Імітація
Імітація (лат. imitatio, від imitor – наслідую) – наслідування, підроблення. Часто вживається в імпресіоністичних творах, особливо в поезії, задля увиразнення безпосередності враження:
Дзень-дзень-дзень-дзень: Дзеленькають останні колеса Коляски старосвітчини, Що колобродять у забуття
(Емілія Лучак).
І. закорінена у міметичні принципи художньої діяльності, однак вона втрачає своє значення за відсутності чуття естетичної міри. Та особливої шкоди І. завдає літературі, коли перетворюється на копіювання відомих її прийомів, стильових
Ще один різновид І. складає так звана імітат-література – “пролетарський реалізм” чи соціалістичний реалізм, – яка не продукує жодної художньої цінності, оскільки позбавлена естетичного критерію, проте здатна вправно копіювати художні зображально-виражальні засоби (див.: Графоманія).
Related posts:
- Байронізм Байронізм – ідейно-естетична концепція, яка постала у європейському романтизмі XIX ст., пов’язана з творчістю англійського поета Дж. Байрона, притаманна В. Гюго, А. де Він’ї, А. Міцкевичу, М. Лермонтову. Основні риси Б. – тираноборство, волелюбність, бунтарство, демонізм, абсолютизоване заперечення І недосконалої дійсності. В Україні Б. позначився на “Історії Русів”, на творчості Є. Гребінки, М. Петренка, Л. […]...
- Видіння або Візія Видіння, або Візія (лат. visio – видіння) – літературний жанр, поширений переважно у середньовічному письменстві: сюжет розбудовувався на пригодах “благодійного” персонажа, котрий переживає уві сні насправді “чудесну” подію. Елементи В. спостерігаються в античній (Платон, Плутарх), житійній літературі, у “Божественній комедії” Данте Аліг’єрї, у “Фаусті” Й.-В. Гете і т. п. Елементи В. є у “Києво-Печерському патерику”, […]...
- У чому сутність реалізму? Реалізм як літературний напрям прийшов на зміну романтизмові на межі XVIII – XIX століть. Головний його принцип – правдивість і багатогранність зображення життя. Якщо романтики зосереджували свою увагу на відтворенні духовного сні ту людини, то письменники-реалісти прагнули змалювати життя в усіх його виявах: злети й падіння людської душі, родинні стосунки, виробничі, суспільні, моральні проблеми. На […]...
- Інтимна лірика Інтимна лірика (фр. intime, від лат. intimus – найглибший, потаємний) – умовна назва ліричного твору, в якому панівний мотив – любовна пристрасть автора. Таку лірику ще називають “любовною”, або “еротичною”. І. л. розкриває широкий діапазон душевних переживань, постає найяскравішим художнім документом історії людського серця; основні мотиви поезії мають еротичне забарвлення, зумовлюють витончену інтимізацію буття, втаємничення […]...
- Альбомна лірика Альбомна лірика – вірші переважно салонного гатунку чи суто інтимного призначення, започатковані у французькій поезії (мадригал, рондо). Вони з’являлися і в українській ліриці (Я. Головацький, “В альбом Ізмаїлу Срезневському”, І. Франко, “В альбом пані О. М.”, особливо – у доробку В. Пачовського і та ін.), маючи передовсім коло приватних інтересів та рефлексій. Подеколи А. л. […]...
- Провідні мотиви лірики І. Драча Провідні мотиви лірики І. Драча І. І. Драч і його лірика. (Поезія І. Драча характеризується перш за все нетрадиційністю поетичної форми та стилю. Ліричні твори поета – це своєрідний метафоричний спосіб мислення, оригінальне поєднання форми і змісту, переплетення візуальних, слухових, дотикових форм та недосказаності слів. Все це робить поезію І. Драча неповторною і самобутньою.) 11. […]...
- Стилізація Стилізація (фp. stylisation) – свідоме наслідування творчої манери певного письменника, зовнішніх формальних ознак його стилю, певного фольклорного чи літературного жанру, стилю чи напряму. Так, вірш “Думи мої” Ю. Федьковича – явне наслідування однойменного твору Т. Шевченка, “Ніч на Івана Купала в с. Харківці” А. Тесленка – “Вечорів на хуторі біля Диканьки” М. Гоголя, “Червона калино, […]...
