Із “Собором’ у майбутнє

Важко усвідомлювати, що десятки й сотні творінь наших зодчих, творінь, що стояли віками, стали жертвами вандалізму. Як можна дозволяти знищувати те, що створювалось віками, те найцінніше й найзаповітніше, що здатне єднати народ? Але дозволяли… Одні руйнували власними руками, інші – байдужістю.

Німим свідком життя поколінь височить над Зачіплянкою собор. Його побудували ще в далеку героїчну епоху козаччини наші талановиті предки, створивши справжній шедевр. Наші попередники увіковічили себе в неповторній красі цієї споруди, яка вже

багато років продовжує зачаровувати серця людей.

Багато бачив собор, багато вистраждав. І зараз мовчазно судить “поема козацького зодчества” своїх нащадків. Уже з перших сторінок роману собор постає перед нашими очима: “З одного краю селища сага блищить, з другого – облуплений собор біліє, старовинний, козацький”. Спрямований у небо силует собору видно здалеку. “Зуміли ж так поставити! Скільки не їдеш, хоч до самих плавнів, він все буде у тебе перед очима.

З будь-якої точки видно собор, звідусюди!” Від подиху краси й величі собору одні звеличуються, набираються сили й наснаги, а інші втрачають

людську подобу. Недарма він постає у романі як живий. “Вночі собор молодіє. Зморшок часу на ньому не видно”. Він уособлює невмирущу пам’ять історичного минулого народу. “Собор ніби має в собі щось від стихії, навіває щось таке ж велике, як навівають на людину степ, або ескадри хмар, або окутані вічними димами чорні індустріальні бастіони заводів”…

У соборі народжуються думки про дорогу життя, вічну мудрість, красу, вдоскона лення… Але не всі розуміли значення собору, бачили його красу. Не можна чекати людського ставлення від Володьки Лободи до культурних надбань свого народу, бо немає в нього нічого святого в душі, певне, й душі в нього немає. Навіть рідного батька Володька спроводжує в притулок до старих. Лише такий марнокрут, яким, власне, і став Володька Лобода, може за-пропонувати зруйнувати собор і на його місці збудувати ринок і шашличну.

Заради досягнення своєї мети ладен вчинити будь-яку підлість, будь-який злочин. Хочеться подивитися на Лободу сьогодні. Я впевнена, що він почуває себе непогано. Колишній “батькопродавець”, браконьєр культури, природи, людських душ не став духовно багатим.

Він, мабуть, змінив гасла. Але погляди на життєві цінності лишилися тими ж. Усім своїм глибоким філософським змістом “Собор” звернений до нас.

Заповіти і вчинки попередників нагадують нам про обов’язок перед історією і сучасністю, перед минулим і майбутнім шанувати і обері-гати національні святині. Олесь Гончар своїм романом закликає нас берегти “собори душ своїх”, бо без них ми не збудуємо нашої молодої держави, не постанемо у світі як незалежний народ.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Із “Собором’ у майбутнє