“Ідейно-художній аналіз вірша В. Стуса “Господи гніву пречистого…”
Відомий український поет Василь Стус є автором кількох надзвичайно глибоких у філософському розумінні поетичних збірок, серед яких “Зимові дерева, “Круговерть”, “Веселий цвинтар”, “Дорога болю”, “Палімпести”, “Птах душі”. До речі, збірка В. Стуса “Птах душі” у радянські часи була знищена за наказом КДБ. Більшість творів поета мають автобіографічні мотиви та висловлюють особисті переживання автора.
Це, насамперед, туга за рідною землею, від якої митця відділяли тисячі кілометрів та непробивна залізна
Але Василь Стус не схиляється перед обставинами, у яких він опинився з вини радянської влади, підкреслюючи у цих та інших творах, що свій шлях він обрав свідомо і ніколи не відмовиться від нього.
Коли ми хворіємо, ми потребуємо ліків, а коли хворіє весь народ, коли він поставлений у нестерпні життєві умови, несумісні з
Як казав відомий російський письменник А. Чехов – “Можеш не писати – не пиши”. Мабуть, Василь Стус та більшість письменників і поетів того часу писали саме тому, що не могли не писати, не могли спокійно дивитися на приниження свого народу, не могли не висловлювати своїх переживань та роздумів з приводу важкої його долі..
Мотиви туги за Батьківщиною життєвих та випробувань майже у кожному вірші поета поєднуються з готовністю до нових випробувань. “Ярій, душе. Ярій, а не ридай” – пише Василь Стус в одному із своїх віршів, тим самим підкреслюючи свою незламність, стійкість своєї позиції і повне усвідомлення щодо обраного шляху.
Надзвичайною життєвою незламністю і силою духу сповнені такі рядки вірша Василя Стуса “Господи, гніву пречистого…”:
“Господи, гніву пречистого
Благаю – не май за зле.
Де не стоятиму – вистою.
Спасибі за те, що мале
Людське життя, хоч надією
Довжу його в віки.
Думою тугу розвіюю…”
Ліричний герой цієї поезії – сам поет, бо він добре знав, який йому судився шлях, він передчував свою загибель і був до неї готовий. Більше того, Василь Стус самостійно обрав собі цей шлях, який передбачав трагічну долю. Він благав Бога:
“…щоб був я завжди такий,
Яким мене мати вродила
І благословила в світи.
І добре, що не зуміла
Мене від біди вберегти”.
Починається ця поезія словами про те, що автор не боїться смерті. Та й в кінці вірша поет повторює, що смерть – це не так вже й погано. Знаючи біографію поета, можна сказати, що зі смертю Василь Стус сподівався на те, що після того, як він покине цей світ, він врешті-решт зможе повернутися до рідного краю.
Так воно і сталося: до України поет повернувся лише після своєї смерті, діставшись рідної землі, якою він марив і жив, любов до якої була сенсом його життя.
Стоїчна і мужня поезія Василя Стуса “Господи, гніву пречистого…” стверджує впевненість героя в тому, що він зможе не зрадити своїх переконань і самого себе, зможе вистояти у будь яких іспитах, і навіть смерть його не страшить. Він свідомо йде на загибель заради того, щоб стати прикладом боротьби за людську силу духу і гідність свого народу, заради того, щоб відкрити людям очі на правду їх існування.
Василь Стус – надзвичайна особистість. Знайомлячись з його творчим та життєвим шляхом, ми переконуємось, що це людина, гідна поваги та захоплення. Талановитий поет, він все своє життя у будь-яких обставинах не втрачав людської гідності, Василь Стус – це приклад людини із незламними залізними принципами, надзвичайним почуттям справедливості, прагненням до волі та уболіванням за свій народ, за свою рідну країну.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)