- ПРОБЛЕМИ КЛАСИФІКАЦІЇ ТИПІВ ЛІРИЧНИХ ТВОРІВ Як і епос та драма, лірика має розвинуту систему фольклорних і літературних жанрів. Проблема, однак, полягає у тому, що в ліриці процес жанрової еволюції сьогодні привів до того, що дедалі частіше з-під пера особливо обдарованих поетів виходять твори, які не відповідають жодному з відомих жанрових параметрів. Унаслідок цього дослідники пропонують взагалі відмовитися від традиційного жанрового […]...
- Алегоричні образи сонця і соняшника у творі І. Драча “Балада про соняшник” І. Пошук митцем нових форм у поезії. (Балада у І. Драча позбавлена своїх традиційних ознак: фантастичних, легендарно-історичних та героїчних рис. Натомість вона побудована на побутовому, драматично-напруженому сюжеті, в ній висвітлюються зовні буденні, але насправді незвичайні явища.) ІІ. “Балада про соняшник” – натхненний гімн сонцю як початку і джерелу всього сущого. (Балада Драча – яскравий приклад […]...
- Абстракціонізм Абстракціонізм – одна з течій авангардистського мистецтва. Виникнувши на початку XX ст, (В. Кандинський, Наталія Гончарова, П. Пікассо, П. Мондріан, О. Архипенко, П. Клее та ін.), А. сягнув свого апогею у 50-ті. Філософсько-естетична основа А. – неміметичний принцип художнього мислення, ірраціоналізм, відхід від ілюзорно-предметного зображення, абсолютизація чистого вираження та самовираження митця засобами геометричних фігур, ліній, […]...
- Езопівська мова Езопівська мова (за ім’ям давньогрецького байкаря Езопа, VI-V ст. до н. е.) – замаскований спосіб думок з натяками, недомовками (інакомовлення, алюзії, іронії, алегорії) задля уникнення цензурних чи будь-яких інших заборон, переслідувань. Термін запровадив М. Салтиков-Щедрін у 70-х XIX ст. До Е. м. зверталися Т. Шевченко, І. Франко, Л. Глібов, Леся Українка, М. Куліш, Остап Вишня […]...
- Творчість Івана Драча Іван Драч був найбільшим революціонером слова з-посеред шістдесятників, як його називали, “вічний єретик”, поет, який шукав нових масштабів художнього мислення. В українській поезії він є продовжувачем традицій Михайла Коцюбинського, Павла Тичини. Творчість його опромінена активністю “повстанців сонця” – протуберанців серця. Сонце стає його символом, сонце й серце стоять поряд, виступають контекстуальними синонімами в поетиці І. […]...
- Твір на тему: “Своєрідність поезії Василя Симоненка” Дослідники творчості Василя Симоненка підкреслюють, що “з поверхні його поезія буде здаватися таки чисто традиційною”. І все ж ця зовнішня, формальна простота була б оманою, якби на її підставі хтось узявся б робити висновки про звичайну традиційність Симоненкової поезії, в якій не знайдеш нічого нового, без чого, властиво, поет і не існував би. Стверджуючи, що […]...
- Ластівка Ластовка “Ластівка” (“Ластовка”) – український альманах, виданий 1841 в Петербурзі В. Поляковим, упорядкований Є. Гребінкою за допомогою Т. Шевченка. Тут були опубліковані твори, підготовлені для проектованих, але не дозволених цензурою регулярних українських “Литературных прибавлений” до журналу “Отечественные записки”. Крім передмови (“Так собі до земляків”) і післямови (“До зобачення”), двох байок та ліричної “Української мелодії” видавця, в […]...
- Коментар Коментар (лат. commentarium – нотатки, тлумачення) – пояснення до тексту, тлумачення твору. При великому обсязі пояснень К. виноситься в кінець твору, книги. Всебічний К. твору може бути самостійним окремим виданням. Грунтовний К. вміщують серійні видання, наприклад “Бібліотека української літератури” (“БУЛ”), академічні видання творів класиків літератури. Прикладом окремого видання К. е праці Ю. Івакіна “Коментар до […]...
