Іван Бунін Антонівські яблука
Іван Бунін Антонівські яблука Перекладач: Л. Смілянський
I …Пригадується мені рання ясна осінь. Серпень був з теплими дощиками, – наче навмисне для сівби, – з дощиками саме в пору, у середині серпня, проти празника Лаврентія. А “осінь і зима добре живуть, коли на Лаврентія вода тиха й дощик”.
Потім на бабине літо павутиння багато сіло на поля. Це теж на добре: “Багато павутиння на бабине літо – осінь добра…” Пам’ятаю ранній, свіжий, тихий ранок… Пам’ятаю великий, увесь золотий, підсохлий і поріділий сад, пам’ятаю
Повітря таке чисте, немов його зовсім немає, по всьому саду лунають голоси й рипіння возів. Це тархани, міщани-садівники, найняли селян і насипають яблука, щоб уночі везти їх до міста, – саме вночі, коли так приємно лежати на возі, дивитись на зоряне небо, відчувати запах дьогтю в прохолодному повітрі й слухати, як обережно рипить у темряві довга валка на битому шляху. Селянин, що насипає яблука, їсть їх з соковитим хрумтінням одне за одним, так заведено – ніколи міщанин не зупинить його, а ще й скаже:
Крізь поріділий сад далеко видно дорогу до великого намету, усіяну соломою, і сам намет, біля якого міщани завели за літо ціле хазяйство. Усюди міцно пахне яблуками, тут – особливо. У наметі покладені постелі, стоїть одноствольна рушниця, позеленілий самовар, у куточку – посуд. Коло намету порозкидані рогожі, ящики, усякі розтріпані пожитки, викопано земляну пічку.
Опівдні на ній вариться чудовий куліш із салом, увечері гріється самовар, і по саду, між деревами, стелеться довгою смугою голубуватий дим. У святкові ж дні коло намету – цілий ярмарок, і за деревами щохвилини мигтить червоне вбрання. Юрмляться меткі дівки-однодвірки в сарафанах, від яких чути гострий запах фарби, приходять “панські” у своїх гарних і грубих, дикунських костюмах, молода старостиха, вагітна, з широким сонним обличчям і важка, як холмогірська корова.
На голові в неї “роги”, – коси викладено обабіч маківки і покрито кількома хустками так, що голова здається величезною; ноги, у полуботках з підківками, стоять тупо й міцно; без-рукавка – плісова, фартушина довга, а паньова – чорно-лілова зі смугами цеглистого кольору й обкладена по подолу широким золотим “прозументом”… – Хазяйська молодичка! – каже про неї міщанин, похитуючи головою. – Переводяться тепер такі… А хлопчаки в білих сорочках із сирового полотна і в коротеньких штанцях, з білими невкритими головами, усе підходять. Ідуть удвох, утрьох, дрібно ступаючи босими ніжками, і скоса позирають на кудлату вівчарку, прив’язану до яблуні. Купує, звичайно, один, бо й купівлі тієї на копійку чи на яйце, але покупців багато, торгівля йде жваво, і сухотний міщанин у довгому сурдуті й рудих чоботях веселий.
Разом із братом, гаркавим, жвавим напівідіотом, який живе у нього “з ласки”, він торгує з жартами, примовками і навіть часом “утне” на гармонії. I до вечора в саду юрмиться народ, чути коло намету сміх та гомін, а часом і гупання танцю… На ясну ніч стає холодно і росяно. Надихавшись на току житнім ароматом нової соломи й полови, бадьоро простуєш додому на вечерю повз садовий вал.
Голоси на селі чи рипіння воріт лунають у холодному надвечір’ї незвичайно чітко. Смеркає. I ось іще запах: у саду – вогнище і міцно пахне димом вишневих гілляк. У темряві, у глибині саду – казкове видовище: ніби в куточку пекла палає коло намету багряне полум’я, оточене мороком, і чиїсь чорні, ніби вирізані з чорного дерева силуети рухаються навколо багаття, а тим часом велетенські тіні від них блукають по яблунях.
