Істина – дитя часу Роздуми над долею вченого за пєсою Б Брехта Життя Галілея
Доля вчених у світовій історії здебільшого тяжка і трагічна. За давніх часів церква піддавала їх гонінню, спалювала на вогнищах, не визнавала їхнє вчення, змушувала відмовлятися від своїх переконань. Та й світська влада не поспішала вшановувати геніїв науки, якщо їхнє вчення не вписувалося в ідеологічні рамки провладного режиму. Кожна історична доба мала своїх геніальних вчених і першовідкривачів. Нелегко жилося вченим за доби Відродження, коли інквізиція придушувала кожен прояв вільнодумства чи незгоду з усталеними догмами.
Однак серед
Бертольд Брехт. Події у його драмі “Життя Галілея” відтворені майже з енциклопедичною точністю, хіба що кілька другорядних персонажів надають розповіді про життя Галілея художнього забарвлення і допомагають тримати інтригу до останнього акту п’єси, коли учень великого вченого доби Відродження перетинає кордон папських володінь із безцінними
Про Галілея він нагадав людству саме тоді, коли були здійснені важливі відкриття XX ст. – розщеплення атому урану та випробування атомної зброї у японських містах Хіросима й Нагасакі. Брехт поставив собі за мету не просто написати історичну драму, а й порушити важливу проблему відповідальності вчених за свої відкриття. Якщо Галілей свого часу своїми науковими теоріями піддав небезпеці власне життя та життя своїх рідних, то вчені-ядерники XX ст. своїми винаходами знищили тисячі людей і створили загрозу для всього людства. Галілей у Брехта – дивакувата, захоплена наукою і своїми дослідженнями людина.
Його економка пані Сарті нагадує господареві, що скоро нічим буде заплатити молочникові, а він дивується, як можна говорити про такі дрібниці, коли майже зроблено відкриття про рух планет у Всесвіті. На початку драми Галілей ще у розквіті сил. Він ставить досліди, конструює свій телескоп і спостерігає за зоряним небом.
Він доводить хибність вчення Арістотеля, на якому тримаються релігійні догми. Своєю щоденною працею вчений доводить, що людина від природи наділена великими можливостями і здатна змінювати світ. “Я вірю в людину, а отже – і в її розум!” – проголошує Галілей. Його життя – це постійна боротьба, спочатку – за те, щоб мати час на дослідження і щоб його не відволікали читати лекції та давати приватні уроки.
Потім він бореться із владою, бо та неспроможна оцінити його відкриття, з церквою, яка стоїть на позиціях Арістотеля, із злиднями у побуті. Все це так відволікає вченого від праці, а йому так багато треба встигнути зробити, і головне – відшукати істину. “Істина – дитя часу, а не авторитету. Наше неуцтво безмежне. Тож зменшимо його хоча б на крихту!
Для чого вважати себе розумниками, якщо ми можемо нарешті стати менш дурними!” – говорить учений. Найсильнішою сценою у філософській драмі Б. Брехта я вважаю розмову Галі-лея зі своїм учнем Андре після суду інквізиції, на якому вчений зрікся свого вчення. Тоді молодий і гарячий Андре звинуватив свого вчителя у зраді: “Нещасна та країна, яка не має героїв.
Я не можу дивитися на нього. Хай він іде… Урятував свою дорогоцінну шкуру?!” Відповідь Галілея була стриманою і сповненою гідності: “Ні! Нещасна та країна, що потребує героїв”.
Стільки мудрості і філософії у цих словах! Взагалі вся драма Брехта наповнена афоризмами і філософськими роздумами, які залишити поза увагою просто неможливо. Як у житті, так і за Брехтом, Галілей не поступився своєю совістю і своїми переконаннями. Зречення прозвучало тільки для папських прибічників задля того, щоб вченому дали спокій. І хоча він перебував під постійним наглядом і в нього відбирали все, що він написав упродовж дня, хворий і напівсліпий Галілей ночами копіював те, що передавав папським слугам, щоб потім передати світові свої безцінні наукові дослідження.
Він був героєм у своїй “нещасній країні”.