- Творчі джерела поезії Василя Симоненка Творчі джерела поезії Василя Симоненка Василь Симоненко. Поет-“шістдесятник”. Недовгим був його життєвий і творчий шлях, та його поезію знають як у нашій країні, так і за її межами. І сьогодні поезії В. Симоненка хвилюють людські серця, кличуть до дружби, праці, закликають до боротьби. Поетична творчість В. Симоненка живилася джерелами народного життя, піснями, скорботою і радостями […]...
- Інтелектуалізм у літературі Інтелектуалізм у літературі (лат. intellectus – розум, пізнання, intellectualis – розумовий, розсудливий) – умовна назва стильової домінанти твору або літературної течії, пов’язаної з відчутною перевагою інтелектуально-раціональних елементів образного мислення митця над емоційно-чуттєвими. Якщо виходити з єдності емоційної та інтелектуальної сфер духов-ного світу людини, то І. не має аксіологічного статусу, є диференційною ознакою певного типу людини, […]...
- Руський співаник “Руський співаник” – збірка народних пісень, творів українських поетів, що стали народними піснями, упорядкована К. Паньківським і видана у Львові 1888 товариством “Просвіта”. Один із перших українських пісенників. Мав “Переднє слово” упорядника, вірш Б. Кирчіва “Руська пісня благовістна”, що став прологом до збірки. Вірші народного та літературного походження згруповані в кілька циклів: “Пісні патріотичні” (44 […]...
- Струни. Антологія української поезії. Частина І-II. Берлін, 1922 “Струни. Антологія української поезії. Частина І-II. Берлін, 1922″ – літературно-художня ілюстрована антологія-хрестоматія “від найдавніших до нинішніх часів”, споряджена “для вжитку школи й хати” Б. Лепким, випущена “Українською народною бібліотекою” і “Українським словом” – берлінськими видавництвами. Перша частина обіймає фрагменти переспівів “Слова о полку Ігоревім” (Т. Шевченка, В. Щурата, Б. Лепкого), великий розділ народних пісень (календарного […]...
- Основні мотиви лірики Василя Симоненка Основні мотиви лірики Василя Симоненка В. А. Симоненко – поет прекрасної, але трагічної долі. Він прагнув сказати правду про свій час і про себе, розвінчати добу сталінського культу, відродити загальнолюдські моральні й духовні цінності. Його творчість була теплим подихом вітру після важкої крижаної зими, першою ластівкою, що, на жаль, не принесла з собою весни. В. […]...
- Олександрійський вірш Олександрійський вірш – римований 12-складник із цезурою посередині, обов’язковим наголосом на 6-му і 12-му складах та чергуванням парних окситонних і парокситонних рим. Одна з форм вірша у французькій поезії, відомим прикладом якої є епічна поема “Роман про Олександра Македонського” (XII ст.), хоча перші зразки спостерігалися раніше, в XI ст. (“Мандри Карла Великого в Єрусалим та […]...
- Чому Олесь Гончар назвав В. Симоненка “витязем молодої української поезії”? 60-ті роки нашого століття позначені бурхливим входженням у літературу когорти творчої молоді – В. Симоненка, І. Драча, Л. Костенко, В. Стуса, В. Забаштанського… Вони по-новому, на противагу “поезії безплідній, як толоці” (В. Симоненко) часів сталінщини, прагнули осмислити життя, звернулися до духовного досвіду особистості та історії рідного народу. Поети-шістдесятники принесли в літературу свіжий вітер суспільних перемін, […]...
- Графоманія Графоманія (грецьк. grapho – пишу та mania – хвороблива пристрасть) – хворобливе прагнення особи, позбавленої хисту, до літературної діяльності, що імітує справжню літературу, дискредитує мистецтво. У 20-ті XX ст. мав місце так званий “масовизм” в українській поезії, коли робсількор ототожнювався з письменником, чи “призов ударників у літературу” на межі 20-30-х, покликаних створювати “пролетарський реалізм”, позбавлений […]...