То на все дерево ляже чорна рука в кілька аршин, то чітко вималюються дві ноги – два чорні стовпи. I раптом усе це майне з яблуні – і тінь упаде на всю алею, від намету до самої хвіртки… Пізньої ночі, коли на селі згаснуть вогні, коли на небі вже високо блищить діамантове семизір’я Волосожара, ще раз проскочиш до саду. Шарудячи сухим листям, як сліпий, дістанешся до намету.
Тут на галявинці трохи видніш, а над головою біліє Чумацький Шлях. – Це ви, паничу?-тихо озивається хтось із темряви. – Я. А ви ще не спите, Миколо?
– Нам ніяк не можна спати. А вже, мабуть, пізно? Он, здається, пасажирський поїзд іде…
Довго прислухаємось і розрізняємо, ніби дрижить земля. Дрож переходить у шум, росте, і от, наче вже за самим садом, прискорено вибивають гучний такт колеса: з гуркотом і стукотом мчить поїзд… ближче, ближче, усе голосніш і лютіш… I раптом починає тихшати, заглухати, немов увіходячи в землю… – А де у вас рушниця, Миколо?
– А ось, біля ящика. Підкинеш догори важку, як лом, одностволку, і за одним махом стрельнеш. Багряне полум’я з оглушливим тріском блисне до неба, осліпить на мить і погасить зірки, а бадьора луна кільцем гримне й розкотиться небокраєм, далеко-далеко завмираючи в чистому й чуткому повітрі. – Ух, здорово! – скаже міщанин. – Полякайте, полякайте, паничу, бо просто лихо. Знову всю дулю на валу обтрусили…
А чорне небо креслять вогнистими смужками падучі зірки. Довго дивишся в його темно-синю глибінь, сповнену сузір’ями, поки не попливе земля з-під ніг. Тоді стрепенешся і, ховаючи руки в рукави, швидко побіжиш алеєю додому… Як холодно, росяно, і як хороше жити на світі! II “Наливна антонівка,- на веселий рік”.
Селянам ведеться добре, якщо антонівка вродила: це і хліб уродив… Пригадується мені врожайний рік. Рано-вранці, коли ще співають півні і по-чорному куряться хати, розчиниш, бувало, навстіж вікно в прохолодний сад, виповнений лілуватим туманом, крізь який яскраво блищить де-не-де ранкове сонце, і не втримаєшся – накажеш скоріше сідлати коня, а сам побіжиш купатись на став. Дрібне листя майже все облетіло з прибережних верб, і гілля наскрізь просвічується на блакитному небі.
Вода під вербами стала прозора, крижана і ніби важка. Вона миттю проганяє нічні лінощі, і, вмившись та поснідавши в челядні з робітниками гарячою картоплею і чорним хлібом з дрібковою сирою сіллю, з насолодою відчуваєш під собою слизьку шкіру сідла, їдучи Виселками на полювання. Осінь – пора храмових свят, і народ у цей час прибраний, задоволений, вигляд села зовсім не той, що іншої пори. Коли ж рік урожайний, і на токах височить ціле золоте місто, а на річці дзвінко й пронизливо гелгочуть уранці гуси, так на селі й зовсім непогано.
До того ж наші Виселки з давніх-давен, ще з часів діда, славились “багатством”. Діди й баби жили у Виселках дуже довго, – перша ознака багатого села, – і були всі високі, великі і білі, як молоко. Тільки й чути було: “А що, – от Гафія вісімдесят три рочки одмахала!” – чи розмови на зразок: – I коли це ти вмреш, Панкрате?
Певно, тобі років із сто буде? – Як зволите казати, батечку? – Скільки тобі років, питаю! – А не знаю, батечку. – Таж Платона Аполлоновича пам’ятаєш?
– Аякже, батечку, – ясно пам’ятаю. – Ну от, бачиш. Тобі, виходить, ніяк не менше ста. Старий, що стоїть перед паном витягнувшись, покірливо й винувато посміхається. Що ж, мовляв, робити, – винуватий, зажився.
