Іцхок-Лейб Перец Народні оповідання

Іцхок-Лейб Перец Народні оповідання Перекладач: Микола Зеров та Олександр Гер(В. Н. Вайсблат) Джерело: З книги: Перец І. Л. Народні оповідання. – К.: Фірма “Медіа-Україна”, 1994.

Стиль та орфографію перекладачів, в основному, збережено. Три дарунки І. Вгорі коло терезів Колись, багато літ і поколіннів тому, десь упокоївся єврей.

Ну, що ж упокоївся єврей – вічно ніхто не живе – творять над ним обряд… ховають його по закону… Після похорону син читає поминальну молитву, а душа летить вгору – на суд перед Всевишнього судію. Приходить

вона туди, і вже стоять перед суддею терези, щоб зважувати гріхи й добрі вчинки. І з’являється оборонець небіжчика, його бувший янгол-охоронець і став з білим, як сніг, і чистим мішком у руках – праворуч од терезів.

І з’являється винуватець небіжчика, його бувший янгол-спокусник, і став з брудним та чорним мішком у руках – ліворуч од терезів. В білому та чистому мішку – добрі вчинки, в брудному та чорному – гріхи. І висипав оборонець з сніжнобілого мішка на праву чашу терезів добрі вчинки – і пахнуть вони, як парфуми, і світяться, як зорі на небі. І висипав винуватець з брудного мішка на ліву чашу

терезів гріхи, і вони, не вам кажучи, чорні, як вугілля, і тхне від них справжня смола та сірка! Стоїть собі бідна душа, дивиться й дивується – ніяк не сподівалася вона “там”, щоб була така ріжниця межи “добром” і “злом”. Там, долі, вона часто не розріжняла їх, приймала одно за друге.

А тарілки на терезах качаються поволі – вгору і вниз, то одна, то друга. Стрілка вгорі дрижить, схиляється, то на волосок вправо, то на волосок вліво. Тільки на волосок і то поволі! Простий єврей без злих замислів, але й без саможертви. Малі гріхи, але й доброчинність невелика.

Дрібки, порошинки… Часом ледве стоплює їх око. А проте, як подасться стрілка на волосок управо, з небесного лона чутно радість і веселощі; подасться – боронь Боже! – вліво, і пролітає сумне зітхання й досягає Святого Престолу. А янголи сиплють помалу й уважно: дрібка за дрібкою, порошина за порошинкою.

Але вичерпується й колодязь. Мішки порожні. – Вже? – питає служник суду, такий само янгол, як усі инші. Добрий янгол і злий янгол вивертають мішки: нема нічого. Тоді підходить служник суду до стрілки подивитися, як вона стала – направо чи наліво.

Дивиться він і дивиться, і бачить таке, чого не було ще, одколи стоять земля і небо. – Що так довго? – питає голова суду. А служник, запинаючись, одповідає: – Рівно! Стрілка стоїть якраз посередині!..

Гріхи й добрі діла важать однаково! – Якраз рівно? – перепитують з-за столу Всевишнього Суду. Знову дивиться служник і одповідає: – Якраз!

Дивиться суд небесний і після наради виносять такий присуд: – Якщо гріхи не переважили добрих діл, не можна душу присудити до пекла. І з другого боку: – Якщо добрі вчинки не переважили гріхів, перед душею не можна одчинити брами раю. А тому: має душа блукати. Нехай літає вона між землею й небом, аж поки Господь не згадає про неї, не змилосердиться над нею та не покличе її до себе – з ласки своєї. І служник бере душу і виводить її.

Тужить душа, скаржиться на свою недолю. – Чого ти плачеш? – питається він у неї. – Не випали тобі радости і втіхи раю, так зате не зазнаєш горя і мук геєнни. Але душа не дається на потіху: – Краще найбільші муки,- каже вона,- як ніщо!

Ніщо – це найстрашніше! Пожалів її служник суду і дав пораду: – Лети,- каже він,- душе, вниз і держись низько понад земними селищами… – На небо,- каже він,- не дивись… Та й що ж бо побачиш ти на небі? Самі тільки зорі!

А вони сотворіння ясні, але холодні, нема в них жалощів, не заступляться, не скажуть за тебе слова перед Господом… Поклопотатися за бідну душу можуть тільки праведні в раю. А вони – слухай, душе, люблять дари, красиві дари. Таке вже,- гірко додав він,- вдача теперішніх праведників.

Літай же, душе,- сказав він далі,- низько понад селищами землі, приглядайся уважно, як там живеться та що робиться. А побачиш щось незвичайно гарне, красиве, лови його і підіймайся вгору; це буде подарунок праведним у раю. І з дарунком в руках постукай і від мого імені говори з янголом, що при брамі.