- Поетичне мовлення Поетичне мовлення – мовлення художньої літератури, позначене підвищеною емоційністю та образністю, насичене тропами, стилістичними фігурами, перейняте шляхетною фонікою. Найбільш притаманне П. м. ліриці з її яскравими естетико-виражальними можливостями, витонченою мелодійністю. П. м. живиться невичерпними джерелами національної мови, її активним та пасивним словником, щоразу набуваючи неповторного колориту у доробку автора, стаючи визначальною рисою його стилю. П. […]...
- Реалізм “Енеїди” Не маючи змоги викласти всю історію питання, обмежимось тільки післявоєнним періодом українського радянського літературознавства. Упорядник двотомного академічного видання творів Котляревського А. Шамрай вважав “Енеїду” однією з форм “раннього українського реалізму в його спорідненості з критичним реалізмом XIX ст. і відмінності від нього”. Дослідник певною мірою приймав визначення П. Житецького, але по-своєму розкривав його сутність і. […]...
- Контрольний твір “Прийшла любов непрохана й неждана” (за лірикою В. Симоненка) УРОК 42 Тема. Контрольний твір “Прийшла любов непрохана й неждана” (за лірикою В. Симоненка). Мета: формувати вміння та навички логічно висловлювати власні думки, робити самостійні висновки; дати можливість заглибитись у художній світ інтимної лірики В. Симоненка, пройнятись настроями ліричного героя, зрозуміти красу поезії митця. Тип уроку: урок розвитку зв’язного мовлення. Обладнання: критерії оцінювання письмових висловлювань […]...
- Малороссийский сборник повестей, сцен, рассказов и водевилей известных малороссийских писателей “Малороссийский сборник повестей, сцен, рассказов и водевилей известных малороссийских писателей” (Москва, 1899). У збірнику були надруковані твори українських класиків XIX ст. – Т. Шевченка (“Перебендя”, “Катерина”), П. Куліша (“Сіра кобила”, “Орися”), Г. Квітки-Основ’яненка (“Через що люди бідніють та що їм треба робити?”), Марка Вовчка (“Ледащиця”, “Викуп”), О. Стороженка (“Як бог дасть, то й у вікно […]...
- Апокаліпсис “Апокаліпсис” – (грецьк. apocalypsis – розкриття, одкровення) – поширена назва заключної, найзагадковішої книги Нового заповіту “Об’явлення св. Івана Богослова”. Виникла* можливо, в 68-69 чи 81-96 pp. н. е. на острові Патмос в Егейському мopі куди Івана Богослова було заслано за проповідування християнства. Належить до т. зв. пророцьких книг (див. “Книгу пророка Даниїла”). В “Об’явленні Св. […]...
- Записки історично-філологічного відділу ВУАН “Записки історично-філологічного відділу ВУАН” – наукові збірники, що видавалися у Києві (1919-31) за редакцією А. Кримського (переважна більшість), частина – за редакцією М. та О. Грушевських (праці історичної секції ВУАН). Всього з’явилося 26 книг, де друкувалися наукові студії, рецензії, бібліографічні огляди тощо, висвітлювалася творчість Т. Шевченка, П. Куліша, І. Котляревського, А. Метлинського, І. Карпенка-Карого, М. […]...
- Експрес-опитування на тему: Біографія Івана Драча – Де й коли розпочався життєвий шлях Івана Драча? (17 жовтня 1936 р. в селі Теліжинці на Київщині). – Яку освіту він отримав? (Середня школа в Тетієві, Київський університет (не закінчив), вищі сценарні курси в Москві) – Де й ким працював Іван Драч? (Викладач російської мови одразу по закінченню школи в сусідньому селі, журналіст газети […]...
- Імажинізм Імажинізм – літературна група і напрям у російській поезії (В. Шершеневич, Р. Івнєв, С. Єсенін, А. Маріенгоф, пізніше А. Кусиков та І. Грузинов), які з’явилися на літературному обрії в 1919, заманіфестувавши свою появу в журналі “Сирена” (Вороніж, 1919). Російські імажиністи в основу свого розуміння естетики художньої мови вкладали ключове поняття – образ. Образ як елемент […]...
