“Ідея свободи у творчості Фрідріха Шиллера”
Відома у всьому світі драма видатного письменника Ф. Шиллера безпосередньо продовжує ідею народного права, гостро розроблену в “Орлеанській діві” і достатньо актуальну в умовах визвольного руху в Німеччині.
В основу сюжету драми Шиллер поклав популярну легенду про швейцарського мисливця Вільгельма Телля, сміливого борця проти австрійського панування. Драматург прагнув слідувати літописам XVI століття, зберігаючи як загальну картину моралі (свавілля австрійських ландфогта і важке становище народу в швейцарських кантонах, споруда
Гете, “що поступився” темою про Телля Шиллеру, радив йому при драматизації легенди кинути більш широкий погляд “на
Історичний оптимізм і демократизм “Вільгельма Телля” проявився, насамперед, у пристрасному викритті деспотизму і тиранії. Саме в цій драмі письменник більшою мірою, кажучи словами Гейне, “руйнував Бастилії духу” і “брав участь у спорудженні храму свободи”.
Справжнім героєм драми є народ, що втілює принципи правди і справедливості і, по думці автора, є рушійною силою історії, силою, здатною вирішити завдання національної єдності. Тому не випадково в центрі “Вільгельма Телля” виявляється тема національно-визвольного руху.
Селяни трьох кантонів – Урі, Швица і Унтервальдена – вирішили скинути з себе ярмо з метою збереження старих прав, заповіданих ще дідами і прадідами, захисту, як каже Вальтер Фюрст, законних прав “на землі батьків”. Штауффахер Мельхталь, Вінкельрід, Баумгартен та інші учасники сходки на Рютлі, які показані в тонких “соціальних нюансах”, дають клятву боротьби за свободу. Сама природа як би затверджує їх у вірі в світле майбутнє: сонце сходить над крижаними вершинами гір.
Вже з першої дії затверджується ідея об’єднання кантонів з метою спільної збройної боротьби з гнобителями.
Центральне місце в драмі, природно, займає образ Вільгельма Телля, котрий постає в процесі досить складної еволюції. На початку він рішучий противник насильства, і це ставить його в кілька ізольоване становище стосовно революційно налаштованої маси селян. Він не бере участь і в знаменитій сходці, оскільки, на його думку, для спільної боротьби ще не настав час, хоча і обіцяє свою допомогу, коли потребують справи.
Таким чином, Телля відокремлює від інших не ставлення до узурпаторів, а осуд методу дії.
Хоробрий і відважний мисливець, Телль одночасно несе в собі риси певної патріархальності. І в цьому він не самотній: так, Вальтер Фюрст говорить про необхідність “повалити ненависний гніт” і разом з тим вважає за потрібне васалам “нести свій обов’язок”, “кесареве кесарю віддати”. Проявом природного стану Шиллер вважає взаємини між людьми честі – старий барон Аттингаузен запросто розмовляє зі своїми працівниками, випиває з селянами за стародавнім звичаєм чашу вина, а молоді аристократи Ульріх фон Руденц і Берта фон Брунек виявляються здатними подолати кастову замкнутість і приєднуються до повсталого народу.
Телль постійно опиняється в центрі подій і практично в тій чи іншій формі сприяє успіху спільної справи. Це він на човні в бурю перевозить одного з повстанців Баумгартена, рятуючи його від переслідування людьми ландфогта. Гордий мисливець, він не підкоряється зухвалому наказу Геслера і не кланяється виставленому капелюху.
Його “геройський постріл” у фогта послужив сигналом до повстання. В уста Телля драматург вклав вигук: “Свобода – хатам і мир безневинним” (що є перифразою популярного в революційній Франції гасла “Мир хатам. Війна палацам!”).
Своїм шляхом Телль йде до революції і саме він стає “рятівником” і “захисником свободи”.
Особливе місце у фіналі драми займає епізод з Іоганном Паррицидою, герцогом Швабським. Розмова Телля з убивцею дядька, імператора австрійського, мав показати принципову відмінність їхніх вчинків, тому що, за словами Телля, не можна “корисливе вбивство” прирівнювати до “самозахисту батька”, до порятунку “святості вогнища” і помсти за природу. Гете, який дуже високо цінував драму Шиллера, вважав сцену з Паррицидою зайвою, оскільки, за його думки, і без неї психологічно тонко і переконливо розкрите мотивування вчинків Вільгельма Телля.
Драма “Вільгельм Телль” – один із більш значних творів Шиллера. Її народність тонко і глибоко проявилася в деталях стилю, що відображають особливості фольклорних і літературних джерел. У п’єсі широко використані ліричні балади (пісеньки хлопчика-рибалки і пастуха, якими починається драма, дихаюча благородством і простотою пісня Вальтера, сина Телля), а в яскравих романтичних пейзажах, замальовках гір, Фірвалиптетського озера, в характерах наївних, але суворих швейцарців – матеріали інших джерел і, звичайно, поради Гете.
Останнім твором, над яким Шиллер натхненно працював, була драма з російської історії XVI століття – “Деметріус”. П’єса залишилася незавершеною, однак детально розроблений план її дозволяє усвідомити загальну концепцію твору. З пізніми драмами Шиллера п’єсу про “смутний час” ріднять ідеї народоправства, національної єдності.
Лжедмитра письменник вважав натурою трагічною, обманщиком “мимовільним”, оскільки він сам був “обдурений” польськими сановниками, ворогами Росії та Бориса Годунова. Лише в обстановці “смути” вдалося з’явитися Самозванцю і мріяти про успіх походу до Москви.
Словами короля Сигізмунда Шиллер стверджує, що “Русь переможна хіба тільки Руссю”, що вершителем доль країни може бути лише народ. І тому “розлючений натовп” по праву розправляється з “обманщиком”.
Останні роки життя Шиллера у Веймарі, незважаючи на широку популярність, ставали все більш нестерпними. Короткочасне перебування в Берліні в травні 1804 спонукало його дог прагнення (подібно Гете) втекти з задушливої атмосфери Веймара. Але плани його не справдилися. Різко погіршилося колись підірване здоров’я.
Передчасна його смерть викликала різну реакцію – холодну байдужість з боку герцога і придворних кіл і скорботу Гете, близьких йому людей і революційно налаштованої молоді, що бачила в поеті свого кумира.
Спадщина Шиллера живе у віках, його гуманістичні ідеї та немеркнуча мрія про прекрасне надихають у боротьбі з соціальним злом, у відстоюванні справи свободи і щастя людства.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)