I він, можливо, ще довше зажився б, якби не об’ївся в Петрівку цибулі. Пам’ятаю я й стару його. Усе ото сидить на ослінчику, на ганку, зігнувшись, трясучи головою, задихаючись і тримаючись за ослінчик руками, – усе про щось думає. “Про добро своє, мабуть”, – казали жінки, бо “добра” в неї в скринях було і справді багато. А вона ніби й не чує; спідсліпа дивиться кудись удалину з-під сумовито піднятих брів, трясе головою і немов силкується згадати щось. На зріст була велика і вся якась темна.
Паньова – ледве чи не минулого століття, постоли, як у небіжчика, шия жовта і висохла, сорочка з каніфасовими клинцями завжди біла-біла, – “зовсім хоч у труну клади”. А біля ганку великий камінь лежав: сама купила собі на могилу, так само, як і намітку,- чудова намітка, з ангелами, з хрестами і з молитвою, надрукованою на крайках. Личили старим і двори у Виселках: цегляні, ще діди збудували. А в заможних селян – у Савелія, у Гната, в Андрона – хати у два-три зруби, тому що ділитись у Виселках ще не було моди.
У таких сім’ях розводили бджіл, пишались огирем-битюгом сивозалізного кольору і додержували ладу на садибах. На токах темніли густі й буйні конопельники, стояли клуні й стодоли, укриті під гребінку, у сарайчиках і коморах були залізні двері, за якими зберігали полотно, прядки, нові кожухи, цяцьковану збрую, мірки, оковані мідними обручами. На воротях і на санках були випалені хрести.
I, пам’ятаю, мені часом здавалось дуже привабливим бути селянином.
Related posts:
- Антонівські яблука характеристика образу оповідача Оповідач – “я” письменника, багато в чому схоже з ліричним героєм в поезії Бунина. “Антонівські яблука” – символ Росії, що відходить в минуле, подібний до чехівського “Вишневого саду” : “Пам’ятаю великий, увесь золотий сад, що підсохнув і поріділий, пам’ятаю кленові алеї, тонкий аромат опалого листя і – запах антонівських яблук, запах меду і осінньої свіжості”. […]...
- Антонівські яблука (стисло) “…Пригадується мені рання погожа осінь. Серпень був з теплим дощиком… Потім бабиним літом павутини багато село на поля… Пам’ятаю раннє, свіже, тихе ранок… Пам’ятаю великий, весь золотий, підсохлий і поріділий сад, пам’ятаю кленові алеї, тонкий аромат опалого листя і – запах антоновських яблук, запах меду і осінньої свіжості. Повітря такий чистий, точно його зовсім немає… […]...
- Поетичне сприйняття Батьківщини в оповіданні І. О. Буніна “Антонівські яблука” Опис рідної природи займає особливе місце у творчості І. О. Буніна. Його дитинство пройшло серед орловських лісів і полів, і краса російського краю – то яскрава, помітна, то скромна і сумна – назавжди скорила серце письменника. Оповідання “Антоновські яблука” – одне із самих ліричних і поетичних творів Буніна. Його можна назвати віршем у прозі. Досить […]...
- Для позакласного читання “Антонівські яблука” (частина друга) Останніми роками одне підтримувало гаснучий дух поміщиків – полювання. Колись такі маєтки, як Ганни Герасимівни, були не дивина. Були маєтки з величезними садибами, з садом на двадцять десятин, ці маєтки хоч і руйнувалися, протеше жили на широку ногу. Правда, збереглися деякі з таких садиб ще й досі, але в них уже немає життя… Немає тройок, […]...
- Легке дихання (скорочено) – Бунін Іван На кладовищі, над свіжим глиняним насипом стоїть новий хрест, важкий і гладкий. У сірі дні квітня вітер видзвонює порцеляновим вінком біля підніжжя хреста. У нього вправлений великий опуклий порцеляновий медальйон – портрет гімназистки з радісними живими очима. Це Оля Мещерська. Дівчинкою вона нічим не виділялася серед натовпу коричньових гімназичних сукеньок: гарненька, багата та щаслива дівчинка, […]...
- Бунін Іван Олексійович Реферат на тему: Бунін Іван Олексійович Бунін Іван Олексійович Іван Олексійович Бунін, видатний російський письменник, народився 22 жовтня 1870 року. Нащадок збіднілої поміщицької сім’ї, він з дитинства знав, що таке нестатки, але все життя пишався своїм походженням. Його рід походив від якогось литовця, який в прадавні часи найнявся на службу до іменитого російського князя. Особливо […]...