Скажи: я звелів. – А як принесеш ти три дарунки, тоді сподівайся: одкриється перед тобою брама райської оселі. Праведні заступляться. І говорючи так, він з жалістю випровадив її з неба. II.

Перший дарунок Летить бідна душа низько над оселями землі й шукає дарів для праведних в раю. Летить та й летить над селами й містами, де тільки живуть люде, між огняними промінями в спеку, в дощі – між краплями й струнами води, кінець літа – між срібним павутинням, що висне в повітрі, зимою поміж сніжинками, що падають з високости… І все дивиться, все шукає. А як побачить де єврея, то хутко-хутенько підлетить і загляне в очі: чи не ладен він на саможертву ради Святого наймення.

Замріє десь огник кріз щілину у віконці, підлетить душа й погляне: чи не виростають в тихій оселі запашні квіти Господні – добрі, святі діла. На жаль!.. Здебільшого відскакує вона і од очей, і од вікон – тремтяча, перелякана…

І коли так спливають місяці і роки, мало не до розпуки доходить душа. Міста стали кладовищами, кладовища під хліба поорано, ліси порубані, каміння набережне на пісок розмите, ріки тчуть иншими коритами, тисячі зір поспадали з неба, мілійони душ злетіли вгору, а милосердний Господь ще не зглянувся на неї, і незвичайно гарного вона ще не бачила. І думає душа: – Світ такий бідний, люде такі звичайні і такі сірі душею, добрі вчинки такі дрібні… Де ж тут взятися “незвичайному”?..

Вік блукати мені бідній, забутій… Та ледве помислила вона так, як червоне полум’я ударило їй в очі. Серед темної морочливої ночі – червоне полум’я. Озирнулася вона: з високого вікна виривається полум’я.

Розбійники напали на багатія, розбійники з масками на обличчах. Один держить смолоскип і світить; другий стоїть коло горла багатиря з блискучим ножем і все повторює йому: “Тільки поворухнешся, жиду, кінець тобі: ніж пройде наскрізь!” А решта одбиває скрині та комоди й грабує. А єврей стоїть перед ножем і дивиться спокійно. Не порушаться брови над ясними очима, ані одна волосина його білої по пояс бороди не ворухнеться…

Не його добро! “Бог дав, Бог взяв,- думає він,- нехай благословенно буде його святе Ім’я!” “З цим не родяться і в труну з собою цього не візьмеш”,- шепочуть його бліді уста. І він спокійно дивиться, як одчиняють останню шухляду останнього комода і витягають звідти мішки з золотом і сріблом, мішки з камінням дорогим та дорогим начинням – і мовчить… А може, він зовсім одрікається од свого добра, щоб не було гріха грабіжникам?

Але раптом, коли злодії добрались до останньої схованки і витягли звідти маленький мішечок, останній, найпотаємніший, він забувається, тремтить, його очі поломеніють, рука простягається, щоб оборонити. І хоче він крикнути: – Не займайте! Але замісць крику бризкає червоний промінь крови – ніж зробив своє… Це кров серця, і окропляє вона мішок!

Він падає. І хутко розбійники рвуть мішок – отут-то буде щонайкраще, щонайцінніше. Але вони тяжко помиляються; задармо пролили вони кров: не срібло і не золото, не дороге каміння лежало в мішку – нічого такого, що дорогим та цінним уважається на цім світі! Там було трохи пороху, пороху з святої землі для могили… От що хотів урятувати багач од чужих рук і очей і що окропив своєю він кров’ю… Вхопила душа скривавлену грудку святої землі і з нею явилась перед небесною брамою.

І перший дар було прийнято. III. Другий дарунок – Пам’ятай,- крикнув у слід янгол, зачиняючи за душею браму,- ще два дарунки.

– Бог допоможе,- з надією мислить душа і з радістю кидається вниз. Але радість її згодом потьмарилась. І знову минають літа за літами, і нема незвичайних діл. І знову посідають її смутні думки. – Живою криницею вибився світ з Господньої волі і тече, і тече все далі в віках. І що далі тече, тим більше землі й пороху вбирає в себе. Все мутнішою й бруднішою стає вона; менше дарунків знаходиться в ній для неба.

Дрібнішають люде, дрібнішають добрі вчинки, непоказніші стають гріхи: діл та вчинків і оком не вхопиш. “Коли б Господь,- думає вона далі,- звелів одразу зважити добрі вчинки й гріхи всього світу, то й тоді стрілка на терезах ледве закачалась би, ледве-ледве затремтіла б. І світ так само не може – ні вгору, ні вниз.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Іцхок-Лейб Перец Народні оповідання