Ідилія

Ідилія (грецьк. eidyllion – замальовка, невелика віршова пісенька; зменш, від eidos – образ; мовою олександрійських учених – поетичний твір) – одна з основних форм буколіки, невеликий, переважно віршовий, твір, в якому поетизується сільське життя. Назву запровадив давньогрецький поет Теокріт (III ст. до н. е.), написавши збірку “Ідилія” – переважно гекзаметрами. Його ліричний герой – представник пастушого простолюду – контрастував із зіпсованим городянином, характеризувався надмірною чутливістю та статечністю.

Традицію Теокріта

продовжили в тогочасній Греції поети Мосх та Біон (II ст. до н. е.), в Римі – Вергілій, Кальпурній (І ст. до н. е.), Немесіан (III ст. н. е.). В новоєвропейській літературі І. поширилася завдяки руссоїстській концепції “повернення до природи”, особливо після появи “Ідилій” С. Геснера у 1756. Основні мотиви – безтурботне, щасливе життя дітей землі, їхнє гармонійне світовідчування. В українській поезії першим до цього жанру звернувся Л. Боровиковський (“Подражаніє Горацію”), відтоді він викликав інтерес не тільки ліриків, а й прозаїків та драматургів:

Верби гойдались над ставом і тихо дзвонили в повітрі.

М’яко котили хвилі над полем у злотому морі, Коник дзюрчав у волошках, і сивий старенький корівник

Десь на леваді в сопілку, пасучи корову, дударив. Раптом прийшло, зашуміло, мов буря осіння у пущі, Й птиця, жар-птиця залізна майнула…

Ревіли корови, Плакали верби і вже не дзвонили в повітрі, Плакала лунко сопілка – в сумі сивенький дударик

(О. Близько).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Ідилія