- Відкриття кохання (за оповіданнями Івана Буніна) ІВАН БУНІН 11 клас ТВОРИ З ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ІВАН БУНІН Відкриття кохання (за оповіданнями І. О. Буніна) І. О. Бунін багато писав про кохання, його трагедії і рідкісні миттєвості дійсного щастя. Ці твори відзначені надзвичайною поетизацією людського почуття, у них розкрилися чудесний талант письменника, його спроможність проникати в інтимні глибини серця, з їх незвіданими і непізнаними законами. […]...
- Поетичне слово І. О. Буніна ІВАН БУНІН 11 клас ТВОРИ З ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ІВАН БУНІН Поетичне слово І. О. Буніна Поезія Івана Олексійовича Буніна, одного з найвидатніших майстрів літератури XX століття, являє приклад прямування російської лірики до опанування новими художніми стилями. Для творчості Івана Буніна характерно те, що він ніколи не поривав внутрішніх зв’язків з Росією, жив і творив з любов’ю до […]...
- Іван Олексійович Бунін: віхи життєвого шляху Іван Олексійович Бунін народився 10 (22) жовтня 1870 року у Воронежі в сім’ї орловських поміщиків Олексія Миколайовича та Людмили Олександрівни Буніна. Через чотири роки його батьки разом з дітьми переїхали в свій маєток Озерки на хуторі Бутирки Єлецького повіту Орловської губернії, де пройшло дитинство майбутнього письменника. Початкову освіту Бунін отримав будинку – його вчителем був […]...
- Оповідання І. О. Буніна “Антоновські яблука” В основу оповідання І. О. Буніна “Антоновські яблука” лягли враження від відвідування Буніним маєтку свого брата. Добуток заслужено вважається вершиною стилю письменника. Оповідання неодноразово перероблялося, синтаксичні періоди скорочувалися, убиралися деякі подробиці, що характеризують дворянсько-садибний світ, що йде в минуле, вигострювалися фрази. Оповідання починається описом ранньої погожої осені. “Пам’ятаю ранній, свіжий, тихий ранок… Пам’ятаю великий, весь […]...
- Переказ оповідання Буніна Антоновські яблука – Глава перша Пригадується мені рання погожа осінь. Серпень був з теплими дощиками, що начебто навмисно випадали для сівби, – з дощиками в саму пору, у середині місяця, біля свята св. Лаврентія. А “осінь і зима гарні живуть, коли па Лаврентія вода тиха й дощик”. Потім жіночим летом павутини багато сіло на поля. Це теж добрий знак: “Багато […]...
- Інтимна лірика Максима Рильського (за поезією “Яблука доспіли”) Інтимна лірика Максима Рильського (за поезією “Яблука доспіли”) Від поезії М. Рильського “Яблука доспіли” віє світлим смутком, печаллю розлуки. Але все одно мотив життєдіяльності, гармонійного єднання людини і природи домінує: Яблука доспіли, яблука червоні! Ми з тобою йдемо стежкою в саду. Вже й любов доспіла під промінням теплим, І її зірвали радісні вуста. Ліричний герой […]...
- Сюжет і мотиви оповідання Буніна “Антоновські яблука” Автор-Оповідач згадує недавнє минуле. Йому пригадується рання погожа осінь, весь золотий, підсохлий і поріділий сад, тонкий аромат опалого листя й запах антонівських яблук: садівники насипають яблука на вози, щоб відправити їх у місто. Пізно вночі, вибігши в сад і поговоривши зі сторожами, що охороняють сад,, він дивиться в темно-синю глибину неба, переповненого сузір’ями, дивиться довго, […]...
- Короткий сюжет оповідання Буніна “Антоновські яблука” Опис рідної природи займає особливе місце у творчості І. А. Буніна. Його дитинство пройшло серед орловських лісів і полів, і краса російського краю – те яскрав, помітна, те скромна й сумна – назавжди скорила серце письменника Оповідання “Антоновські яблука” – одне із самих ліричних і поетичних творів Буніна. Його можна назвати віршем у прозі. Досить […]...
