Історичні поеми – РАННЯ ТВОРЧІСТЬ – Тарас Григорович Шевченко
Тарас Григорович Шевченко
РАННЯ ТВОРЧІСТЬ (1838-1843 pp.)
Історичні поеми
В історичних поемах Т. Г. Шевченка дуже яскраво відчувається туга за козацькою вольницею. Цілком можливо, що й улюблені вирази поета “козацька слава” і “кров козацька” не були випадковими в його творчості. На це вказав у своїй монографії 1898 р. Олександр Кониський. Тарас Шевченко мав ще одне прізвище – Грушівський, воно належало його дідові Іванові, учаснику Коліївщини.
Олександр Кониський вважає, що прізвище “Шевченко” більш пізнє і походить
Отже, враховуючи все вищезазначене, можна зрозуміти, чому митець не міг не звернутися до козацьких часів і присвятив їм декілька творів, зокрема історичні поеми.
Усі історичні поеми Шевченка можна розподілити на дві групи. До першої належать твори про боротьбу українського народу з турецько-татарськими нападниками,
Боротьбі з турецько-татарськими завойовниками присвячено дві поеми: “Іван Підкова” та “Гамалія”, пов’язані між собою тематично, бо присвячені морським походам запорожців. Агресивна політика султанської Туреччини і Кримського ханства була спрямована на спустошення українських земель. Під час набігів в рабство потрапляли численні полонені, якими торгували на невільницьких ринках Криму та Туреччини.
Для розгрому ворожих міст-фортець і визволення полонених козаки перетинали море і діставалися Туреччини на своїх легких човнах, виявляючи зразки сміливості й мужності.
Іван Підкова – реальна історична постать, але про його подвиги на морі нічого не відомо. А Тарас Шевченко зображує козацького ватажка під час морського походу.
Поема складається з двох частин. У першій автор оспівує козацькі часи в Україні, а в другій зображує безпосередньо морський похід запорожців до столиці султанської Туреччини – Царграду.
Перша частина поеми оповита смутком за минулими козацькими часами:
Було колись – запорожці
Вміли пановати.
Пановали, добували
І славу, і волю;
Минулося – осталися
Могили на полі.
У подальших рядках відчувається віра в те, що запорожці гинули не марно:
Було колись добре жити
На тій Україні…
А згадаймо! може, серце
Хоч трохи спочине.
Друга частина поеми велично-патетична. На фоні грізної стихії моря запорожці співають. їхній настрій піднесений, бо вони йдуть визволяти своїх братів з неволі. Вражає риса запорожців, на якій наголосив автор, – велика довіра і пошана між вояками.
Такі стосунки в козацькому війську свідчать про велич запорожців у великих і буденних речах водночас. Це типово романтичні ознаки ранньої творчості Тараса Шевченка.
Поема “Гамалія” продовжує тему морських козацьких походів. В експозиції твору розповідається про невільників, яких заточено у в’язницю в передмісті Стамбула Скутарі. Невільницькі пісні-ридання не залишають байдужими навіть сили природи:
Босфор аж затрясся, бо зроду не чув
Козацького плачу…
Чутки про муки невільників дійшли до Великого Лугу та Хортиці, піднімаючи козацьке військо на визволення братів (зав’язка поеми).
Потім дія переноситься у Візантію (Стамбул), де козаки-невільники чекають на визволителів. І ось в нічну тишу ворожого міста вриваються заклики братів-козаків на чолі з їхнім ватажком:
Гамалія по Скутарі –
По пеклу гуляє,
Сам хурдигу розбиває,
Кайдани ламає.
Дія досягає найвищого напруження, коли від брязкоту зброї прокидається Візантія, але бранців вже визволено, і козаки, співаючи завзяту величальну пісню своєму ватажкові, повертаються додому.
Поема “Гамалія” відзначається багатством слухових образів, численними персоніфікаціями. Вона починається невільничим плачем-піснею, закінчується величальною піснею козацькому ватажкові. Тож цей твір є відгуком козацької слави і відваги. ?