Исповедальная лірика Марини Цветаевой

Мої вірші – Щоденник. М. Цветаева Чудовий росіянин поет Марина Цветаева один раз сказала: “Я не вірю віршам, які – ллються. Рвуться – так!” І доводила це протягом всього життя власними – рвущимися із серця – рядками. Це були дивно живі вірші про пережитий, не просто про вистражданий – про потрясшем. І в них завжди було і є подих

У самому буквальному значенні: чутно, як людина дихає. Всі вірші Цветаевой мають джерело, ім’я якому – душу поета. Якщо душа народилася крилатої – Що їй хоромы – И що їй хати! Навіть у найперших,

наївних, але вже талановитих віршах виявилася краща якість Цветаевой як поета – тотожність між особистістю, життям і словом.

От чому ми говоримо, що вся поезія її – сповідь!

У жовтні 1910 року Цветаева, ще учениця гімназії, на власні гроші видає свій перший збірник віршів “Вечірній альбом”. Перша книга – щоденник дуже спостережливої й обдарованої дитини: нічого не вигадане, нічого не прикрашено – усе прожито нею: Ах, цей мир і щастя бути на світі Ще недорослий чи передасть вірш? Уже в першій книзі є гранична щирість, ясно виражена індивідуальність, навіть нота трагізму серед наївних і світлих

віршів: Ти дав мені дитинство – Краще казки И дай мені смерть – у сімнадцять років – На такі “дитячі вірші” відгукнулися справжні майстри. М. Волошин писав, що ці вірші “потрібно читати підряд, як щоденник, і тоді кожний рядок буде зрозуміла й доречна”. Про інтимність, исповедальности віршів Марини Цветаевой писав в 1910 році й В. Брюсов: “Коли читаєш її книги, мінутами стає ніяково, немов заглянув нескромно через напівзакрите вікно в чужу квартиру…

З’являються вже не поетичні створення, але просто сторінки чужого щоденника”.

Перші вірші – це звертання до матері, розмова із сестрою Асею, з подругами, визнання в любові, поклоніння Наполеонові, міркування про смерть, любов, життя. Це всі, чим повна дівчинка на початку життя, у світлих надіях, у романтичних мріях: Зберігай, Господь, твій голос дзвінкий И мудрий розум в 16 років! Свій коханого й чоловіка Марина Цветаева кликала у віршах “царевичем”, “чарівником”, і сила її любові не була таємницею для читача. Цветаева не могла любити, не захоплюючись, не схиляючись: У його особі я лицарству вірне. Усім вам, хто жив і вмирав без страху, – Такі – У фатальні часи – Складають станси – И йдуть на плаху.

В 1912 році з’являється друга книга Цветаевой – “Чарівний ліхтар”, а потім в 1913 році – вибране “Із двох книг”, куди ввійшли кращі вірші починаючої поетеси. Теми й образи цих книг поєднує “дитячість” – умовна орієнтація на романтичне бачення миру очами дитини; дитяча закоханість, безпосередність, милування життям

Поетична Мова цих збірників універсальний і включає традиційний набір символів літератури першого десятиліття XX в. Здатність “закріплювати поточна мить” і автобіографічність віршів надають їм щоденникову спрямованість. У передмові до збірника “Із двох книг” Цветаева вже відкрито говорить про дневниковости: “Все це було. Мої вірші – щоденник, моя поезія – поезія власних імен”.

Пошук свого нового поетичного “я” відбивається в поезії Цветаевой 1913-1915 років, об’єднаної в збірнику “Юнацькі вірші” (він не опублікований). Зберігаючи щоденникову послідовність, її творчість “переходить” від умовності до цілком життєвої відвертості; особливого значення набувають усілякі подробиці, деталі побуту

У добутках того років вона прагне втілити те, про що говорила ще в передмові до вибраного “Із двох книг”: “Закріплюйте щомиті, кожний жест – і форму руки, його що кинула; не тільки подих – і виріз губ, з яких він, легкий, злетів. Не нехтуйте зовнішнього!..” Пошук нового відбився й на загальній організації її віршів

Вона широко використовує логічний наголос, переноси, паузи не тільки для посилення експресивності вірша, але й для семантичного контрасту, для створення особливого інтонаційного жесту. Події першої світової війни вносять новий пафос у російську поезію, і в лірику Цветаевой теж намечается новий етап. Передреволюційні роки в її творчості відзначені появою російських фольклорних мотивів, використанням традицій міського “жорстокого” романсу, частівок, заклять. У віршах 1916 року, що згодом увійшли в “Версти”, знаходять життя такі споконвіку цветаевские теми, як Росія, поезія, любов

У цей період дочка Цветаевой Аля стала для матері гордістю, очікуванням чогось із ряду виючи вихідного: Усе буде тобі покірно, И все при тобі – Вірші. Ти будеш, як я – Безперечно – И краще писати вірші… Аріадна Эфрон і справді народилася чудово талановитою людиною й змогла б реалізувати свої величезні здатності, якби не важка її доля – сталінські табори, поселення.

