Ідейний зміст оповідання Л. Н. Толстого “Після балу”


1. Історія добутку. 2. Оповідання Івана Васильовича. 3. Лукавство полковника 4. Випадок міняє життя Івана Васильовича. В основі відомого оповідання Лева Миколайовича Толстого лежать реальні події, що відбулися із братом письменника, Сергієм Миколайовичем. Він полюбив дочку казанського військового начальника Л. П. Корейша, але жорстоке покарання, свідком якого він став, змінило його відношення до батька нареченої, що керує цією розправою, і до самої нареченої.

Сергій Миколайович розстався з дівчиною.

Видимо, оповідання брата зробив велике

враження, на майбутнього письменника, тому він вирішив поділитися своїми думками із читачем. У центрі оповідання “Після балу”, написаного через п’ятдесят років після реальних подій – подія, що перевернула життя героя буквально за одну ніч Незважаючи на те, що в оповіданні більше місце займає опис самого балу, його назва прямо вказує на головну подію. Оповідання героя, Івана Васильовича, починається з того, що він у суперечці говорить: “Ви говорите, що людина не може сам по собі зрозуміти, що добре, що погано, що вся справа в середовищі, що середовище заїдає. А я думаю, що вся справа у випадку”.

Своїм расска-> зом цей всіма шановна, щирий і правдива людина (так характеризує його автор) хоче підтвердити свою думку: якщо навіть середовище й побут заважають розібратися в чомусь і дати однозначну оцінку, скласти свою думку про те, що таке добре й що аморально, те може надатися випадок, що розставить усе на свої місця.

Герой описує свою кохану дівчину – Вареньку. За його словами, це була найдужча його любов. Молода мила граціозна дівчина з величною поставою скорила його.

У той час Іван Васильович розважався по балах і в останній день масниці був на балі в губернського проводиря. Із захватом він описує чудесний бал і свою сп’янілість любов’ю: “…бачив тільки високу струнку фігуру в білому платті з рожевим поясом, її сяюче, що зарум’янився з ямочками особа й ласкаві, милі ока”. Майже кожний танець вони танцювали разом. “Я був не тільки веселий і задоволений, я був щасливий, блаженний, я був добрий, я був не я, а якась неземна істота, що не знає зла й здатне на одне добро”, – говорить оповідач.

Отут з’являється батько Вареньки, Петро Владиславович, його просять танцювати, і він виконує зі своєю дочкою мазурку. От як описує його автор вустами героя: “Батько Вареньки був дуже гарний, ставний, високий і свіжий старий. Особа в нього було дуже рум’яне, з білими а la Nicolas I подвитими вусами, білими ж, підведеними до вусів бакенбардами й із зачесаними вперед височками, і та ж ласкава, радісна посмішка, як і в дочки, була в його блискучих очах і губах.

Складно він був прекрасно, із широкої, небагато прикрашеної орденами, що випинається по-воєнному грудьми, із сильними плечима й довгими стрункими ногами”. Герой любується батьком і дочкою, зауважує їхню подібність, здивований, що полковник носить доморобні чоботи, видимо, заощаджує для того, щоб вивозити дочка всвет.

У такий спосіб любов до Вареньке, що у ту пору була для нього на першому місці, визначала все його відношення до її оточення. Цю же любов герой переносить на її батька, на увесь світ. Навіть заспана особа лакея здається йому умилительним після зустрічі з улюбленої. Відчуття щастя не залишає його, Іван Васильович не може сидіти будинку – уже ранок, і він виходить на вулицю Але незабаром його натхнений стан буде грубо порушено.

Пройшовши до будинку Вареньки, герой побачив “щось велике, чорне й услихал звуки, що доносилися звідти, флейти й барабана”.

Це була якась неприємна, вересклива, негарна музика в порівнянні з музикою в його душі. Він розглянув солдатів і подумав, що це навчання Але це було зовсім інше: покарання татарина за втечу. Страшне видовище відкрилося Іванові Васильовичу – спина покараного, котрого тягли крізь лад, являла собою жахливе місиво.

Нещасний просив побратимів про милосердя… І весь нещадний лад його товаришів по службі не випробовував ні краплі жалості до побитого товариша. І поруч із татарином ішов полковник, батько Вареньки. Помітивши, що хтось із солдатів недостатньо сильно вдарив покараного, – може, хоч в одного здригнулося серце? – він накинувся на нього: “Будеш мазати?

Будеш?” Герой оповідання став свідком того, як полковник бив по особі солдата за недостатньо сильне покарання. Потім, наказавши подати свіжих шпіцрутенів, полковник оглянувся й побачив Івана Васильовича. Навмисно не довідавшись його, полковник, “грізно й злобливо насупившись, поспішно відвернувся”.

Хіба це був той самий Петро Владиславович, якого герой бачив усього кілька годин назад на балі?

Начебто маска спала з його особи, і полковник став у своєму справжнім обличчі. Іван Васильович випробував пекучий сором і поспішив піти. Наснага щастям якось умить пішло, і тепер він почував себе жахливо: “на серці була майже фізична, що доходила до нудоти, туга, така, що я кілька разів зупинявся, і мені здавалося, що от-от мене вирве всім тим жахом, що ввійшов у мене від цього видовища”.

Що діялося в душі героя? Він пояснює слухачам, що покарання виконувалося всім ладом солдатів з такою впевненістю, що воно здавалося необхідним – виходить, всі ці люди знали щось недоступне героєві. Тільки до вечора, напившись, Іван Васильович зміг заснути, але він так і не довідався й не смог зрозуміти – що знає полковник: И із цієї причини – містить Іван Васильович, він не зміг, як мав намір раніше, стати військовим.

Тому що для цього – нещадного нелюдського відношення до людей – не годився Він побачив щиру особу полковника – не всіма шановної людини, що любить турботливого батька, доброго сім’янина, привабливого ставного військового, а жорстокий військового, що муштрує солдатів, готового вбити устав, що порушив, не замислюючись про те, що той теж людина.

І побачене настільки вплинуло на нього, що його любов до Вареньке зійшла на немає. Коли він бачив її посмішку, відразу згадував схожу посмішку полковника на балі й картину покарання татарина. Контраст цих двох епізодів був настільки разючий, що змінив почуття Івана Васильовича.

У дочці він став бачити батька. Він не міг любити її, випробовуючи протилежні емоції до її батька. Не ставши членом сім’ї полковника, не присвятивши себе військовій справі, герой робить свій вибір – усувається від того, що вважає злом Вертаючись до суперечки, герой говорить про те, що часом випадок може змінити усе швидше, ніж середовище.

Саме випадок, на його думку, і направляє життя людини. Цей випадок коштував йому дорого – герой втратив незвичайну любов, можливе сімейне життя з Варенькой, але знайшов свій погляд на речі, свої моральні орієнтири



Ідейний зміст оповідання Л. Н. Толстого “Після балу”