“І все-таки до тебе думка лине” Леся Українка
Кажуть: ти не вмирала ніколи,
Кажуть: ти, наче, пісня живеш.
Ніби юність ясна, смаглочола,
По країні в майбутнє ідеш.
Я. Шпорта
Лесю Українку називають у народі дочкою Прометея, бо саме вона перейняла від Тараса Шевченка і понесла далі естафету правди, добра і людяності. Її лірика сповнена глибокої пристрасності, ніжної задушевності, щирої любові до рідної землі, до свого нескореного народу.
Провідне місце в ліриці Лесі Українки займає тема любові до рідного краю, який вона хотіла бачити вільним й щасливим.
Безмежною була
З ніжністю і безмірною любов’ю писала Леся Українка про рідну землю: ліси і озера Волині, мальовниче Поділля, синій Дніпро, південні степи України, узбережжя Криму, “де виноград в долині зеленіє, де грає сонця проміння кохане”, чудові Карпати і вічно мінливу
Та над усе вона любила свій народ. Уже в ранній творчості поетеса-патріотка висловлює мрії про незалежність, волю краю:
Вільні співи, гучні, голосні
В ріднім краю я чути бажаю…
Поезія Лесі Українки звучала як голос знедоленого народу, як голос нескореного рідного краю.
Леся Українка, як і її духовний батько Тарас Шевченко, ненавиділа і картала рабські душі тих, хто добровільно тягнув ярмо неволі Разом з національною гідністю кожен народ повинен мати рятівний національний сором, почуття самокритики, яке охороняє як від приниження, так і від егоїзму, що виявляється уприписуваннісобіякихосьособливихякостей, месіанськоїролівісторіїлюдства. Немало людей з рабською душею бачила Леся Українка й народу, особливо панства і інтелігенції, братів-слов’ян.
Тепер, куди не глянь, усюди слов’янин
На себе самохіть кладе кайдани
І кажуть всі: варт віл свого ярма,
Дивіться, як покірно тягне рало!
Ні, ймення слов’янина недарма
Синонімом раба між людьми стало!
Патріотичне почуття – одне з найглибших людських почуттів – перестає бути в ліриці поетеси описанням України. Леся зрозуміла, що проливати сльози над недолею рідного краю – це невелика послуга”. Її патріотизм почав мати дійовий характер. Прокляття рукам, що спадають без сили!” – писала вона у циклі “Сльози – перли”, засуджуючи бездіяльність лжепатріотів.
Так у творчості Лесі Українки з’явились вірші, в яких вона змальовує наростання народного гніву, пробудження людства від духовного сну. У вірші “Досвітні огні” Леся Українка змальовує алегоричну картину темної ночі, яка полонила людство:
Ніч темна людей всіх потомлених скрила
Під чорні широкії крила,
Погасли вечірні огні,
Усі спочивають у сні,
Всіх владарка ніч покорила.
Але поетеса вірить, що на зміну темній ночі неодмінно прийде ясний день, який засвітять робочі люди:
Зненацька проміння ясне
Од сну пробудило мене,
– Досвітні огні засвітили!
Вірш закінчується вірою в те, що всі люди доброї волі стануть до боротьби за краще життя, про яке так мріяла Леся Українка: Вставай, хто живий, в кого думка повстала!
Година для праці настала!
Не бійся досвітньої мгли, –
Досвітній огонь запали,
Коли ще зоря не заграла.
Полум’яного оптимізму сповнений вірш “Contra spem spero”, в якому Леся Українка закликає не коритись долі, а боротись за своє щастя, уміти відстоювати його. Будучи тяжко хворою, все життя борючись з невиліковною хворобою, поетеса завжди була мужньою, стійко витримувала удари долі, сміялась крізь сльози:
Так! Я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні.
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!
У вірші “Напис в руїні” поетеса стверджує безсмертя народу та велич його творчої праці. Народ є творцем всіх цінностей і багатств – така основна думка поезії. Письменниця протиставляє силі владного тирана силу народу і проголошує: “Хай згине цар!”
Леся Українка прожила життя, сповнене невимовних страждань і гіркоти. Але її творчість звучить оптимістично, в ній на повний голос пролунали життєрадісні мотиви, сповнені віри і впевненості в невичерпні сили народні. Поетеса живе серед нас, вона не вмерла, а тільки зробила крок у безсмертя: Як я умру, на світі запалає
Покинутий вогонь моїх пісень,
І стримуваний пламінь засіяє
Вночі запалений, горітиме удень.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)