І нудно і сумно, і нікому руку подати
Болісні переживання самотності, відчуття безпритульності, безплідності існування, мертва нудьга, пекуча й беззмінна, “як пломінь”, печаль – ось основні риси ліричного героя М. Ю. Лєрмонтова. Багато сучасників поета були людьми нескінченно самотніми, замкнутими в собі, відчували вони довкола лише льодову порожнечу, ніщо не могло зігріти їх серце, та й самі вони не випромінювали душевної теплоти. Лєрмонтов зумів передати атмосферу свого часу, настрої своїх сучасників.
Він відчував біль свого покоління гостріше від інших, він збагнув
Один серед людського шуму Зріс під покровом чужої я… У цих сумних, гірких рядках є біографічна основа: мати Лєрмонтова померла, коли хлопчикові було всього два роки, батька він майже не бачив.
Пізніше була нерозділене кохання. І знову – безпросвітне самотність, небажання ділити радощі і прикрощі з оточуючими. Без одного краще дні тягнути І до смерті радісною схилитися, Чим два удари виносити І серцем про двох крушиться!
Лєрмонтов не міг сприймати те, що відбувається навколо нього з легкістю і безпечністю, він болісно реагував на все. Тому часто в його віршах згущуються фарби, а часом він обтяжується звичним йому самотністю. Як страшно житті цьому кайдани Нам на самоті тягнути. Ділити веселощі – всі готові – Ніхто не хоче смуток ділити. Але в ранній поезії Лєрмонтова є і інше сприйняття самотності – романтичне.
Знову йде мова про самотнього героя, але він вже не пасивний. Він бунтівний, не сприймає дійсність, шукає єднання з вільної стихією, віддається гранично сильних почуттів, польоту мрії.
Ця спрагла бур самотня особа, цей романтичний ідеал чудово втілені у вірші “Парус”. У тумані безмежного моря самотньо біліє спливають вітрило. А ліричний герой, дивлячись на нього, як би намагається простежити його долю.
Біліє парус одинокий У тумані моря голубому! .. Що шукає він в країні далекій? Що кинув він в краю рідному? Парус стає символом самотності і вічного прагнення вперед на пошуки невідомого світу. Але пошуки ці марні, як марна і спроба знайти свободу і спокій.
Парус і раніше, як би відсторонений від радісних кольорів, йому не вдається злитися зі стихією. Під ним струмінь світліше лазурі, Над ним промінь сонця золотий… А він, бунтівний, просить бурі, Неначе в бурях спокій! У другій половині 30-х – початку 40-х років запал почуттів, бунтівливість змінюються глибокими роздумами, філософським пошуком. Переважає не тема самотнього романтичного героя, а тема сумної, зневірений, самотньої душі поета.
Лєрмонтов говорить про свою самотність, про свою втому і тузі. Він намагається і не може знайти навколо “душі рідний”, його нікому підтримати в скрутну хвилину. Тому їм опановує дух зневіри: він нудьгує в сьогоденні й ні до чого рветься у майбутньому.
І нудно і сумно, і нікому руку подати У хвилину душевної негоди… Желанья!., Що користі даремно і вічно бажати? .. А роки проходять – всі кращі роки! У цьому похмурому самоті відчуває поет біг часу і розуміє, що він не в силах йому протистояти, бо життя його – “така порожня і дурний жарт”, а всі радощі, борошна, пристрасті і бажання незначні. І він продовжує самотньо існувати на цій Землі, покірний долі: Один я тут, як цар повітряний, Страданья в серці обмежені, І бачу, як долю слухняно Року йдуть, наче сни… Поет вже нічого не хоче від життя, він ні про що не шкодує.
Знову, як у “Парусі”, він бажає лише свободи і спокою, але шукає він їх уже не в бурі, а в забутті, уві сні.
Чи не чекаю від життя нічого я, І не шкода мені минулого нітрохи, Я шукаю свободи і спокою Я б хотів забутися і заснути! У вірші “Виходжу один я на дорогу…” Лєрмонтов передав відчуття якогось вселенського самотності. Але воно вже не сумне й сумне, як раніше, так як поет, перебуваючи далеко від людей, чує голоси зірок, насолоджується красою небес і землі, і душа його просвітлюється. Виходжу один я на дорогу; Крізь туман кременистий шлях блищить; Ніч тиха.
Пустеля спостерігає Богу, І зірка з зіркою говорить. Лірика Лєрмонтова – це сповідь нескінченно самотню людину, сповідь самотньою, зосередженої в собі мужньої душі, яка бунтує проти навколишньої дійсності.