- Епігон Епігон (грецьк. epigonos – нащадок) – зневажливо-іронічна назва письменника, який не виробив власного творчого “обличчя”, не набув творчої самостійності, а наслідує, копіює індивідуальний стиль, форму, повторює ідеї, художні прийоми своїх попередників. Епігонство викликається до життя або віховими творами літератури, або ж яскравими оригінальними манерами письма. Тому не випадково найбільшими жертвами епігонського наслідування стали такі рубіжні […]...
- Лірика – визначення Лірика – Один із трьох родів художньої літератури, в якому навколишня дійсність зображується шляхом передачі почуттів, настроїв, переживань, емоцій ліричного героя чи автора. Певний віршовий твір або сукупність творів. Специфіка ліричної поезії полягає в тому, що людина присутня в ній не лише як автор, тобто об’єкт зображення, але і як її суб’єкт, що включений до […]...
- Рондо Рондо (фр. rondeau – круглий) – назва строфічної організації вірша з відповідною жорсткістю форм, яка склалася у середньовічній французькій поезії, звідки поширилася на європейські літератури. Основним вважається канонічне Р. з тринадцяти рядків на дві рими, де перший двічі повторюється на восьмому та тринадцятому, зразки якого спостерігалися у творчості К. Маро (XVI ст.). Відомі також Р. […]...
- Реалізм – визначення Реалізм (франц. realisme – матеріальний, предметний) – літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ. Починаючи з 30-х pp. XIX ст. набуває розвитку у Франції, а згодом в інших європейських літературах. На відміну від романтизму, який зосереджував увагу на внутрішньому світі людини, основною для реалізму стає проблема взаємин людини […]...
- Аналіз “Як добре те, що смерті не боюсь я” (вийшов друком у 1986 р.) Літературний рід: лірика. Жанр: ліричний вірш. Вид лірики: патріотична і філософська. Провідний мотив: незламність, здатність залишатися людиною за будь-яких обставин. Віршовий розмір: ямб. У поезії-заповіті “Як добре те, що смерті не боюсь я…” Стус точно передбачає свою долю: незламність перед мучи-телями-суддями, концтабір, загибель у неволі на далекій чужині й славне […]...
- ЕПІГОНСТВО Епігонство (грец. &;#941;&;#960;&;#943;&;#947;&;#959;&;#957;&;#959;&;#950; – народження, пізніше – нащадок) – наслідування, що характеризується несамостійністю художнього мислення, поверховим жалюгідним копіюванням певних літературних творів попередників. Епігонство тісно пов’язане з проблемами взаємодії традицій і новаторства в розвиткові світової літератури. Продовження кращих традицій, творчий підхід до засвоєння досягнень попередніх поколінь письменників є важливою ознакою прогресу в літературному розвиткові. Епігони виявляються […]...
- Космізм Космізм (грецьк. kosmos – всесвіт) – художнє відображення в літературі тем, мотивів, безпосередньо пов’язаних із уявленнями людини про космічну сферу. В українському фольклорі побутують твори про походження землі, неба і появу людини. Це вже помітно у києво-руських піснях, легендах і переказах. Пізніше, у XIX ст., в українській поезії космічна тематика втілилась у циклі “У космічному […]...
- Епістола Епістола (грецьк. epistole – лист), або Епістолярна література – різножанрові твори художньої літератури, в яких використовується форма листа чи послання, узалежнена законами художньої умовності. Свого розквіту Е. сягнула в добу Просвітництва: з’явилися відкриті листи-памфлети, листи-новели, листи-визнання. У цьому жанрі написані також “Юлія, або Нова Елоїза” Ж.-Ж. Руссо, “Мандри Хамфрі Клінкера” Дж. Смоллета, “Страждання молодого Вертера” […]...
- Балада Балада (фр. ballade, від Прованс, ballar – танцювати) – жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового гатунку з драматичним сюжетом. Зазнала посутніх змін від початків свого існування (ХІІ-ХІІІ ст.), коли вживалася як любовна пісня до танцю, поширювалася у Провансі. Невдовзі в Італії, зокрема у доробку данте Аліг’єрі, під впливом канцони втратила свій танечний рефрен. У […]...