Гуманізм Діккенса на прикладі його роману “Домбі і Син”
Російський критик Бєлінський назвав дивом роман Чарльза Діккенса “Домбі і Син”. Це якісно новий твір видатного англійського класика. У ньому теж зображено безрадісне, скалічене батьківською любов’ю і ненавистю дитинство двох напівсиріт. На відміну від інших персонажів Діккенса – маленьких мешканців нетрів, сиріт, голодних безхатьків – у маленької Флоренс та її брата Поля є заможний батько і багатий будинок. Хіба що у тому будинку порожньо, холодно і незатишно, як і в убогих хижах бідняків.
Обидві дитини Домбі страждають від
Коли хлопчик відчув, що помирає, він попросив, щоб біля його ліжка зібралися всі, кого він любив, і ті, хто його любив.
Поруч із сестрою Флоренс біля ліжечка стояла його годувальниця,
Якщо Поль за свій короткий вік так і не відчув на собі батьківської любові, то його сестра Флоренс достатньо настраждалася від батьківської ненависті. Якось вона тихенько зайшла до кімнати, де сидів батько, простягла до нього руки, але він підвівся з крісла і відхилився від її рук. У його обличчі не відбилося нічого: ні ніжності, ні жалю, ні інтересу, ні батьківського визнання чи співчуття. Флоренс ніби закам’яніла від такої відчуженості.
Вона з болючим стогоном опустила голову на руки. Тоді містер Домбі це знав, що не раз у житті він ще згадає цю сцену.
Коли батько одружився вдруге, Флоренс намагалася бути слухняною і сподобатися мачусі. Вона сподівалася, що через мачуху знайде шлях до батькового серця. Але шлюб виявився невдалим. Хоча Едіт по-материнськи поставилася до бідолашної Флоренс, але це ще більше дратувало батька.
Зрештою він звинуватив дочку в тому, що між ним і дружиною стали прохолодні стосунки.
Флоренс підростала, батько й не помітив, як вона стала вродливою дівчиною. Діккенсові вдалося створити прекрасний образ люблячої доньки, яка з дитинства тихо і наполегливо боролася за своє місце у батьківському серці. Добра і щира дівчина легко знаходила собі друзів, не зважаючи на їхнє становище у суспільстві.
А от з рідним батьком все було набагато складніше. Після того, як Едіт покинула Домбі, залишивши йому всі Подарунки, сукні і прикраси, він дуже розлютився. Коли вранці Флоренс прийшла до батька втішити його і висловити йому свою любов і відданість, знавіснілий батько “злісно підняв руку і вдарив її з такою силою, що вона ледь не впала на мармурову підлогу”. І в цю мить Флоренс раптом “побачила всю жорстокість, байдужість, зненависть”, які знищили її мрії про любов батька. “Вона зрозуміла, що немає в неї батька, і, осиротівши, вибігла із ;його будинку”.
Флоренс знайшла притулок у своїх добрих друзів. А тим часом містера Домбі зрадив його найближчий помічник і він збанкрутував. Він опинився на межі життя і смерті: “Смерть стояла у головах містера Домбі. Від чоловіка, яким він був раніше, залишилася лише тінь”.
Відійшовши від справ, Домбі багато чого зрозумів.
Розв’язка роману, як і більшості творів Діккенса, – світла і оптимістична: “Стоять теплі дні, і морським узбережжям часто гуляють молода леді і сивий джентльмен. З ними або десь поблизу двоє дітей – хлопчик і дівчинка”. Малюки – діти Флоренс. Хлопчика вона назвала Полем, дівчинці дала своє ім’я.
Дідусь свою нерозтрачену батьківську любов віддає своїм онукам. Особливо любить маленьку Флоренс. Коли він цілує її або гладить по голівці, не може втримати сліз.
Зворушлива історія любові і поневірянь у дусі доброго Діккенса, але це літературне диво живе роки й десятиліття, даруючи читачам сльози і радість, зворушуючи високими почуваннями героїв роману.