- Як міняється образ автора-оповідача в оповіданні Антоновські яблука? Одна з особливостей художньої манери Буніна – ліричність його прози. У багатьох оповіданнях письменника головним є не сюжет, а відверте вираження авторських почуттів стосовно героїв і подій. У таких добутках скріпним елементом тексту стає не тільки послідовність подій, але й почуття автора – його думки, спогаду, асоціації. “Антоновські яблука” – це психологічне оповідання, що має […]...
- Інтимна лірика Рильського (за поезією “Яблука доспіли”) Від поезії М. Рильського “Яблука доспіли” віє світлим смутком, печаллю розлуки. Але все одне мотив життєдіяльності, гармонійного єднання людини і природи домінує: Яблука доспіли, яблука червоні! Ми з тобою йдемо стежкою в саду. Вже й любов доспіла під промінням теплим, І її зірвали радісні вуста. Ліричний герой порівнює своє почуття кохання з яблуками, які теж […]...
- И. А. Бунін. Життя й творчість 1. Дитинство і юність. Перші публікації. 2. Сімейне життя й творчість Буніна. 3. Емігрантський період. Нобелівська премія 4. Значення творчості Буніна в літературі. Хіба можемо ми забути Батьківщину? Може людина забути Батьківщину? Вона – у душі. Я дуже росіянин людина Це з роками не пропадає. И. А. Бунін И. А. Бунін народився у Воронежу 10 […]...
- І. Бунін. Життя Арсеньєва Самим великим добутком І. А. Буніна, створеним в еміграції, був роман “Життя Арсеньєва”. Це автобіографічний роман, у якому письменник розповідає про свій духовний розвиток, про щасливі й трагічні відчуття буття. Я із захватом прочитала роман. Книгу, що письменник створював одинадцять довоєнного років, я сприймала як живий організм. Дійсно, цим твором Бунін залишив свій слід на […]...
- Максим Рильський – майстер поетичної форми (“Яблука доспіли”, “Шопен”) Максим Рильський – майстер поетичної форми (“Яблука доспіли”, “Шопен”) У слові рідному велика сила є, Що розбива граніт і золото кує. / М. Рильський / Українська поезія дала людству таких велетнів світового рівня як Франко, Леся Українка, ранній Тичина, Маланюк, Барка, Стус. Та з-поміж них постать Максима Рильського вирізняється яскравими неповторними гранями. Його творчий доробок […]...
- Мої враження від поезій М. Рильського “Поле чорніє… ” та “Яблука доспіли… “ Поезія М. Рильського відтворює думки і настрої поета, викликані життям поета, його народу, його країни, тому така і близька вона читачам. Особисто мені подобається рання лірика поета – інтимна та пейзажна. Чому? Мабуть, тому, що молода людина завжди дуже чутлива до творів, у яких йде мова про почуття. У ранній ліриці М. Рильського переважають мінливі […]...
- Художні особливості оповідання И. А. Буніна “Антоновські яблука” Бунін належить до останнього покоління письменників із дворянської садиби, що тісно пов’язана із природою центральної смуги Росії. “Так знати й любити природу, як уміє И. А. Бунін, мало хто вміє”, – писав Олександр Блок в 1907 році. Недарма Пушкінська премія в 1903 році була присуджена Буніну за збірник віршів “Листопад”, що оспівує російську сільську природу. […]...
- Антоновські яблука як філолофсько-психологічне оповідання Летять за днями дні, і щодня несе Часточку буття. О. С. Пушкін Оповіданням “Антоновські яблука” (1900) закінчується, на думку літературознавців, ранній етап творчості Буніна й починається зрілий період, коли письменник створює свої кращі добутки, коли ясно проявляються характерні риси його художньої манери (ліричність прози й чудова предметна зображальність). Як відомо, Бунін писав і вірші, і […]...
- Інтимна лірика Максима Рильського (деякі пропозиції вивчення поезії “Яблука доспіли”) Інтимна лірика Максима Рильського (деякі пропозиції вивчення поезії “Яблука доспіли”) Максим Рильський – видатний поет, перекладач, ніжний лірик, громадський і культурний діяч нашої Вітчизни – відомий не тільки в Україні, але й далеко за її межами. Саме тому, що Рильський був талановитим поетом, в його першій напівдитячій книжці “На білих островах” вже зримо проступають риси […]...