Далека від політики, Марина Цветаева у своїй “щоденниковій” поезії показала й відношення до революції, стала далі пророчицею: Здійснює страшна співанка, – Обідня ще спереду! Воля! – Повія дівка На шалих солдатських грудях! Вірші, написані в 1917-1920 роках, увійшли в збірник “Лебединий стан”. Виявилося, що не тільки про почуття інтимних може писати Цветаева: церковна Росія, Москва, юнкера, убиті в Нижньому, Корнілов, білогвардійці (“білі зірки”, “білі праведники”) – от образи цього збірника

Революція й громадянська Війна з болем пройшли крізь серце Цветаевой, і прийшло розуміння, як прозріння: боляче всім – і білим, і червоним! Білий був – Червоним став: Кров почервонила. Червоним був – Білим став: Смерть перемогла.

Коли колишнє, звичне й зрозуміле життя було вже зруйноване, коли Цветаева залишилася з дочкою, повинна була виживати, вірші її особливо стали схожі на сторінки щоденника. Вона починає один вірш словами: “Ти хочеш знати, як дні проходять?

” И вірші розповідають про ці дні – “Горищний палац мій…”, “Високо моє оконце…”, “Сиджу без світла й без хліба…”, “ПРО, скромний мій дах!

” И найстрашніше -.смерть від голоду дворічної дочки Ирины – теж у віршах. Це сповідь матері, що не змогла врятувати двох дочок і врятувала одну! Дві руки – Пестити, розгладжувати Ніжні голівки пишні.

Дві руки – И от одна з них За ніч виявилася зайва По віршах М. Цветаевой можна безпомилково скласти її біографію. І від’їзд із Росії в 1922 році, і гіркі роки еміграції, і настільки ж гірке повернення (дочка, чоловік, сестра арештовані, зустрічі з ними вже не буде ніколи).

Експресивність і філософська глибина, психологізм і мифотворчество, трагедія розлуки й гострота самітності стають відмітними рисами поезії Цветаевой цього років. Більшість зі створеного так і залишилося неопублікованим. Останній прижиттєвий авторський збірник Цветаевой “Після Росії” вийшов у Парижу навесні 1928 року. У нього ввійшли майже всі вірші, написані з літа 1922 по 1925 рік.

Ця книга, що хронологічно продовжує “Ремесло” (квітень 1921 – квітень 1922), по праву вважається вершиною лірики поетеси. В 1939 році слідом за чоловіком і дочкою Цветаева із сином вернулася на батьківщину. війна, Що Почалася, евакуація закинули її в Єлабугу, де 31 серпня 1941 року вона покінчила ссобой.

И, звичайно, усе в щоденнику: “Мені – совісно, що я ще жива”, у записці синові: “Прости мене, але далі було б гірше” і у віршах: Настав час гасити ліхтар Наддверний… Так закінчується “щоденник” Цветаевой, її повість про себе – її вірші. Вона знала, у чому її лихо – у тім, що для неї “немає ні однієї зовнішньої речі, усе – у серці й долі”.

Вона так щедро марнувала себе, але від цього ставала тільки богаче – як джерело: чим більше черпаєш із нього, тим більше він наповнюється. Цветаева знайшла точну й мудру формулу: “Рівність дарунка душі й слова – от поет”.

Її власний талант повністю відповідав цій формулі. “Живу, споглядаючи своє життя, все життя – у мене немає віку й немає особи. Може бути, я – саме життя”. Цветаева права, ставлячи знак рівності між поетом і життям

Вся сила таланта пішла в неї на те, щоб виразити цю повноту життя. У поезії видна вся людина. Він весь просвічується наскрізь. Не можна сховати ні хвилювання, ні порожнечу, ні вульгарність, ні байдужість.

Марина Цветаева писала все без утайки, молитовно, навинос.

Її слово – це її жест, голос, думка, ява й сон, серцебиття. Але навіть цього всього недостатньо для характеристики її манери, стилю, особистості. Скоріше так: Цветаева вимовляє монолог довжиною в ліричний тім, довжиною в целую життя. Лірика, епос, Драма, стаття, переклад, лист – все це, разом узяте, щоденник жадібної до життя, чуйної, чутливої, гордої душі.

Танцюючим кроком пройшла по землі! – Неба дочка! З повним фартухом роз! – Ні паростка не порушила! Ніжною рукою відвівши нецілований хрест, У щедре небо рвонуся за останнім привітом.

Проріз зорі – і Відповідної посмішки проріз… Я и в передсмертній гикавці залишуся поетом!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Исповедальная лірика Марини Цветаевой