Чуть тільки було, що на когось діти сердились, комусь докоряли. Зараз же дехто побачив учителя, і почулось […]...
- Борис Грінченко – Панько БОРИС ГРІНЧЕНКО ПАНЬКО Панько останній ускочив у дерев’яний великий цебер до чотирьох товаришів і гукнув машиністу: – Пускай! Цебер почав спускатися в шахту спершу тихо, а далі все швидше й швидше. Він хитався на всі боки, і шахтарі повинні були часом відпихатися від стін, щоб не вдаритись об їх,- тоді б усі сторч головою могли […]...
- Борис Грінченко – Олеся (СКОРОЧЕНО) Борис Грінченко Олеся ( СКОРОЧЕНО) Це було давно: тоді, як нашу землю шарпали турки й татари, а гетьмани українські ходили одбиватись од ворогів. Татари грабували, палили й руйнували села, вбивали людей, брали їх у полон і продавали туркам у тяжку неволю. У невеличкому селі на Волині жили прості люди-хлібороби. Довелося зазнати лиха і цьому селу, […]...
- Борис Грінченко – Олеся БОРИС ГРІНЧЕНКО ОЛЕСЯ Це було давно. Це було тоді, як нашу землю шарпали турки й татари, а гетьмани українські ходили з козацтвом одбиватись од ворогів. Тоді на Волині було невеличке село. Воно заховалося в улоговині. Круг його були ліси. В селі жили прості люди-хлібороби. Якби не татари, то їм жити було б непогано. А то […]...
- Борис Грінченко – Дзвоник БОРИС ГРІНЧЕНКО ДЗВОНИК Її звали Наталею. Вона була маненька, їй було тільки сім років. Мати її вмерла років уже з півтора, батько був каліка, та ще й п’яниця. П’яницею він був іздавна, але поки не був калікою та жива була жінка, то він якось там хазяйнував на своєму клаптику землі. Але він, підковзнувшися, впав на […]...
- Украла (скорочено) – Грінченко Борис Коли вчитель зайшов у клас, зараз побачив, що там робиться щось непевне. – Що тут у вас діється? Усі мовчали, стоячи навкруг одної парти. На тій парті сиділа Олександра. Це була дівчинка першого року навчання, дочка сільського писарчука-п’янички. Вона сиділа, низько похнюпивши голову і втупивши очі у свій стіл. Її біляве, у веснянках обличчя було […]...
- Борис Грінченко – Украла (СКОРОЧЕНО) Борис Грінченко Украла (СКОРОЧЕНО) Коли вчитель зайшов у клас, зараз побачив, що там робиться щось непевне. – Що тут у вас діється? Усі мовчали, стоячи навкруг одної парти. На тій парті сиділа Олександра. Це була дівчинка першого року навчання, дочка сільського писарчука-п’янички. Вона сиділа, низько похнюпивши голову і втупивши очі у свій стіл. Її біляве, […]...
- Борис Грінченко – фольклорист Борис Грінченко розпочав свою творчу діяльність за тих часів, коли свідомих культурних українських сил було дуже мало. Письменника називали “справжнім апостолом українського націоналізму”, “голосом совісті українства”, який дуже виділявся своїм “болісно загостреним чуттям національної і соціальної кривди”. Так писали про Грінченка видатні культурні діячі уже після його смерті. А за життя його дуже часто критикували. […]...
- ГРІНЧЕНКО БОРИС ГРІНЧЕНКО БОРИС (псевд. – В. Чайченко, Б. Вільхівський, П. Вартовий, Ів. Перекотиполе, М. Тримач, Л. Яворенко та ін.; 09.12.1863, х. Вільховий Яр, тепер Харківської обл. – 06.05.1910, м. Оспедалетгі, Італія). Походив із небагатої дворянської родини (батько – відставний штабс-капітан, мати – дочка полковника російського походження). Під впливом поезії Т. Шевченка та завдяки контактам з селянами […]...
- БОРИС ГРІНЧЕНКО Борис Дмитрович Грінченко – видатний український письменник і вчений, критик, мовознавець, освітній і громадський діяч кінця XIX – початку XX століття. Його шанували І. Франко, М. Коцюбинський, Леся Українка, П. Грабовський та інші видатні сучасники. , Б. Грінченко народився 9 грудня 1863 р. на хуторі Вільховий Яр на Харківщині (тепер Сумської області) у родині відставного […]...
- Борис Грінченко – Біографія Грінченко Борис Дмитрович (1863-1910) письменник, вчений, публіцист, громадський діяч Народився Борис Дмитрович Грінченко 9 грудня 1863 року на хуторі Вільховий Яр поблизу села Руські Тишки, тепер Харківського району Харківської області, в родині збіднілих дрібнопомісних дворян. Нестримний потяг до знань, любов до слова, бажання оволодіти законами прекрасного виявилися у хлопця ще з раннього дитинства. Він багато […]...
- Борис Грінченко – Грицько Борис Грінченко ГРИЦЬКО Грицько вибіг з хати веселий, радий. Батько оце тільки вернувся з міста і привіз йому дві цукерки і Великого-великого бублика, такого великого та товстого, що, мабуть, він був більший од Грицькової голови. А проте, може, це Грицькові тільки здавалось, що бублик такий великий, бо Хлопець так нечасто їв бублики і все маленькі. […]...
- Борис Грінченко – Весняні сонети БОРИС ГРІНЧЕНКО ВЕСНЯНІ СОНЕТИ * * * Весна іде! В повітрі молодому Далекий крик мандрівних журавлів Вже розітнувсь: ключем вони додому У рідний край летять з чужих країв. Весна іде! Веснянки задзвеніли, Лунає спів по луках і гаях – Мов устають нові могутні сили В людських серцях, придавлених серцях. І в грудях знов солодкії бажання, […]...
- Борис Грінченко – Дзвоник (СКОРОЧЕНО) Борис Грінченко Дзвоник (СКОРОЧЕНО) Головна героїня оповідання – селянська дівчина Наталя, яка змалку знала тільки злидні та горе. Мама померла рано, а батько був п’яницею, пропив господарство та залишив дочку жебракувати. Добрі люди віддали дівчинку до сирітського будинку. Так селянська дитина потрапила в зовсім чуже середовище, де й одяг, і звичаї були зовсім не звичними. […]...
- Грінченко Борис – Біографія Борис дмитрович Грінченко – видатний український письменник і вчений, критик, мовознавець, освітній і громадський діяч кінця XIX – початку XX століття. Його шанували І. Франко, М. Коцюбинський, Леся Українка, П. Грабовський та інші видатні сучасники. , Б. Грінченко народився 9 грудня 1863 р. на хуторі Вільховий Яр на Харківщині (тепер Сумської області) у родині відставного […]...