- Мій Бунін Мій Бунін… Саме так! Не просто великий російський письменник, а мій, якого я зовсім недавно відкрила для себе, прочитавши його маленький шедевр “Легкий подих”. До цього я читала й “Пана із Сан-Франциско”, і “Чистий понеділок”, названий самим автором кращим оповіданням збірника “Темні алеї”, але “Легкий подих” потрясло мене! Уже з перших рядків оповідання читача охоплює […]...
- Переказ оповідання Буніна Антоновські яблука – Глава друга “Ядреная антонівка – до веселого року”. Сільські справи гарні, якщо антонівка вродилася: виходить, і хліб уродився… Пригадується мені врожайний рік На ранній зорі, коли ще кричать півні й по^-чорному димляться хати, розгорнеш, бувало, вікно в прохолодний сад, наповнений лілуватим туманом, крізь який яскраво блищить подекуди ранкове сонце, і не стерпиш – велиш скоріше сідлати кінь, […]...
- Твір на тему: Мій Бунін Мій Бунін… Саме так! Не просто великий російський письменник, а мій, якого я зовсім недавно відкрила для себе, прочитавши його маленький шедевр “Легкий подих”. До цього я читала й “Пана із Сан-Франциско”, і “Чистий понеділок”, названий самим автором кращим оповіданням збірника “Темні алеї”, але “Легкий подих” потрясло мене! Уже з перших рядків оповідання читача охоплює […]...
- Найсмачніші в світі яблука Прямо під вікном моєї кімнати росте яблунька. Пам’ятаю, як я все літо чекав, коли вже зможу поласувати її плодами. Аж ось наприкінці літа ми з дідусем потрусили деревце, схопили по яблучку. Та тільки вкусили – відразу скривились. – Ой, яке ж гірке та погане!- сказав я.- Зрубай, діду, це дерево. Воно нам не потрібне! На […]...
- И. А. Бунін (1870-1953): творчість письменника Покинувши Росію у лютому 1920 року (через Одесу), Бунін через Константинополь, Софію й Белград потрапив у Париж, де й улаштувався, проводячи літо в містечку Граї, у Приморських Альпах (у Грасе він перебував і під час другої світової війни). Бунін у пору революції, з його політичним консерватизмом, виступив охранителем “споконвічних”, старожитніх підвалин. Для нього все кінчено […]...
- Твір на тему: Найсмачніші в світі яблука Прямо під вікном моєї кімнати росте яблунька. Пам’ятаю, як я все літо чекав, коли вже зможу поласувати її плодами. Аж ось наприкінці літа ми з дідусем потрусили деревце, схопили по яблучку. Та тільки вкусили – відразу скривились. – Ой, яке ж гірке та погане!- сказав я.- Зрубай, діду, це дерево. Воно нам не потрібне! На […]...
- Як І. А. Бунін зображує російський характер в оповіданні Чистий понеділок? Оповідання “Чистий понеділок” входить у збірник “Темні алеї”, але по глибині змісту відрізняється від інших оповідань, що зображують численні варіації на тему любові. “Чистий понеділок” – тільки зовні оповідання про конкретних молодих людей і їхню любов, а в дійсності це оповідання про долю Росії, як неї розумів Бунін, і про російський характер, яким його уявляв […]...
- М. РИЛЬСЬКИЙ. ОГЛЯД ЖИТТЯ І ТВОРЧОСТІ. “ШОПЕН”, “ЯБЛУКА ДОСПІЛИ…”, “СЛОВО ПРО РІДНУ МАТІР”, “ДІАЛОГ” Тема. М. РИЛЬСЬКИЙ. ОГЛЯД ЖИТТЯ І ТВОРЧОСТІ. “ШОПЕН”, “ЯБЛУКА ДОСПІЛИ…”, “СЛОВО ПРО РІДНУ МАТІР”, “ДІАЛОГ” Варіант 1 1. “Слово про рідну матір” написано М. Рильським у зв’язку: А 3 тугою за власною рідною домівкою. Б Спогадами про красу природи околиць Романівки. В Проханням земляків. Г Окупацією України фашистською навалою. 2. М. Рильський народився 19 березня […]...
- Драч Іван Федорович Таємниця Був похорон. Були промови. Був холод склеплених повік. В труні без мови і обмови Лежав відомий чоловік. На марах ще сосновий човен Чекав підземної плавби – На дні таємних улоговин Уже розсунулись гроби. Тужила зридано дружина. Сини вернигори були. Машини на гарячих шинах Сніг, мов копитами, гребли. Студив оркестр чоло гаряче. Вуста торкалися чола. Земля […]...
- Іван Богун – ватажок українського козацтва (за уривками з повісті Я. Качури “Іван Богун”) Ім’я прославленого героя визвольної війни 1648-1654 років, одного з найвидатніших козацьких полковників Івана Богуна донесли до нас історичні думи та пісні. Героїчна постать Івана Богуна приваблювала багатьох українських письменників. Один із них – Яків Качура. У творі Богун змальований у трагічний для нашої країни час – майже вся Україна стогнала під ярмом шляхти. Доведений до […]...
- Іван Вишенський (дуже стисло/скорочено) – Франко Іван Поема Присвячую А. Кримському І Мов зелена піраміда На хвилястім синім полі, На рівнині лазуровій Велетенський ізмарагд, – Так облита дивним морем, Під безхмарним теплим небом Зноситься, шумить, пишаєсь, Спить Афонськая гора. Унизу, де з хвиль кипучих Гранітові сірі скали гордо, Просто вгору пнуться – Стіни, колоси, стовпи, – Там внизу музика дика Не вгаває […]...
- Андрусяк Іван Михайлович Вкраїнські поети 1. Продихаєш від снігу Маленьке чорне око Уздриш На солоному троні Сидить брова А під оком Ходять панове в чорному Витаються – слава – кому – кому – слава Моляться На кінчик носа На жовту бородавку бюсту Мовляв Я так люблю Мою три крапки убогу Що Навіть Під бюстом Вологу висушу А під бюстом в […]...
- Скорочено ІВАН ВИШЕНСЬКИЙ – ІВАН ФРАНКО Поема Присвячую А. Кримському І Мов зелена піраміда На хвилястім синім полі, На рівнині лазуровій Велетенський ізмарагд, – Так облита дивним морем, Під безхмарним теплим небом Зноситься, шумить, пишаєсь, Спить Афонськая гора. Унизу, де з хвиль кипучих Гранітові сірі скали Гордо, просто вгору пнуться – Стіни, колоси, стовпи, – Там внизу музика дика Не вгаває […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Князь Єремія Вишневецький І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том сьомий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1966. ст.5-259. I В першій половині XVII віку князь Михайло Вишневецький був один з найбагатіших магнатів на всю Україну й Польщу. Він мав великі маєтності на Волині, на Подолі, в Галичині й на Білій Русі. Це була його батьківщина й […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Навіжена І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том шостий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1966. ст. 5 – 91. I Молодий чиновник кишиневської контрольної палати Дем’ян Антонович Ломицький, по своєму звичаю, роздягся по обіді і ліг одпочивати. Тонкий та сухорлявий, закутаний по шию в смугнасте, волохате укривало, він був схожий на довгу смугнасту і […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Ніч на Дніпрі В петрівку 1877 року я приїхав на Україну й заїхав у Київ. Наш київський кружок зібрався в одного в найвидатніших наших вчених, добродія Ж., щоб його привітать, бо він тільки що магіструвався в університеті з великим поспіхом. Яка весела розмова була тоді в нас! Скільки мрій, скільки гадок та гарячих бажаннів щастя й долі для […]...
- Іван Вишенський і сучасність Іван Вишенський – загадкова постать не тому, що такі скупі відомості про нього лишилися, а тому, що він так палко, так пристрасно виступив проти церковного устрою, хоча сам належав до церковників. Він відокремив такі речі як віра, Церква Божа і церковні храми та служителі при храмах. Він виступив проти тих, хто взяв на себе тлумачення […]...